Педагогічні науки
Проблеми підготовки спеціалістів
Варванський П.А.,
Дем’янова Ю.О.
Запорізький медичний коледж
Латинська мова в системі сучасної медичної освіти
 
 Україна, перебуваючи на порозі вступу до Європейського Союзу, прагне до визнання вітчизняного фахівця на світовому ринку. В епоху державного і духовного відродження нашої держави пріоритетна роль, безперечно, належить високоосвіченим людям. Звідси проблема підготовки сучасного професійно компетентного спеціаліста дедалі все більше стає актуальною, адже «професійна компетентність» передбачає високий рівень фахової освіти, творчого потенціалу, вміння взаємодіяти. 

Латинська мова здавна відігравала важливу роль у культурному розвитку Західної Європи. Нею було укладено важливі політичні документи. Латинською мовою писали свої твори голландський філософ Спіноза, англійський учений І.Ньютон, російський учений М.Ломоносов, польський астроном М.Коперник, французький фізик, філолог, фізіолог Р.Декарт, чеський педагог Я.Коменський, гуманіст епохи Відродження, англійський філософ Ф.Бекон, ботанік К.Лінней, професор риторики і політики, церковний діяч і письменник, ректор Києво-Могилянської академії Ф.Прокопович, філософ і поет Г.Сковорода, акушер і ботанік М.Максимович-Амбодік, брати Шумлянські, М.Мудров. Відомий хірург М.Пирогов написав свою докторську дисертацію та захищав її латинською мовою, нею ж написаний його класичний твір з топографічної анатомії і оперативної хірургії. Вчені різних країн продовжували писати латиною свої наукові праці аж до 19 ст.

Латинська та старогрецька мови були обов’язковими й чи не основними дисциплінами в навчальних закладах багатьох країн світу. До 19 ст. у країнах Європи латинською мовою викладали майже всі дисципліни, зокрема медичного профілю. Роль латини в системі медичної освіти можна виразити висловом: “Invia est in medicina via sine lingua Latina”, тобто “Непрохідний в медицині шлях без латинської мови”.

Вперше латинізми з’являються в українській мові ще в 10-11 ст. Однак основна маса латинських слів була засвоєна в 16-17ст. В історії України це був період енергійного культурно-просвітницького руху, розквіту науки та літератури. Українські книжники розуміли міжнародне значення латинської мови в Західній Європі, її престижність; цією мовою українські студенти здобували освіту в західноєвропейських університетах, засвоюючи досягнення європейської науки. Латинська мова посідала перше місце і в навчальній програмі Києво-Могилянського колегіуму. Вихованців зазначеного закладу зобов’язували говорити латинською мовою «… і в класах, і в житлових кімнатах, і на самих вулицях, – словом – скрізь, де тільки могли зійтись один з одним». Ще в першій половини 13 ст. латина була мовою канцелярій Галицько-Волинської держави, що було життєвою необхідністю. Серед закарпатських українців в Угорщині латинський вплив був сильним аж до 18 ст., де латина мала статус офіційної мови. Через посередництво польської культури (16-17 ст.) латинська мова проникає на східнослов’янські терени й стає невід’ємною частиною наукового, духовного, адміністративного та культурного життя України. Процес запозичення латинізмів тривав і в наступні століття, але інтенсивність його була значно меншою. Сьогодні знання основ латинської граматики, спеціальної лексики й основного греко-латинського словотворчого фонду забезпечує професійну термінологічну грамотність спеціаліста, водночас значно підвищує його загальнокультурний рівень.

Медична освіта 21 ст. немислима без знання основ розгалуженої й постійно створюваної термінології. Латинські найменування лікарських засобів вживаються як офіційні в багатьох національних фармакопеях, у Міжнародній фармакопеї (Рhагmасороеа Іnternationalis) і виданнях Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВОЗ). В Україні латинською мовою виписуються рецепти. Пунктом 1.9 “Наказу Міністерства охорони здоров’я України” від № 360 19 липня 2005 року передбачене таке: Назва лікарського засобу, формоутворюючих та коригуючих речовин, його склад, лікарська форма, звернення лікаря до фармацевтичного працівника про виготовлення та видачу лікарських засобів пишуться латинською мовою. Використання латинських скорочень дозволяється тільки відповідно до прийнятих у медичній і фармацевтичній практиці.

Латинська мова, як і старогрецька, є своєрідним будівельним матеріалом, основним джерелом розвитку й поновлення термінологічних систем різних галузей науки, у тому числі фармації та медицини. Нові лікарські препарати й наукові відкриття отримують назви з невичерпного джерела міжнародної грецько-латинської скарбниці терміноелементів. Латина приваблює своєю лаконічністю (багатослівні українські терміни перекладаються одним словом: запалення слизової оболонки порожнини рота – stomatitis; розділ геронтології, який вивчає особливості перебігу захворювань у людей похилого та старечого віку, а також методи їх лікування та запобігання – геріатрія), як і досконалістю морфологічної структури, своїм лексичним багатством, виразністю, рухомою словотворчою структурою. Тут доречно навести вислів видатного римського оратора і письменника Ціцерона: “Non tam praeclarum est scire Latine, quam turpe nescire”, що означає: “Не так почесно знати латину, як ганебно не знати її”.

Отже, метою вивчення латинської мови в сучасних медичних закладах освіти є підготовка спеціалістів, здатних свідомо й грамотно вживати фармацевтичну та клінічну латинську термінологію на практиці.

Навчання латини має бути термінологічно спрямованим, інтегрованим зі спеціальними дисциплінами: фармакологією, ботанікою, фармакогнозією, фармацевтичною хімією, технологією лікарських форм, дисциплінами медико-біологічного циклу.

При вивченні розділу “Фонетика” формуються навички читання й вимови латинських букв і буквосполучень, які потім закріплюються протягом усього курсу навчання.

Розділ “Морфологія” представлений матеріалом, знання якого необхідне для розуміння й грамотного застосування на практиці фармацевтичних термінів, а також написання й перекладу рецептів. При вивченні розділу основну увагу слід приділити іменнику та прикметнику, вимагаючи від студентів міцного знання словникової форми, визначення основи й відмінкових форм, що вживаються в рецептурних прописах та стандартних рецептурних формулюваннях. Вивчення системи дієслівних форм доцільно проводити компактно, у комплексному викладанні, на прикладі тієї лексики, яка вживається в рецептурі. Інші частини мови необхідно розглядати відповідно до їхньої ваги в медичній документації.

Велика увага має бути приділена словотворенню, адже значна частина медичних термінів є похідними або складними словами. Важливо, щоб студенти засвоїли головні дериваційні принципи, найважливіші терміноелементи, суфікси, префікси й загальні корені, відповідний лексичний мінімум. Для досягнення високого рівня професійної грамотності слід звертати увагу на правопис слів та терміноелементів грецького походження, ознайомлення студентів з медичною термінологією, представленої у відповідних міжнародних номенклатурах (анатомічній, гістологічній, біологічній, фармацевтичній тощо).

Отже, латинська мова є єдиною професійною мовою вчених-медиків усього світу, що визначає її статус, закріплений міжнародними кодексами номенклатур. Звідси забезпечення високої якості засвоєння термінологічної латини студентами медичного профілю є одним із першочергових завдань освітян сучасних закладів.