Економічні науки / 1. Банки і банківська система

 

Канцедал Є. А.

              Харківський національний економічний університет, Україна

                                                               

Проблеми управління валютним ризиком банку

в сучасних умовах

 

Проблеми прогнозування динаміки валютних курсів, оцінювання масштабів валютного ризику та пошуку ефективних методів його зниження завжди були в центрі уваги вітчизняних та зарубіжних економістів.

Обмінні курси валют формуються під впливом низки чинників, які зумовлюють їх коливання як у короткостроковому, так і в довгостроковому аспектах. У довгостроковому періоді визначальну роль відіграють макроекономічні фактори: торговельний і платіжний баланс; паритет купівельної спроможності; стан фондового та грошового ринків країн; різниця в рівнях інфляції в країнах походження валют, що обмінюються; політичні фактори та правила регулювання національних валютних ринків [1].

У довгостроковому аспекті форвардні валютні курси залежать насамперед від різниці в рівнях відсоткових ставок за валютами, що котируються. У свою чергу відсоткові ставки відображують передовсім реальний та очікуваний рівні інфляції, а також прогнозовані темпи економічного зростання в країнах походження валют. Короткострокові коливання валютних курсів формуються під впливом зміни попиту та пропонування тієї чи іншої валюти на ринку.

Відчутно вплинути на динаміку валютного ринку може і очікування майбутніх змін курсів. Наприклад, в Україні на початку 2009 р. верхня межа прогнозів щодо зміни валютного курсу доходила навіть до 20 грн. за долар США, однак НБУ вдалося переламати ситуацію та подолати негативні очікування. Вплив політичної ситуації на процеси курсоутворення є також дуже важливим.

Останнім часом найбільший вплив на динаміку валютних курсів у міжнародному масштабі справила фінансова криза, що почалася наприкінці 2008 р., розпочавшись в США, досить швидко переросла в загальносвітову, зачепивши економіки практично всіх країн світу.

Негативні наслідки цієї кризи вдалося подолати лише в 2010 р., коли на ринку сформувалася низка потужних позитивних факторів: реструктуризація зовнішнього державного боргу та значне скорочення платежів за ним; збільшення пропонування валютних коштів на внутрішньому ринку, спричинене поліпшенням торговельного і платіжного балансів; сприятливий розвиток макроекономічної ситуації; зміна правил валютного регулювання. На останньому спинімося докладніше.

Для банку основною метою проведення власних обмінних валютних операцій є одержання прибутків від різниці між курсами купівлі та продажу валюти. Проводячи валютні операції за рахунок клієнтів, банк уникає ризику, пов’язаного зі зміною валютних курсів, на який у такому разі наражається клієнт. Ця обставина спонукає банки розширяти спектр пропонованих послуг у сфері валютного обслуговування клієнтів. Показовим є той факт, що нині все більше банківських операцій з іноземною валютою проводиться з коштами клієнтів, тоді як раніше в структурі валютних операцій великих міжнародних банків переважали власні операції. Таким чином, класифікація банківських валютних операцій на власні та клієнтські є доцільною як для аналізу валютного ризику банку, так і для аналізу джерел формування прибутку.

Отже, проблеми аналізу валютного ризику та пошуку ефективних методів управління, адаптованих до вітчизняних реалій, для комерційних банків України стають дедалі актуальнішими. У процесі аналізу валютного ризику першим кроком є ідентифікація та визначення величини ризику. Це складне завдання, адже на величину валютного ризику впливають як внутрішні так і зовнішні чинники. І якщо показники власної валютної позиції банку проаналізувати нескладно, коли відомі характеристики фінансових інструментів, що формують активи і зобов’язання банку в іноземній валюті, то прогнозування динаміки ринкових параметрів є серйозною проблемою і може бути тільки ймовірнісним.

Проблема аналізу валютних цінових ризиків, полягає в тому, що категорія ризикованості пов’язується насамперед з можливими фінансовими втратами, а отже, логічно вважати ризиком лише ситуацію зниження показників прибутковості (недоодержання доходів, збитки, зменшення вартості капіталу, невиправдане зростання витрат тощо).

Для вимірювання валютного ризику та оцінювання обсягів можливих втрат застосовують такі прийоми, як аналіз сценаріїв, методи імітаційного моделювання, стрес-тестування, статистичні методи, найпоширенішим з-поміж яких є VaR-методологія [2]. Оскільки можливість точного визначення майбутніх змін у валютних курсах існує далеко не завжди, то індикатором рівня валютного ризику, на який наражається банк унаслідок незбалансованості структури та обсягів активів і пасивів у іноземній валюті, вважають валютну позицію. Саме тому в процесі аналізу валютного ризику основну увагу приділяють методам оцінювання та регулювання валютної позиції банку.

Такий підхід базується на тому, що банківський бізнес полягає в наданні послуг клієнтам і не повинен включати ризик, не пов’язаний з необхідністю проведення цих операцій. Фактично, банк є посередником між клієнтом і валютним ринком, тому валютну позицію банку необхідно встановлювати на рівні, який забезпечує вимоги щодо нормального проведення клієнтських операцій..

В Україні діяльність на валютному ринку регулюється Національним банком України через ліцензування валютних операцій та встановлення обов’язкових нормативів, зокрема запроваджено нормативи відкритої валютної позиції. Для запобігання можливості валютних спекуляцій з боку комерційних банків НБУ не лише контролює додержання ними встановлених нормативів відкритої валютної позиції, а й суворо обмежує перелік операцій, які банки можуть здійснювати власним коштом [3]. Сукупний вплив обмежень та правил здійснення валютних операцій призводить до того, що навіть маючи можливість провести операції з іноземною валютою власним коштом на міжбанківському ринку, банки часто відмовляються від цього.

Аналіз методів управління валютним ризиком та валютною позицією, які застосовуються в сучасних банках, дає можливість виокремити дві основні групи: управління валютною структурою балансу та хеджування валютного ризику.

Суть першої групи методів полягає у впливі на валютну структуру балансу з метою обмеження наслідків переоцінки валютних інструментів. До цих методів належать: структурне балансування валютних потоків за сумами та строками; проведення кон­версійних операцій; зміна строків валютних платежів (виперед­жання та відставання); дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті тощо. Загалом це — традиційні прийоми, які достатньо повно висвітлено в економічній літературі [2].

Методика хеджування передбачає створення захисту від валютних ризиків укладанням додаткових строкових угод щодо іноземної валюти, які можуть компенсувати певні фінансові втрати за балансовими статтями внаслідок зміни валютного курсу [2]. Хеджування здійснюють за допомогою проведення таких операцій, як форвардні валютні угоди, валютні ф’ючерси та опціони, валютні своп-контракти, свопціони, а також різних ком­бінацій типу подвійний форвард, валютний своп та інші, які відрізняються за характеристиками та механізмами функціонування .

Дослідження проблем та перспектив становлення ринку фінансових деривативів в Україні довело, що цей сегмент має розглядатися як невід’ємна складова сучасного фінансового ринку, а брак такого збільшує невизначеність суб’єктів валютного ринку і сповільнює формування сучасних інструментів управління ризиками [2]. Тому, перехід від адміністративних методів регулювання валютних позицій банків до економічних методів управління валютним ризиком через впровадження операцій з валютними деривативами є перспективним напрямом формування сучасних підходів до управління фінансовими потоками в банках України.

 

Література:

1. Бахчеева М. М. Принципы управления валютными рисками // Консультант. – 2008. – №11. – С. 12-13

2. Примостка Л. А. Аналіз банківської діяльності: Монографія. – К.: Либідь, 2006. – 432 с.

3. Струченкова Т. О достоверности оценок риска по методике VAR // Управление риском. – 2006. – №3. – С. 11-15.