Право/5. Уголовное право и криминология

Тарканій Ю.М.

Київський національний економічний університет

ім. Вадима Гетьмана

Аналіз юридичного складу злочину “Незаконні дії у разі банкрутства” : проблеми вітчизняного законодавства та зарубіжний досвід

Запровадження кримінальної відповідальності за порушення регламентованих господарським законодавством процедур неплатоспроможності та банкрутства було зумовлене принциповою зміною в Україні соціально-економічних відносин, становленням і розвитком механізмів ринкового господарства.

В сучасних умовах банкрутство підприємств сприяє зростанню масштабів “тіньової економіки”, оскільки є одним із засобів кримінального ухилення від сплати податків, а також одним із методів тіньової приватизації.

Суспільна небезпека злочину передбаченого ст. 221 Кримінального кодексу України 2001 року (ККУ) “Незаконні дії у разі банкрутства” полягає в тому, що завдається матеріальна шкода кредиторам, працівникам підприємства, контрагентам та державі.

Предметом злочину виступають: 1) майно; 2) майнові обов’язки; 3) відомості про майно; 4) документи, які відображають господарську та фінансову діяльність.

На думку деяких науковців, при визначенні складу злочину “незаконні дії у разі банкрутства” український законодавець не дотримався одного із загальновизнаних принципів криміналізації діянь, а саме повноти складу злочину. Це пояснюється тим, що науковці ставлять під сумнів суспільну небезпеку приховування боржником своїх обов’язків перед кредиторами. Оскількі ця дія не направлена на зменшення конкурсної маси боржника, а отже не здатна уразити інтереси кредиторів, що входять в структуру об’єкта розглядуваного злочину. До речі, у ст. 195 КК РФ говориться про приховування не майнових обов’язків, а майнових зобов’язань (російською мовою – “иммущественные обязательства”), а з цивільно-правової точки зору сторони зобов’язання можуть мати як обов’язки, так і права. Отже, вирішення даного питання можливе двома шляхами: або замінивши термін “обов’язки” поняттям “зобов’язання”; або доповнивши диспозицію ст. 221 ККУ окремою вказівкою на приховування відповідною особою не лише майна, а й майнових прав.

Об’єктивна сторона аналізованого злочину полягає у вчиненні спеціальним суб’єктом у разі банкрутства одного з наступних діянь, вказаних у диспозиції ст. 221 ККУ альтернативно, проте частково пов’язаних між собою: 1) приховування майна; 2) приховування майнових обов’язків; 3) приховування відомостей про майно; 4) передача майна в інше володіння; 5) відчуження майна; 6) його знищення; 7) фальсифікація документів, які відображають господарську чи фінансову діяльність; 8) приховування таких документів; 9) їх знищення.

На відміну від законодавства багатьох інших країн, склад злочину побудований як матеріальний (вирішальне значення має спричинення “великої матеріальної шкоди кредиторам і державі”). Але існуючий критерій у вигляді неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, розмір якого постійно зростає, є різним щодо диспозицій та санкцій статей ККУ, що робить неможливим ефективну кримінально-правову охорону господарських відносин від злочинних посягань.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 221 ККУ, виступає обстановка, яка описується словами “у разі банкрутства”. Тобто, діяння, зазначені в ст. 221 ККУ, не тягнуть кримінальної відповідальності, якщо вони вчинені до винесення постанови про визнання боржника банкрутом. Отже, з метою усунення суперечностей понятійного апарату необхідно поняття “у разі банкрутства” замінити у дипозиції ст. 221 ККУ формулюванням, яке піддаватиметься точному процесуальному встановленню, - “після порушення провадженння у справі про банкрутство”. В законодавстві багатьох країн процесуальною передумовою для притягнення до відповідальності за злочини, пов’язані з банкрутством, виступає початок провадження у справі про неспроможність.

Наприклад, повчальним виглядає кримінально-правовий досвід Швейцарії. У цій країні обов’язковою ознакою складів злочинів “шахрайський конкурс і шахрайство, пов’язане з накладанням арешту на майно боржника” (ст. 163 Кримінального кодексу Швейцарії), “заподіяння шкоди кредитору шляхом знищення майна” (ст.164 зазначеного кодексу), “безгосподарність” (ст. 165 кодексу) і “невиконання обов’язків по веденню бухгалтерського обліку” (ст.166 кодексу) є вчинення відповідних діянь особою, щодо якої відкрито конкурс або виставлено довідку про незадоволення претензії (останнє має місце при накладанні арешту на майно боржника).

Незаконні дії у разі банкрутства можуть поєднуватись із вчиненням інших кримінально караних посягань, наприклад, злочинів проти власності, одержання хабару, ухилення від оподаткування, у зв’язку з чим дії винного у таких випадках слід кваліфікувати за сукупністю злочинів.

Суб’єкт злочину, що розглядається, є спеціальним. Це: 1) громадянин – засновник або власник суб’єкта господарської діяльності, стосовно якого винесено ухвалу господарського суду про порушення у справі про банкрутство; 2) службова особа такого господарюючого суб’єкта. На сьогоднішній день питання про можливість притягнення арбітражних керуючих за цією статтею є дискусійним.

Із суб’єктивної сторони злочин умисний, психічне ставлення до наслідків може бути як умисним, так і необережним. Але довести вину зловмисників не завжди вдається. Майже неможливо встановити причинно-наслідковий зв’язок між деякими господарськими операціями підприємства, його подальшим тяжким становищем і матеріальним збагаченням окремих осіб за рахунок цього.

Отже, враховуючи те, що сьогодні інститут неспроможності став інструментом в руках різних злочинних фінансових угрупувань, то українському законодавцю варто встановити більш чіткі та об’єктивні критерії для визначення ступення “злочинності” в діяннях осіб пов’язаних з процедурою банкрутства.

Література:

1. Гега П.Т. Деякі особливості банкрутства в Україні та недоліки правового регулювання // Науково-практичний журнал.- 2004.- №10;

2.Юрченко О.М. Відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності: питання боротьби з організованою злочинністю // Юридична газета.-2004.-№9;

3. Яценко С.С. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – 4-те вид., переробл. та доповн. - К.: А.С.К., 2005.-848 с..