Економічні науки/12. Економіка сільського господарства

 

Мельниченко І. В.

Буковинська державна фінансова академія, Україна

Особливості визначення та застосування еквівалентної ціни в аграрній сфері

        Перебудова  господарсько-економічного укладу аграрного сектору зумовила кардинальні зміни інститутів та інституцій економічної системи. Одним із важливих аспектів розширення та розбудови економічних відносин є вирішення проблем ціноутворення на аграрному ринку. Ціноутворення як надзвичайно важливий важіль функціонування ринкового механізму забезпечує перерозподіл вартостей між учасниками процесу товарообміну, оскільки економічні відносини в ринковому суспільстві формуються навколо ціни, за допомогою якої визначаються не тільки основи та принципи перерозподілу вартостей, а також рівень добробуту всіх учасників суспільного господарства [3, 77].                                                                                                                    В умовах складних структурних перетворень та фінансової кризи, що охопила не тільки Україну, а й світ, сільське господарство, як і інші галузі народного господарства, відчуває нестачу обігових коштів, зокрема кредитних ресурсів, а єдиним джерелом фінансування аграрного виробництва залишається ціна, за якою сільгосппродукція реалізується на ринку. Механізм формування ціни на ринку аграрної продукції є найбільш проблемним питанням на шляху розвитку та розширення національного аграрного ринку [3, 79].                                     Зокрема, основною проблемою залишається нееквівалентність міжгалузевого обміну та диспропорція цін, оскільки механізм ціноутворення повинен функціонувати таким чином, щоб не допустити дисбалансу у цінах між сільським господарством та іншим галузями, але міжгалузеві трансформації, що відбулися в економіці, значно похитнули баланс інтересів сільгоспвиробників, а аграрне господарство значно знизило темпи відтворення активів [3, 77-78]. Часто це пов’язано з тим, що процес ціноутворення відбувається під впливом багатьох суперечливих факторів, що негативно впливає на стабільність внутрішнього ринку сільськогосподарської продукції [1, 82]. Тому важливим етапом розвитку сільського господарства є створення умов регулювання аграрного ринку через встановлення еквівалентних цін, що відповідають розміру живої та уречевленої у них праці та забезпечення розширеного відтворення вкладеного капіталу [2, 7].                                 Дослідженням даної проблеми займалися такі вчені як П. Т. Саблук,       В. Я. Месель-Веселяк, М. Я. Дем’яненко, Г. М. Підлісецький, М. М. Федоров,          О. Г. Шпикуляк [3, 77], Ю. П. Воскобійник, О. В. Овсянніков, В. П. Саблук,                 Л. М. Пархоменко, П. С. Березівський, В. М. Сучкова [2, 5], І. А. Сало [1, 82] та ін. «Концепція ціноутворення на сільськогосподарську продукцію» визначає суть поняття еквівалентність та еквівалентна ціна.                              Еквівалентність – це стан економіки, коли певна кількість живої та уречевленої праці в аграрній галузі у вартісному виразі обмінюється на такий же обсяг праці, втіленої у продуктах, які споживаються сільським господарством [2, 6].                                                                                Еквівалентність забезпечує наближення сільського господарства до інших сфер економіки за нормою прибутковості виробництва, рівнем оплати праці та інших елементів. Еквівалентність має бути доступна через паритет цін, який досягається за рівнозначних умов діяльності усіх учасників процесу ціноутворення [2, 9].                                                                                                       Еквівалентна ціна – це ціна, яка забезпечує розширене відтворення виробництва, формується на основі середньогалузевих нормативів витрат і середньої по економіці країни норми прибутку на авансований капітал, включаючи вартість землі [2,6].                                                                                    Еквівалентна ціна базується на нормативних параметрах витрат матеріально-технічних ресурсів у натуральному і грошовому вимірниках, а також використовує показники для визначення нормативної собівартості, що є основою для визначення ціни пропозиції, виходячи з норми рентабельності або норми прибутку на вкладений у виробництво капітал, що забезпечує достатній рівень еквівалентного обміну між галузями [2, 8].                                                     У сільському господарстві необхідно сформувати таку ціну, яка буде враховувати інтереси виробника, споживача та держави, тобто головним завданням є обґрунтування елементів ціни, що забезпечать еквівалентність обміну (рис. 1).

 

 

 

 

 

 

 

 


Рис. 1. Схема розрахунку еквівалентної ціни на сільгосппродукцію [2, 13]

         Згідно даної схеми еквівалентну ціну можна визначити за такою формулою:

Ц = СН + КНП х [(ОВФ + ОЗ х К) + (ВЗ х КНК) [2, 16],

де Ц – еквівалентна ціна 1 т сільськогосподарської продукції, грн.;                      СН – нормативна (повна) собівартість 1 т продукції (включаючи орендну плату), грн.;                                                                                                КНП – коефіцієнт нормативної норми прибутку;                                        ОВФ – середньорічна вартість основних виробничих фондів, авансованих у виробництво 1 т продукції, грн.;                                                                               ОЗ – середньорічна вартість оборотних засобів, авансованих у виробництво 1 т продукції (повна собівартість без амортизації та орендної плати), грн;                                                                                                                          К – коефіцієнт обігу оборотних засобів по окремих видах продукції (визначається діленням терміну технологічного процесу в днях (місяцях) на кількість днів (місяців));                                                                                       ВЗ – грошова оцінка 1 га ріллі, грн.;                                                       КНК – коефіцієнт нормативу капіталізації землі [2, 16].                                    Згідно з даною формулою ціна формується виробником на основі рівня витрат і вартості активів, тобто використовується затратний метод ціноутворення і формується ціна пропозиції [2, 17].                                                       Проте у ринковому ціноутворенні ціна формується споживачем, тобто має місце ціна попиту, тому виробник, незалежно від вартості вкладених активів, не може впливати на рівень цін. Ціна проходить певного роду трансформації в ринковій інфраструктурній ланці ринку, тому виробник отримує лише частину доходу, а для забезпечення еквівалентної ціни потрібна компенсація [2, 17].                                                                                                   За такої ситуації повинен підключатися регуляторний механізм держави, яка методами ринкової економіки створюватиме рівно конкурентні умови для розподілу доходу між усіма учасниками ринку. У сучасних умовах ринкової трансформації економіки з огляду фактичного стану потенціалу аграрного сектору найпершим завданням є розв’язання питання забезпечення відтворення активів виробника на рівні еквівалентного обміну. Держава повинна забезпечити отримання достатнього рівня доходу шляхом регулювання процесів ціноутворення на ринку через активні дії на межі «еквівалентна ціна» і «ціна, сформована на основі дії закону попиту і пропозиції». Шляхом компенсації недоотриманого доходу держава забезпечує сільгоспвиробнику ціну, яка формується виходячи з норм відтворення основного і оборотного капіталу (рис. 2).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Рис. 2. Механізм застосування ринкової ціни [2, 17]

         Для забезпечення еквівалентного обміну можливі два шляхи розрахунку рівня підтримки:                                                                                                         1-й підхід: встановлення мінімальної ціни на рівні, що забезпечить еквівалентність обміну:

                         ЦМ = Нормативна собівартість + Маса прибутку                  

2-й підхід: встановлення мінімальної ціни на рівні ціни підтримки.                Отже, застосування еквівалентних цін забезпечить об’єктивне співвідношення між цінами промисловості і сільськогосподарської продукції, створюватиме умови для еквівалентності міжгалузевого обміну і стане засобом для вирішення багатьох проблем ціноутворення в аграрній сфері [2, 19-20].

 

 

Література:

1.     І. А. Сало «Особливості ціноутворення на ринку плодів і ягід» //Економіка АПК . – 2009. – №10. – С. 82-86.

2.     Концепція ціноутворення на сільськогосподарську продукцію /               [П. Т. Саблук, В. Я. Месель-Веселяк, М. Я. Дем’яненко,                              Г. М. Підлісецький, М. М. Федоров, О. Г. Шпикуляк, Ю. П. Воскобійник, О. В. Овсянніков, В. П. Саблук, Л. М. Пархоменко] // Економіка АПК. – 2008. – №1. – С. 3-20.

3.     О. Г. Шпикуляк «Проблеми економічних відносин в механізмі ціноутворення аграрного ринку» // Економіка АПК. – 2009. – №10. –        С. 77-82.