Косій Т. М., Підгірна В. Н.

Буковинська державна фінансова академія, м. Чернівці

ФОНДОВИЙ РИНОК УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ

Фондовий ринок є невід’ємним та важливим елементом фінансової системи ринкової економіки. Відтак, становлення ефективного та дієвого фондового ринку є важливим етапом завершення трансформації вітчизняної економіки. В Україні фондовий ринок формально існує вже понад 15 років, з часу прийняття Закону України «Про цінні папери та фондову біржу». Але процес інституційного становлення, набуття необхідних якісних параметрів ринку ще далеко не завершений.

Метою статті є розкриття особливостей функціонування фондового ринку на сучасному етапі, виявлення бар’єрів, що перешкоджають розвитку фондового ринку, розробка рекомендацій, спрямованих на стимулювання розвитку фондового ринку. Вивченню наведеної проблематики присвячено роботи багатьох науковців, зокрема О. Корнійчука, В. Мінькова, Р. Перепелиці, А. Сухорукова та О. Собкевича та інших, проте міра дослідження даної теми потребує доопрацювання.

Ліквідний, та прозорий фондовий ринок має забезпечити реалізацію національних інтересів України, сприяти підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної економіки шляхом: акумуляції та перерозподілу інвестиційних ресурсів між різними галузями економіки та підприємствами, формування коректної ринкової вартості підприємств; утворення інформаційних індикаторів для інвесторів, індикації загального стану економіки для всіх суб’єктів господарювання; залучення коштів для покриття дефіциту державного та місцевих бюджетів, фінансування державних та місцевих програм розвитку; створення ефективної системи захисту прав та інтересів інвесторів; сприяння розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення та інститутів спільного інвестування.

Зокрема, для реалізації зазначених цілей, необхідна наявність наступних передумов: свобода переміщення капіталу; забезпечення ліквідності цінних паперів, наявність розвинутої інфраструктури фондового ринку, чітка специфікація прав власності, інформаційна прозорість ринку; макроекономічна стабільність, високий рівень довіри до держави, її інституцій, а також між суб’єктами господарювання, що уможливлює деперсоніфікований обмін.

Протягом 2007-2008 рр. обсяг ринку акцій в Україні зріс з одного з найменших у Центральноєвропейському регіоні (10 % ВВП) до близько 35 % ВВП, що є співставним з розміром ринків акцій Чехії, Польщі, Румунії. Між тим стрімке зростання капіталізації не відтворює реального зростання фондового ринку, оскільки лише близько 10 % акцій підприємств перебувають у вільному обігу. Характеризуючи фондовий ринок починаючи з виникненням фінансово-економічної кризи з 2008 року слід підкреслити, що цей динамізм не спостерігається. За оціночними даними, в Україні випущено облігацій майже на 74 млрд грн. Зареєстрований обсяг торгів облігаціями у 2009 р. склав майже 11 млрд грн, що на 66 % меньше, ніж у 2007 р. При цьому зареєстрований обсяг емісії корпоративних облігацій становив майже 9 млрд грн, що у 2,2 разу меньший показника 2007 р. [2]. У загальній структурі торгів у ПФТС за результатами 2007 р. першість тримали корпоративні облігації (44 %), друге місце посіли державні облігації (29 %), третє – акції (22 %), четверте – муніципальні облігації (4%), чого не можна ствердити за результатами 2009 року. Відтак, спостерігаючи цю тенденцію до зменшення перед розробниками економічної політики постають дві проблеми:

1) різноспрямованого характеру – забезпечити формування фондового ринку;

2) вирішити завдання, які в ринкових країнах безпосередньо виконує фондовий ринок.

Про низьку ліквідність фондового ринку України свідчить значний розрив між котуванням покупки і продажем фондових активів. У середньому він складає за групою найбільш популярних паперів 20% - 25%. Для порівняння: у Росії цей показник не перевищує 1,5 - 2,0%. Про низьку ліквідність фондового ринку говорить також такий факт: якщо в 2003 році в лістингу ПФТС присутні 150 емітентів, а угоди відбувалися тільки з 87, і на перший десяток найбільш ліквідних емітентів припадало 67,9% загального обсягу зроблених угод, то вже в 2009 році близько 12000 угод на 130 емітентів облігацій (480, якщо вважати серії). Кількість угод з цінними паперами, укладених в 2009 році, - 17389 (у 2007 році - 18662): практично залишилася на існуючому рівні.

Шляхами вирішення цих проблем можуть бути наступні:

- скасування наявності кількох торгових площ, на яких здійснюються торги цінними паперами, що ускладнює контроль над операціями з цінними паперами та розповсюдження інформаційних індикаторів щодо кількісних та якісних параметрів операцій з цінними паперами;

- збільшення ліквідності фондового ринку;

- збільшення кількості цінних паперів та кількості інструментів фондового ринку;

- завершення формування інституційної інфраструктури фондового ринку, підвищення її якості;

- підвищення рівня специфікації прав власності, що зумовлює численні корпоративні конфлікти;

- підсилення внутрішніх інституційних інвесторів, представлених інститутами спільного інвестування (ІСІ), недержавними пенсійними фондами (НПФ) та страховими компаніями, підсилення активності фізичних осіб на ринку цінних паперів;

- підсилення зацікавленості стратегічних іноземних інвесторів у вітчизняному фондовому ринку;

- приведення нормативної бази України фінансової сфери до вимог міжнародних стандартів.

Отже, при реалізації даних заходів вітчизняний фондовий ринок зможе продемонструвати високі показники європейського стандарту на світовому рівні.

Список використаних джерел:

1. Григоренко Е. Проблемы и перспективы развития рынка коллективных инвестиций в Украине. Взгляд УАИБ // Материалы ІІ ежегодной конференции «Управление финансовыми активами: коллективное финансирование. – 2008. – С. 1-8.

2. Корнійчук О. Системні проблеми фон-дового ринку України та їх вплив на реалізацію національних інтересів у фінансовій сфері // Економічний Часопис-XXI – 2008. – № 3-4.

3. Міньков В. І. Деякі особливості розвитку фондового ринку України // Фінанси України – 2009. – № 12. – С. 104–114.