Грінка Л.М.

Науковий керівник: к. е. н., доцент Господінова О.І.

Буковинська державна фінансова академія

м.Чернівці

Аспекти конкурентоспроможності національної економіки та чинники, що на неї впливають

Входження України до Світової організації торгівлі (СОТ) підвищує можливості підприємств, установ та організацій щодо формування господарських зв’язків за характерних змін у внутрішньому та зовнішньому середовищах. Одночасно підвищуються вимоги до якості і конкурентоспроможності продукції, яка випускається, та послуг, які повинні відповідати світовим стандартам якості і конкурентоспроможності, втіленим у відповідних стандартах ІSO.

Характерною особливістю сучасного стану трансформації економіки України є мінливість і невизначеність ринкових умов, у яких функціонують підприємства. Саме це зумовлює пошук нових пріоритетів ефективності діяльності, головним завданням яких є забезпечення стійкого розвитку та стабільності господарювання в умовах конкуренції в довгостроковій перспективі. Тому дослідження конкурентоспроможності підприємств та української економіки загалом займає все більше місця в сучасних наукових працях економіки загалом займає все більше місця в сучасних наукових працях економістів [1-4].

Мета статті – проаналізувати стан конкурентоспроможності української економіки, визначити чинники, які впливають на її рівень і розробити пропозиції щодо збільшення її ефективності.

Конкурентоспроможність – це комплексна категорія, її переваги остаточно реалізуються через торгівлю, але базис конкурентних переваг створюються на всіх ланках суспільного виробництва, у тому числі значною мірою за рахунок структурної перебудови і дієвої промислової політики.

Однією з базових економічних категорій національної економіки є конкурентоспроможність, яка є предметом чисельних фахових публічних дискусій, часто фігурує в науковій та публіцистичній літературі як характеристика спроможності країни виживати та розвиватися в агресивному середовищі світової економіки. Конкурентоспроможна економіка постійно згадується серед пріоритетних завдань соціально-економічної політики держави, неодноразово закріплених Посланнями Президента України, програмами урядів, іншими документами високого рівня. Мету утвердження України як конкурентоспроможної високотехнологічної країни визначено в стратегії економічного і соціального розвитку України (2004 – 2015 рр.) «Шляхом Європейської інтеграції» базовим принципом стратегічного курсу [5].

У західній економічній літературі «універсальне» трактування конкурентоспроможності як здатності країни чи фірми розробляти та виготовляти товари і послуги вищої якості або за цінами, значно нижчими порівняно з конкурентами. І розглянутому вигляді такий підхід представлено в дослідженнях Світового економічного форуму [1].

Теорія конкуренції виходить з того, що конкурують не країни, а окремі виробники чи продавці продукції. Проте економічний успіх держави, тобто її конкурентоспроможність, безпосередньо визначається наявністю в неї конкурентоспроможних галузей і виробництв.

Одним з показників, який характеризує конкурентоспроможність економіки, згідно з методологією Світового банку, є індекс інноваційності економіки. Для України цей показник складає 5,7 балів за 10-бальною шкалою, це менше не тільки за показники розвинутих країн, але й країн з перехідною економікою. Індекс економічної свободи України, що також визначався Світовим банком, характеризує її репресивну міру (125 ранг серед країн з перехідною економікою). За індексом людського розвитку Україна посідає 85-90 місце, за розрахунком НАН України, а за даними ООН – 102 місце. Проте потенційні можливості України щодо отримання інвестицій від освіти, за рахунок Українського центру міжнародної освіти, становить 800 млн. дол.. на рік. Експерти Інституту економіки промисловості НАН України вважають, що в розвинутих країнах професійна компетентність цінується більше (90%), ніж в Україні (72%), тобто відбувається недооцінка однієї з головних характеристик конкурентоспроможності працівника. Серед чинників, які перешкоджають конкурентоспроможності, конкурентна протидія займає 11 рангове місце, а найбільш вагомими є незатребуваність творчої людини, пасивність і байдужість людей. У рейтингу підприємницької привабливості на 2008 – 2012 рр. Україна посідає 70 місце серед 82 країн. Одним із вагомих показників соціально орієнтованої економіки та її конкурентоспроможності є вартість робочої сили в Україні, яка складає 45 центів на годину.

За результатами експертних досліджень Інституту економіки промисловості НАН України щодо пріоритетності заходів із формування та розвитку трудового потенціалу на виробництві, підвищення конкурентоспроможності робочої сили та виробництва (23,9%) займає 5 рангове місце, тоді як перше належить збереженню та розвитку інтелектуального та наукового потенціалів України (53,1%) [4, 38-39].

У нашій країні найбільш дешевими за ціновими паритетами (якщо не враховувати різницю в заробітній платі) залишаються житлово-комунальні послуги, транспорт та охорона здоров’я. Але це не є пріоритетним для розвитку і конкурентоспроможності економіки [3-31].

Важливе значення в теорії конкурентоспроможності належить кластерам як сконцентрованим за географічними ознаками групам взаємопов’язаних кампаній, спеціалізованих постачальників, постачальників послуг, фірм у відповідних галузях, а також пов’язаними з їх діяльністю організаціям у певних сферах, які конкурують, а разом з тим і ведуть спільну роботу.

Високу конкурентоспроможність і економічне зростання обумовлюють чинники, які стимулюють оперативне поширення нових технологій, особливого значення набувають характер і взаємодія науки, освіти, фінансування, державної політики та промисловості. Саме інноваційні кластери мають у своїй основі стійку систему передачі нових знань, технологій, продукції, яку називають технологічною мережею [2-34].

За результатами аналізу фахівців Інституту промисловості НАН України, в теперішній час держава знаходиться в складній ситуації, коли спостерігається зростання цін на газ, посилення конкуренції на світових ринках тих товарів, які складають основу українського експорту, зокрема, металів, зростають соціальні витрати та наявний дефіцит коштів у пенсійному фонді, скорочення виробництва та робочих місць, низька якість та висока ціна національних товарів, залежить від імпорту.

Формування моделі національної конкурентоспроможності з урахуванням економічних інтересів України та пріоритетів стратегій довгострокового зростання є неодмінною передумовою підвищення її рівня, стрижнем моделі до інноваційно-інвестиційної моделі розвитку. Найбільш ефективним, в зв’язку з цим , може бути розвиток двох комплексів – транспортного і групи підприємств високотехнологічного машинобудування, що мають спільні корені й науково-технологічний супровід і тому є своєрідними кластерами, які слід підтримувати цілісним механізмом державного регулювання (субсидії, податкові пільги, пільгові кредити і т.д.) Українська економіка потребує широко - масштабної модернізації виробничого обладнання, перш за все подолання його технологічної неоднорідності на основі взаємодоповнення макроекономічних регуляторів та інструментів промислової політики і тільки тоді вона зможе підвищити конкурентоспроможність [2-35].

Забезпечуючи позитивний вплив курсової політики на динаміку зовнішньої торгівлі, українська модель конкурентоспроможності має виходити з того, що в довгостроковому періоді доцільно дотримуватися політики стабільного валютного курсу, а коротка часті відхилення у бік девальвації чи ревальвації можливі як виняток, якщо держава не в змозі підтримати той чи інший сектор економіки іншими засобами [2].

Основна увага у практичній роботі з підвищення конкурентоспроможності повинна поділятися забезпеченості чинниками виробництва, які можуть використовуватися для розвитку і створення конкурентних переваг.

На майбутнє метою загальнодержавної стратегії формування конку-рентоспроможності національної економіки має бути створення в Україні сприятливих умов для науково-економічного прориву та забезпечення на цій основі зростання конкурентоспроможності національної економіки, що призведе до підвищення якості життя населення.

Досягнення поставленої мети можливо декількома шляхами:

1) провести ревізію існуючих програм інноваційного спрямування та виявивши з їх числа найбільш перспективні та задовольнити їх потреби у фінансуванні;

2) проведення заходів, щодо мотивування інноваційної діяльності вітчизняних товаровиробників;

3) створення центру НДДКР який виконуватиме окрім безпосередньо наукової діяльності, ще й управлінські функції в цілому по науковій галузі.

Підвищення конкурентоспроможності економіки можливе також при:

а) запровадженні галузевих інноваційних кластерів;

б) модернізації виробничого обладнання для випуску пріоритетних видів продукції;

в) дотриманні політики стабільного валютного курсу в державі;

г) інвестуванні вітчизняного виробництва продукції, призначеної для реалізації на зовнішніх ринках.

Реалізація заходів закладених у загальнодержавну стратегію розвитку конкурентоспроможності національної економіки дасть змогу:

– у період до 2015 р. досягти рівня розвитку інноваційної системи, що відповідатиме європейському;

– створити потужний науковий потенціал зорієнтований на шостий технологічний уклад у період до 2020 р.;

– підготувати до 2025 р. нову генерацію мобільних фахівців, зорієнтованих на роботу в умовах високотехнологічної економіки знань.

Отже, конкурентоспроможність національної економіки є результатом взаємодії всіх суб’єктів економічних відносин у країні, формується в органічному поєднанні реалізації інтересів суб’єктів різних рівнів під впливом таких чинників, як товар,підприємства, галузі (кластер), економіка в цілому і залежить від того, настільки спрямованими є орієнтири підвищення ефективності використання суспільних ресурсів на цих рівнях.

Список використаної літератури:

1. Бєлєйченко О.Г. Теоретико-методологічні основи конкурентоспро-можності національної економіки // Актуальні проблеми економіки. - 2009. - №11.- С. 22-29.

2. Бєлєйченко О.Г. Чинники впливу на конкурентоспроможність економіки // Економіка та держава. - 2009.- №8. - С.33-35.

3. Розгон І.В. Сучасні чинники впливу, на конкурентоспроможність економіки // Економіка та держава. -2009. - №10. - С.30-31.

4. Смерічевська С.В. Конкурентоспроможність у соціально-економічному вимірі // Актуальні проблеми економіки. -2009. - №3. - С.36-44.

5. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004-2015 року) «Шлях Європейської імперії» // А.С. Гальминський, В.М. Гаєць та ін.; Нац. ін-т. стратег. досліджень, Ін-т екон. прогнозування НАН України, М-во економіки та з питань європ. інтеграції України. - К.: ІВУ Держкомстату України, 2004. - с. 416.