Михайлова Л.М.,

Луганський національний аграрний університет

Художня культура як засіб

духовного самовдосконалення особистості

Проблема розвитку духовності особистості з давніх часів хвилювала людство. Давньогрецькі й середньовічні філософи, науковці й митці епохи Відродження та Нового часу, педагоги й психологи ХІХ і ХХ століть намагались дати відповідь на питання: що являє собою духовний світ людини, з чого він складається, як можна його покращити. І кожна культурно-історична доба по-своєму відповідала на нього, пропонуючи різні засоби розвитку духовності особистості - від релігійних до науково обґрунтованих, адже духовний світ однієї людини певним чином впливає на рівень духовності всього людства, на його ноосферу (В.Вернадський).

У наш час до цієї проблеми звертаються представники гуманітарних і негуманітарних наук, що свідчить про її актуальність і складність вирішення, оскільки “дух” і “душа” як явища нематеріального світу неможливо побачити й осягнути людською свідомістю. Ці субстанції безпосередньо пов’язані з поняттям “духовність”, тлумачення якого в науковій думці характеризується неодностайністю.

У словнику С.І.Ожегова духовність визначається “як властивість душі, що полягає в превалюванні духовних, моральних та інтелектуальних інтересів над матеріальними”, а душа – “це внутрішній, психічний стан людини, її свідомість”[4,186], тобто підґрунтям людської духовності є взаємозв’язок чуттєвої та інтелектуальної сфер психіки, усвідомлення індивідом більшої значущості в житті моральних цінностей, прояв цього усвідомлення в спілкуванні з іншими людьми через дії й почуття.

На думку Л.Батліної, існує певна розбіжність у розумінні морального й духовного самовдосконалення. Якщо мотивом першого є покращення себе з метою кар’єрного зростання, то друге пов’язане з прагненням стати кращим на благо цілого: виявляти милосердя до інших, надихати людей на творення добра й краси, на прийняття й розуміння всіх релігій і культур, різних поглядів і думок, що піднімає людину над звичайними турботами й проблемами буття, гармонізує її внутрішній світ [1,39] і таким чином впливає на енергійність планети, що твориться як позитивними, так і негативними вчинками й міркуваннями кожної людини.

Проблему формування духовної особистості, спрямування її на самовдосконалення, ціннісне ставлення до навколишнього світу, художньої культури, мистецтва досліджують вітчизняні вчені І.Бех, І.Зязюн, А.Зись, М.Каган, В.Кузь, Н.Левківський, Л.Левчук, Л.Масол, Н.Миропольська, О.Савченко, Г.Шевченко та інші, наголошуючи, що духовність людини якнайкраще розвивається в спілкуванні з мистецтвом і найповніше розкривається в естетичних і моральних аспектах усіх сфер її життєдіяльності.

Художня культура, мистецтво є вічною цінністю зі своєю позитивною енергетикою і спрямованістю на духовне становлення і зростання особистості (це доводили ще філософи й митці давніх часів), що формує її творчий досвід, індивідуальність, дозволяє поринути в емоційно-чуттєву сферу іншої людини, завдяки чому – зрозуміти її, адже ставлення до іншого як до самого себе спонукає людину до творення Добра, вилучає з серця Любов - вічну цінність – і спрямовує її на вдосконалення світу.

Культурі й мистецтву Микола Рерих відводив чільне місце серед інших засобів виховання й розвитку в людині кращих почуттів, моральних якостей і естетичної свідомості. Прилучення до ціннісного світу митця забезпечує індивіду набуття власного соціокультурного досвіду, сприяє прагненню до пізнання ціннісних смислів життя й самопізнання, а через це до духовного очищення й удосконалення для покращення себе й енергетики навколишнього світу.

Кожний із видів мистецтва, впливаючи на душу людини в цілому, торкає різні її струни, і в цьому розумінні вони незамінні. Взаємодія почуттєвої та інтелектуальної сфер під час сприймання художнього твору надає враженню особливої сили. Недарма російський психолог Л.Виготський, визнаючи мистецтво як “сукупність естетичних знаків, що спрямовані на збудження в людині емоцій”, називав ці емоції “розумними”. Вони не сумісні з сухим раціоналізмом, насичені вищими духовними прагненнями, і перш за все прагненням до прекрасного.

Сьогодні – і це відзначається багатьма педагогами, психологами, філософами, культурологами, соціологами – спостерігається падіння духовної культури завдяки розповсюдженню позбавленої естетично-моральних цінностей літератури, кіно- і відеофільмів, спрямованих на масового читача й глядача з нерозвиненим художньо-естетичним смаком. Наслідком цього є невміння молоді орієнтуватись в культурному просторі, падіння моральності і, як слідство – підвищення правопорушень, розвиток споживацьких і егоїстичних нахилів, наркоманії тощо. Можна лише уявити ті тяжкі наслідки, до яких ми йдемо сьогодні гулліверівськими кроками, тому стає зрозумілим, чому в освітній галузі почались пошуки виходу з такого становища. Одним із них є залучення молоді до художньої спадщини людства, формування в неї естетичної свідомості на підставі знайомства з зірками світової літератури, музики, пам’ятниками архітектури, скульптури, живопису тощо.

Значення художньої культури в сучасному світі неухильно зростає, оскільки протистояти явищам бездуховності можна лише шляхом усвідомлення пріоритету загальнолюдських цінностей, серед яких мистецтво посідає одне з головних місць.

Література

1.Батліна Л.В. Проблеми і зміст духовного самовдосконалення людини// Духовність особистості: методологія, теорія і практика. Зб. наук. праць. – Луганськ: Вид-во Східноукраїнського нац. ун-ту ім. В.Даля, 2004.- С.37-44.

2. Бех І.Д. Духовні цінності в розвитку особистості//Педагогіка і психологія.- 1997.- №1.- С.124-129.

3. Л.М.Михайлова. Навчально-виховні можливості художньої культури світу в естетичному вихованні учнівської молоді//Освіта на Луганщині.- 1999.- №2.- С.62-65.

4. Ожегов С.И. Словарь русского языка.- М.: Рус.яз., 1990.-915с.