Право

Адміністративне та фінансове право

Гатило Д. В.

Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського “ХАІ”

Обов’язкові постанови в праві УРСР у 20-х роках ХХ століття.

В радянській системі права вся влада належала радам, з’їздам рад та виконавчим комітетам рад, аж до центральних виконавчих комітетів союзних республік і Союза, яки є носіями верховної влади в республіках та союзі СРР.

Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет був верховним законодавчим, розпорядчим та контролюючим органом УРСР. Рада Народних Комісарів УРСР видає декрети та постанови, обов’язкові до виконання на всій території УРСР. Центральний Виконавчий Комітет Союза видає кодекси, декрети, постанови та розпорядження, і разом з тим об’єднує роботу з законодавства та управління Союза СРР, таким чином як ми бачимо нема протиставлення органів законодавчій й виконавчій владі. Радянське право виходить з принципу, що нормотворчість зв’язано з адміністріруванням, законодавство з управлінням. [1]. Цей висновок дає нам ключ до виявленню юридичної природи обов’язкових постанов.

Обов’язкові постанови, що видаються місцевими виконкомами, ні по характеру органів ні по суті своєї юридичної функції, не відрізняються від постанов, обов’язкових до виконання для населення тій або іншій території, виданими центральними органами загальної компетенції.

«По суті своєї, - писав в 1923 році А.П. Колесніков,- обов’язкова постанова є місцевий закон, який відмінний від законів, які видають центральні органи, тільки тим, обмеження та територія, на яку вона розповсюджує свою дію, та тім, що обов’язкова постанова немає суперечить декретам та постановам центральної влади воно не може змінювати або відміняти ці постанови».[2]

По своїй юридичній функції обов’язкові постанови є нормативними актами, це обов’язкова норма, а не конкретне розпорядження відносно той або іншої особи.

Обов’язкові постанови видаються місцевими органами виконкомами та радами, по скільки до їх компетенції відповідно до законодавства належить право видання обов’язкових постанов.

Своїми вимогами обов’язкові постанови, по загальному правилу, звертаються до населення; вони встановлюють обов’язки громадян. По цьому признаку обов’язкові постанови належить відрізняти від усіх тих нормативних актів, які звернені до державних органів та їх посадовим особам (інструкцій та циркулярів). Відмінність між обов’язковими постановами, як нормативними актами, зверненими до громадян, та інструкціями і циркулярами, як нормативними актами, зверненими до державних установ та посадових осіб, веде до наступних наслідків. [3] За порушення обов’язкових постанов встановлюється відповідальність або в адміністративному порядку, з накладанням певних адміністративних стягнень, або загально кримінальна. За невиконання посадовими особами інструкцій і циркулярів накладається або дисциплінарна відповідальність або спеціальна кримінальна відповідальність за посадовий злочин.

Аналіз нормативних актів, які відносять до зазначеного періоду, свідчить, що майже з самого початку запровадження на території України радянського ладу уряд УРСР почав намагатися налагодити порядок видання на місцях обов’язкових постанов є Положення про видання обов’язкових постанов та накладення за їх порушення стягнень в адміністративному порядку № 214 1920 року. Воно встановило право видання обов’язкових постанов за місцевими виконкомами.[4] Надалі порядок видання обов’язкових постанов та накладання за їх порушення стягнень в адміністративному порядку регулюється Положенням 1922 року за яким Губернські та Повітові Виконкоми та їх Президії мали право видавати для населення в межах компетенції обов’язкові постанови по предметам управління та охорони порядка, а також в розвиток дійсних декретів та положень по питанням громадської безпеки і прядка, народного здоров’я, правил регулювання торгівлі, збір податків, будівельного статуту з включенням до цих постанов вказівок на відповідальність в адміністративному порядку за їх невиконання. Відповідно до цього положення обов’язкові постанови видавалися терміном на один рік. Відділи та їнши місцеві установи не мали права видавати обов’язкові постанови, а вносили тільки свої пропозиції. Усі виданні постанови Повітові відділи управління негайно представляли до Губернського відділу управління , а останній в органи НКВС. [5]

Наступним актом, який регулював видання нормативних актів на місцях став Адміністративний Кодекс УРСР 1927 року.[3] Він надавав право видавати в межах своєї компетенції та території Окружним і Районним виконавчим комітетам, їх президіям і міським та селищним радам обов’язкові постанови які встановлювали:

- певні обов’язки для усього населення, яке мешкає на території на яку поширюється їх компетенція ;

- відповідальність за порушення або не виконання цих обов’язків в адміністративному, дисциплінарному, судовому поряду. Як і в положенні 1922 року відділи , комітети інші органи місцевої влади при наявності видати постанови зверталися з проектом постанови до відповідного виконкому

Окружні виконкоми та міські ради тих міст, що є округові центри, також мали право видавати обов’язкові постанови але лише в справах передбачених ст. 31 кодексу.[3] Районні виконкоми , міські ради міст, які не є окружними центрами, та селищні ради також мали право видавати обов’язкові постанови по питанням передбаченим цією статтею але з деякими відмінностями.[3]

Отже, з викладеного можливо зробити висновок про наявність певних тенденцій в 20 роках ХХ століття в розвитку права місцевих органів влади на видання обов’язкових постанов.

Література:

1. А.И.Елистратов Административное право Гос. В-во М. 1929. – 141 с.

2. А.Н.Колесніков Обзор декрета 1922г. и обязательных постановлений за 1922 г. // Власть советов,- 1923.-№ 8-9.-Ст.13.

3. Адміністративний кодекс УРСР // Збірник узаконень та розпоряджень Робітничо-Селянського Уряду України. – 1927. – № 63-65. – Ст. 240.

4. Положення про видання обов’язкових постанов та накладення за їх порушення стягнень в адміністративному порядку // Збірник узаконень та розпоряджень Робітничо-Селянського Уряду України. – 1920. - № 11. Ст. 214. 5. Положення про видання обов’язкових постанов та накладення за їх порушення стягнень в адміністративному порядку // Збірник узаконень та розпоряджень Робітничо-Селянського Уряду України. – 1922. - № 38. Ст. 620]