Ландер М.А.

Миколаївський державний університет імені В.О.Сухомлинського

Аглютинативність в українському словотворенні

(на матеріалі назв знарядь і засобів дії)

Дослідники української морфології підкреслюють зростання аналітизму в граматичній структурі сучасної української літературної мови, який виявляється у зростанні аналітичних форм при вираженні роду іменників назв професій (інженер, бухгалтер), іменників «спільного» роду (лівша, міхоноша), невідмінюваних іменників. Розвиток аналітизму в сучасній українській літературній мові пов’язується також з напрямком руху відмінкової системи: прийменники є категорією, що розвивається, а відмінки – категорією, пов’язаною з прийменниками і водночас потісненою ними. Прийменники розглядаються як аналітичні синтаксичні морфеми. Разом із субстантивами вони формують аналітичні прислівники [1; 4; 7; 8].

Зростання ознак аглютинативності виявляється в семантиці (тяжіння до взаємооднозначної відповідності між означуваним і тим, що позначає) і структурі похідного слова (тенденції до окремості подачі елементів інформації, вільне «склеювання» морфем, відсутність явищ морфологічного пристосування морфем при їх поєднанні), що сприяє чіткому поділу слова на морфеми, оскільки з кожною морфемою пов’язується певна частина значення слова. Так семантична подільність підтримує подільність структурну [9, 12].

Аглютинативність у дериватах із одним коренем виявляється в зміні техніки поєднання морфем – усуненні чергувань, розширенні інвентарю інтерфіксів, у спеціалізації суфіксів на вираженні одного значення, в префіксальному творенні похідних [10, 97]. Ілюстрацією розширення інвентарю інтерфіксів є аломорфи суфікса -к- з семантико-синтаксичною функцією інструменталя, що з’являються у різних морфонологічних контекстах твірних дієслівних основ: -арк- вживається з основами на -и: дробарка, косарка, молотарка; -ачк- – з дієслівними основами на приголосну фонему: сікачка;
-івк- – з дієслівними основами на –и, -ува: колотівка, шеретівка; -йк- – з одноморфемними дієслівними основами на -и або на -ва: лійка, швайка; -тк- – з дієслівною основою на -а: жатка.

Зменшення багатозначності суфіксів, посилення в них одного певного значення, послаблення чи витіснення деяких значень суфікса за рахунок вираження його іншими засобами можна проілюструвати у такий спосіб. Типовими виразниками семантичної функції знаряддя виступають питомі суфікси -ач, -ник, -льник, -к(а), -лк(а) та іншомовні -тор, -атор.

Усередині словотвірного типу на -ач відбувся ряд перегрупувань, викликаних соціальними причинами – появою великої кількості знарядь-замінників людини у виробництві, що зняло потребу в іменах особової семантики (з’єднувач). Разом з тим має місце семантико-морфологічне варіювання, що виявляється не тільки у підвищенні продуктивності дериватів на -ач, а й у паралельному використанні похідних на -ник (розширювач – розширник). Суфікс -ач вступає у конкурентні відношення з дублетними утвореннями на -ник за умов реалізації інструментальної функції з основами дієслів на позначення професійної діяльності: охолоджувач – охолодник, підігрівач – підігрівник, розфасовувач – розфасовник. У конкурентних відношеннях дублетів на -ач і -ник в інструментальній функції намітилася тенденція до упорядкованого розмежування інструментального (деривати на -ник) та аґентивного (деривати на -ач) значення: вимірювач – вимірник. Функціонування конкурентних дериватів зазначеного типу ілюструє дві відмінні тенденції: предметні значення втілюються формами на -ник, особові – на -ач. При цьому суфікс -ник активно використовується як для вираження особового, так і для вираження предметного значення. Дієслівні префікси у структурі іменників на -ач виконують роль конкретизаторів семантики дериватів. У такий спосіб з’являються іменники зі значенням знаряддя не дії взагалі, а необхідної в якомусь виробничому циклі. Безпрефіксні віддієслівні іменники на -ач з інструментальним значенням переважають у літературно-розмовному вжитку, а префіксальні деривати з новими відтінками у їхній інструментальній семантиці – у сфері виробництва, науки й техніки.

Спостерігається чимало випадків одночасного (омонімічного) вживання іменників на -ач для позначення діяча та знаряддя дії: навантажувач, обпилювач, обчислювач, освітлювач, передавач, протруювач, роз’єднувач.

Суфікси -ач і -ник із семантико-синтаксичною функцією засобу дії диференціюються за лексичним наповненням дериватів: структура назв хімічних речовин формується за допомогою -ач, а структура назв апаратів, механізмів – за допомогою -ник: протруювач – протруйник.

Значна кількість українських фізичних термінів на позначення приладів, установок, їх частин утворюється за допомогою суфікса -ач.

За дериватами на -ник закріплюється функція на означення предмета, за допомогою якого відбувається дія (обмежник, пальник), імена на -льник несуть ідею діючого предмета з високим ступенем агентивності (кип’ятильник, паяльник). Похідні з -льник, який приєднується до основ дієслів недоконаного виду, спеціалізуються на виявленні широкого поняття „предметний засіб здійснення дії”. Утворення на -ник є назвами предметів вузької сфери практичної діяльності (-ник взаємодіє тільки з основами дієслів недоконаного виду). Зазначені особливості зумовлюють паралельне вживання дериватів типу розчиняльник – розчинник, де перше має загальне значення предмета, що виконує названу дієсловом дію, а друге – вузьке, спеціальне значення речовини. Співвідносячись з віддієслівними утвореннями на -ач, закріплюючись за особовим значенням, деривати з суфіксом -льник з предметною семантикою поступаються дериватам на -ач: нагрівальник – нагрівач, набивальник – набивач. Незначна питома вага імен на -льник у складі похідних із семантикою інструменталя сприяє активному залученню у словотвірний процес суфікса -лк(а) для творення іменників від одних і тих же основ дієслів недоконаного виду: „Приєднуючись до дієслівних основ, що максимально реалізують свою валентність у поєднанні з особовим суфіксом -льник, суфікс -лк(а), який спеціалізується на вираженні окремих відтінків предметного значення, ніби надолужує упущені можливості суфікса -льник” [11, 134]. У цьому виявляється тенденція до взаємозумовленості зв’язку словотвірних типів.

Розподіл сфер впливу суфіксів -лк(а) і -ач також регламентований: суфікс -лк(а) закріплюється за основою дієслів нульового ступеня складності, суфікс -ач взаємодіє з основами дієслів першого і третього ступенів деривації: віялка, місилка, моталка, чесалка, і збирач, закріплювач, нагрівач, підштовхувач.

У назвах предметів домашнього користування, формуючи сему засобу дії, суфікс -ник сполучається з твірними основами іменників – корелятами аргументів-об’єктів: борщівник, кашник, молочник, супник.

Суфікс -ак поєднується з обмеженою кількістю твірних (переважно віддієслівних недоконаного виду) основ, які називають дію безвідносно до об’єкта або процесуальний стан предмета: бияк, біяк, держак, дряпак, кресак, літак, підбіяк, різак, стояк, тесак, черпак. Кількість назв інструментів, апаратів, у називанні яких бере участь -ак, обмежена соціальними потребами (екстралінгвістичний чинник-обмежувач). Отже, суфікс -ак, що спеціалізується на позначенні інструментів або їх частин, поєднується з обмеженою кількістю твірних дієслівних основ, тому перебуває на периферії категорії інструменталя.

Досить виразно спостерігається тенденція до спеціалізації словотвірних типів із значенням інструменталя у назвах на -л(о) на позначення примітивних знарядь, яким у багатьох випадках відповідають сучасні назви з формантом
-лк(а) удосконалених складних машин, агрегатів, установок, приладів, механізмів тощо: віялка – віяло, хоча інколи паралельні назви означають ті самі примітивні знаряддя: калатало – калаталка, м’яло – м’ялка.

Назви знарядь сільського господарства, предметів домашнього вжитку утворюються від дієслівних основ за допомогою форманта -к(а) і його аломорфів -арк(а)/ -ачк(а), -авк(а), -айк(а), -івк(а), -йк(а), -тк(а, -ушк(а), не формуючи при цьому регулярні ряди найменувань. Лексеми, утворені шляхом універбації, обмежуються розмовним стилем: врубівка – врубова машина, гвинтівка – гвинтова зброя.

Для називання теслярських інструментів використовується суфікс -нок (рубанок, струганок, фуганок). Цей дериваційний суфікс характеризується вузькістю семантики, проте відсутність словотвірної сполучуваності зумовлює його периферійну позицію [3, 83].

Помітне тяжіння суфікса -ун до переважного вираження значення істоти. Словники не засвідчують творення нових слів за допомогою цього суфікса зі значенням предмета, зокрема знаряддя дії (колун). Виняток становить ряд слів, що виникли при конкретизації твірної основи двигун: авіадвигун, вітродвигун, електродвигун, нафтодвигун.

Серед слів з суфіксом -тель (за даними 11-томного «Словника української мови») зустрілося лише два, в яких поєднуються значення приладу та особи (гаситель, глушитель). Отже, цей суфікс спеціалізується на оформленні найменувань осіб, що виконують дію, названу твірною дієслівною основою.

До утворень спеціального термінологічного вжитку, зокрема у науково-технічній сфері, належать деривати з іншомовними суфіксами. Будучи формальними виразниками як категорії назв осіб, так і назв знарядь праці, суфікси -атор (-ятор), -фікатор співвідносяться як з дієслівними, так і з іменними основами: класифікувати, класифікація – класифікатор; маніпулювати, маніпуляція – маніпулятор. Хоча ця співвідносність не є абсолютною, обмеженість співвідносності похідних основ, утворюваних за допомогою цих суфіксів, впливає на їх семантику: ті, що співвідносяться тільки з дієсловами, завжди лишаються в межах словотвірної категорії осіб, а ті, що співвідносні з дієсловами та іменниками, втягуються і в словотвірну категорію знарядь праці. Якщо похідні основи з названими суфіксами формують категорію назв знарядь праці, вони мотивуються іменниковими основами: інгаляція – інгалятор, вентиляція – вентилятор, респірація – респіратор [2, 64]. Специфіка словотвірної семантики цих продуктивних утворень зумовлює їх функціонування у науково-технічній сфері. Деривати з -атор, як і більшість похідних з питомими українськими словотворчими засобами, можуть бути як назвами діяча, так й інструмента, проте чітко простежується тенденція до збільшення утворень на -атор із предметним значенням. Це один із численних проявів тенденції до спеціалізації словотворчих засобів сучасного українського словотворення. Утворення з -атор передають ряд відтінків предметного значення – механізми, прилади: акумулятор, генератор, індикатор, пастеризатор; пристрої: культиватор, регулятор, синхронізатор; речовини (засіб дії): стимулятор. Деякі з найменувань предметів даної групи поєднують декілька значень: стабілізатор (пристрій, апарат, речовина). Активізація предметного значення іменників із суфіксом -атор спричинена екстралінгвістичними чинниками – розвитком виробництва, автоматизацією, механізацією трудових процесів.

Суфікси -ант, -ент обмежені навіть у вузько спеціалізованому значенні: семантично не тотожні з суфіксами -(а)тор/ -(іза)тор, -(иза)тор, вони формують похідні, що називають один з компонентів виробничого процесу, тоді як інший формується за допомогою -(а)тор/ -(іза)тор, -(иза)тор.

У мовознавчій літературі прийнята теза про те, що активізація префіксального способу словотворення свідчить про зростання аглютинативності у мові [5; 10]. Безпрефіксне слово завдяки префіксам набуває більшої значеннєвої диференціації. Іменні префікси виконують одну семантичну функцію – репрезентують на формально-граматичному рівні значення супровідних предикатів. Характер значень цих предикатів різний: одні модифікують кількісний вияв ознаки (співвідносні з ними іменні префікси виконують функцію конкретизації), інші поширюють предикатні аргументи (їх формальні представники виконують функцію заміщення). Чітка розподіленість префіксів між цими функціями свідчить про їх спеціалізацію.

Високий рівень активізації і продуктивність у національній мові останніх десятиліть демонструють чужомовні префікси (їх близько 20), що використовуються при утворенні іменних дериватів – назв знарядь праці і засобів дії: анти-, бі-, де-, дез-, ди- /ді- / діа-, ін-, інтер-, кон-, контр-, ре-, супер-, транс-, ультра-: антиактиватор, біплан, дефібратор, дезінтегратор, діелектрик, діапринт, інсуфлятор, інтерполятор, контрейлер, реактиватор, супервізор; трансбордер, ультрафільтр. Тенденція до уніфікації значень спричинює розширення комбінаторних можливостей поєднання з багатьма основами морфем української мови.

Розглянуті запозичені префікси сполучаються переважно з чужомовними основами. Результатом активного вживання цих іншомовних морфем і свідченням збільшення ступеня адаптованості в сучасній українській мові, зокрема у термінології, є їх вживання з питомими українськими основами: антивспінювач, супердвигун.

Якісно-оцінна сема префіксів, що виступають у структурі іменників, має складну семантичну природу, оскільки є результатом двох послідовних операцій на власне семантичному рівні – спочатку префікси вичленовують ознаку непредикатного іменника, а потім інтенсифікують її: суперцемент, суперагрегат, суперклей, суперфільтр, ультрамікроскоп, і т.п. [6, 29].

Активізація використання інтернаціональних префіксів висвітлює дію тенденції до глобалізації як одну з провідних тенденцій розвитку синтетичної в цілому української мови у напрямку до аналітизму й аглютинативності.

Зростання аглютинативних тенденцій у сучасній українській мові при творенні складних слів виявляється у можливості утворюватись від інших простих або складних слів за допомогою основ, що мають абстрактні значення і лише співвідносять з певними поняттями, окремою предметною галуззю. Завдяки цьому збільшуються комбінаторні потужності питомих і запозичених основ; зростає чіткість і легкість виділення таких основ у складі слова, і, отже, відкривається простір для використання їх при творенні нових слів. Це явище унаочнює практика тлумачення лексем у словниках іншомовних слів, де заголовковими є не тільки слова, а й основи: відео- (від лат. video – дивлюсь, бачу) в складних словах вказує на приналежність поняття до зображення телевізійних, радіолокаційних та інших складних електричних сигналів на екрані електронно-променевої трубки. Конденсуючи в собі це поняття, основа виступає ощадливим засобом переведення цілих рядів різнорідних явищ і предметів у один клас: відеомагнітофон, відеотелефон, відеорекордер, відеоапаратура. Характерною ознакою подібних основ (аеро-, біо-, гео-, геліо-, електро-, кіно-, космо-, психо-, радіо-, фото- – всього близько 200) є вільність поєднання з різними основами чи готовими словами, що зумовлено стандартністю, уніфікованістю їх значення. Головним джерелом активізації таких основ є термінологія, ядром якої виступають греко-латинські елементи.

Серед дериватів на позначення назв знарядь і засобів дії дедалі більше зростає клас питомих основ, що мають високий ступінь сполучуваності з іншими компонентами складних слів і виражають значення належності до певної предметної галузі (вугле-, водо- земле-, зерно-, лісо-, паро- – близько 150 основ): зернозволожувач, зернопульт, паротурбіна.

Показовим є явище кореляції співвідносних за значенням питомих і запозичених основ, коли вони чітко розподіляють сфери свого впливу: перші поєднуються переважно з питомими основами і реалізуються в загальновживаних словах і почасти в термінах, запозичені, як правило, належать до термінологічної лексики. Наприклад, у складних словах української мови функціонують різні за походженням чотири основи, співвідносні з поняттям «вода»: аква- (лат.), гідро- (грецьк.), ватер- (герм.) і водо- (слов.). Основи аква- і ватер- виділяються в небагатьох запозичених словах (акваплан, ватержакет). Основи гідро- та водо- мають спеціалізацію і є більш поширеними в мові, ніж попередні.

Н.Ф.Клименко стверджує, що основи, здатні займати третє місце в препозиції, мають вищий ступінь словотвірної активності і чіткості семантичного та структурного виділення в слові, оскільки ядро складних слів становлять в українській мові двокореневі утворення, а інші похідні – периферійну частину підсистеми складних слів. Такі слова розгортаються переважно в препозиції: віддаленіші компоненти слова повинні мати більш уніфіковані і регулярно повторювані значення. У третіх препозитивних позиціях стоять здебільшого ті основи, які близькі до одиниць афіксоїдного типу і приєднуються до інших елементів за зразком аглютинативних морфем. Ця риса більшою мірою притаманна основам гідро-, аеро-, астро-, біо-, гігро-, геліо-, ніж водо-, повітро-, зоре-, життє-, волого-, сонце [10, 102].

Вивчення кореляцій складних слів з питомими та запозиченими основами показує, що багатозначність елемента стримує його вільне пересування в препозитивній частині слова, наприклад, основи агро-, гео- і земле-: агро- співвідносить складні слова з поняттями «земля», «поле», яке обробляють і на якому вирощують культурні рослини; гео- – кліше для слів, пов’язаних з поняттям «земна кора»; земле- – полісемічний компонент. Агро- та гео- вільно вживаються у другій і третій препозитивних позиціях, основа земле- не займає жодного разу третього місця в препозиції. Треті позиції характерні для численної групи не співвідносних основ: газо- (газопаропровідник, газотурбовоз, газотурбохід), альфа- (альфа-спектрометр), гама- (гама-дефектоскопія, гама-спектрометр). Інколи такою ознакою більше наділена не запозичена, а питома основа, що вже в першій позиції виявляє виразні риси афіксоїдності: гіало- (гіалоліт, гіалоплазма) і скло- (склоблок, скловата, скловолокно, скломаса, склопакет, склорубероїд, склотканина, склоцемент), атмо- (атмометр) і паро- (паротурбовоз, паротурбогенератор). Багато співвідносних запозичених і питомих основ не можуть займати третіх препозитивних місць у слові, хоча зберігають спеціалізацію. Перші використовуються здебільшого у галузі термінології, другі – в загальновживаній лексиці, хоча трапляються і в терміносистемах: гало- (галогени) і соле- (солевоз), гемо- (гемовіскозиметр) і крово- (кровозамінник).

Існує велика група основ зі стандартними значеннями, які завершують слово і вільно сполучаються з багатьма іншими одиницями. Вони здебільшого однозначні і формують однотипні за семантикою слова: -віз// -воз (стоговіз, фермовоз), -мір (радіовітромір, швидкостемір), -граф, -дром, -метр, -скоп.

У словотворенні української мови, як і в усіх слов’янських, продуктивно утворюються складні найменування, що характеризуються аналітичною формою вираження, та потенційно завжди можуть набути синтетичну форму вираження і згорнутися в одне слово. За цієї умови постійно існує джерело для структурного і семантичного виділення основ, що поповнюють інвентар одиниць, які вільно сполучаються з багатьма іншими морфемами і, отже, посилюють аглютинативні тенденції в мові.

Література

1. Арутюнова Н.Д. О критерии выделения аналитических форм// Аналитические конструкции в языках различных типов. – М. – Л.: Наука, 1965. – С.89 – 93.

2. Безпояско О.К. Семантична співвідносність інтернаціональних суфіксів у словотворі сучасної української мови// Мовознавство. – 1979. – №3. – С.61 – 66.

3. Безпояско О.К., Городенська К.Г. Морфеміка української мови. – К.: Наукова думка, 1978. – 211 с.

4. Вихованець І.Р. Частини мови у семантико-граматичному аспекті. – К.: Наукова думка, 1988. – 256 с.

5. Городенська К.Г. Префікси і префіксоїди в українській мові// Мовознавство. – 1986. – №1. – С. 36 – 41.

6. Городенська К.Г. Семантичні функції дериваційних морфем// Мовознавство. – 1987. – №1. – С. 20 – 30.

7. Дубова О.А. Типологічна еволюція морфологічних систем української і російської мов. – К.: Вид. центр КНЛУ, 2002. – 302 с.

8. Загнітко А.О. Теоретична граматика української мови. Морфологія: Монографія. – Донецьк: Дон ДУ, 1996. – 437 с.

9. Земская Е.А. Вступление// Словообразование современного русского литературного языка. – М.: Наука, 1968. – С. 9 – 23.

10. Клименко Н.Ф. Аглютинативність в українському словотворенні// Українське мовознавство. Респ. міжвідомчий науковий збірник. Заснов. у 1973 р. – Вип. 17. – К.: Либідь, 1990. – С. 96 – 104.

11. Мамрак А.В. Семантична структура категорії діяча в сучасній українській мові// Словотвірна семантика східнослов’янських мов. – К.: Наукова думка, 1983. – С. 129 – 136.