Економічні науки/13. Регіональна економіка

к.е.н., докторант Кучерук Т.Г.

Науково-дослідний економічний інститут

Пріоритетні напрями державного регулювання інноваційно орієнтованого розвитку регіонів

Засади стратегії інноваційного розвитку економіки країни, як і структура її національної інноваційної системи, формуються на рівні регіонів. Це забезпечує перехід до їх сталого розвитку, виявляє нові можливості та внутрішні резерви. Основні акценти переміщуються на завдання прискореного інноваційного розвитку, переходу до економіки, що базується на знаннях. Її основа - це інтелектуальні ресурси, інтелектуальний капітал, наука, процеси трансферу результатів творчої діяльності у виробництво матеріальних та духовних благ.

Інновації дозволяють створити переваги в найбільш конкурентоспроможних галузях економіки. Їх ефективне використання є для країни найдійовішим інструментом реалізації важливіших задач соціально-економічного розвитку регіонів, забезпечення національної безпеки, захисту навколишнього середовища, підвищення рівню життя населення. Саме тому основними об'єктами державної регіональної економічної політики мають стати не окремі регіони, а великі макрорегіони або міжрегіональні кластери, що характеризуються відносною однорідністю територій, які вони включають, і здатні підвищувати ефективність участі в міжмакрорегіональному поділі праці на основі випереджального розвитку галузей спеціалізації [1, с.50].

У Концепції державної регіональної політики макрорегіонами вважаються об'єднання кількох регіонів або їх частин, які характеризуються специфічністю, цілісністю та спільністю розвитку і визначені законодавством для досягнення особливих цілей розвитку. За своєю соціально-економічною сутністю і макрорегіони, і міжрегіональні кластери являють собою міжрегіональні економічні системи, яким властива функція інтеграції по горизонталі (горизонтальної ринкової та соціальної інтеграції). Однак макрорегіони, на відміну від кластерів, наділені функцією забезпечення вертикалі влади у просторі макрорегіону (вертикально-владна функція).

Виходячи з цього на державу покладається обов'язок щодо створення умов для переходу суб'єктів економічних відносин до інноваційного способу господарювання. Інновації мають стати складовою кожного виду діяльності, реалізовуватися у будь-якій галузі народного господарства. За такого підходу стає очевидним, що завдання стимулювання переходу суб'єктів економічних відносин до інноваційного способу господарювання вимагає від держави врахування інноваційної компоненти при розробленні кожного напрямку державної соціально-економічної політики [2, с.23].

Однак важливо не просто нарощувати фінансування яких-небудь проектів з бюджету, але і визначення найбільш перспективних з точки зору віддачі напрямків її розвитку. Якщо вірно будуть відібрані сфери вкладення державних інвестицій та послідовно здійснена державна інноваційна політика, усі витрати та збитки бюджету стануть джерелом збагачення як для держави, так і для підприємництва [3, с. 54 – 56]. Інноваційний спосіб господарювання, який базується на використанні в процесі здійснення господарської діяльності будь-яких нових розробок, рішень, ідей фактично узгоджує як приватні, так і державні інтереси, оскільки позитивні результати діяльності суб'єктів господарювання регіонів становлять підґрунтя соціально-економічного розвитку країни в цілому.

Посилення стимулюючої ролі державного регулювання інноваційно орієнтованого розвитку регіонів визначається через:

- розроблення та запровадження механізму здійснення доплат молоді, яка має гостродефіцитні професії на період її адаптації на виробництві;

- надання гарантій працевлаштування працівника відповідно до набутого рівня кваліфікації;

- сприяння розбудові ділової кар’єри працівників, максимальному використанню набутих ними знань, умінь та навичок;

- інформування працівників про перспективи їх професійно-кваліфікаційного просування;

- запровадження сертифікації відповідності професійних знань, умінь та навичок працівників законодавчо встановленим вимогам [4, с. 30];

- державне інвестування високоінтелектуальних галузей, нанотехнологій;

- державне регулювання системи формування інтелектуального капіталу;

- встановлення і забезпечення прямого зв’язку з цілями і напрямами інноваційно-інвестиційної стратегії розвитку регіонів та національного господарства;

- визначення умов залучення державних інвестицій в інтелектуальну та інноваційну сферу регіонів;

- створення доступної інформаційно-моніторингової системи щодо фінансових операцій держави для забезпечення прозорості, контролю й аудиту цільового й ефективного використання державних коштів на розвиток інноваційних секторів регіонів.

Ці заходи передбачають проведення ефективної державної регіональної політики, спрямованої на раціональне використання соціально-економічного потенціалу регіональних систем, розвиток внутрішнього ринку і поглиблення міжрегіональної економічної інтеграції.

Література:

1. Строянська І. Бюджетна політика в умовах формування моделі конвергентного регіонального розвитку в Україні / І. Строянська // Економіка України. – 2010. - № 3. – С. 43 – 52.

2. Концепція розвитку національної інноваційної системи. Схвалено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 червня 2009 р. №680-р. // Економіст. – 2009. - № 6. – С. 15 – 27.

3. Замятина Н. Инновационная политика региона / Н. Замятина // Экономист. – 2009. - № 9. – С. 53 – 60.

4. Петрова Т. Професійний розвиток працівників: проблеми, стимулювання персоналу та заінтересованості роботодавців / Т. Петрова // Україна: аспекти праці. – 2010. - № 2. – С. 26 – 34.