Економічні науки / 1. Банки і банківська система

Попова К. О.

Харківський національний економічний університет, Україна

Напрями вдосконалення організації регулювання

та нагляду за ліквідністю банків в Україні

Найважливішою функцією банківської системи є трансформація строковості грошей, тобто залучення банками вільних фінансових ресурсів та розміщення їх на більш тривалий строк. Проблема ліквідності банків виникла одночасно з їх появою. Таким чином, природою ризику ліквідності є сама банківська діяльність. Враховуючи зазначене та з огляду на те, що банківські установи є інституційною основою системи грошово-кредитних відносин, повинна бути організована сучасна система регулювання та нагляду за ризиком ліквідності.

Основна увага органів нагляду в питанні нагляду за ліквідністю банків знаходиться в рамках обов'язкових нормативів. У законі [4] встановлено право Національного банку встановлювати економічні нормативи, у тому числі і нормативи ліквідності. Проте дані показники базуються на чисто механічному дотриманні співвідношення активів і зобов'язань [1].

Оскільки ліквідність банку є складним поняттям, то її неможливо оцінити за допомогою одного показника, і, як наслідок, для оцінки використовується ряд показників, які в комплексі дають змогу оцінити рівень ліквідності банку.

Для органів нагляду головними засобом аналізу зібраних даних щодо стану управління ліквідністю банку є аналіз коефіцієнтів, який дозволяє перевірити дотримання банками лімітів (нормативних значень) та зробити зіставлення окремих банків з групою однорідних банків [1].

Найпоширенішими коефіцієнтами ліквідності, щодо яких органами нагляду найчастіше встановлюються нормативні значення (нормативи) з метою моніторингу їх дотримання банками безумовно є коефіцієнти поточної, миттєвої, середньострокової, довгострокової та загальної ліквідності.

Проте поряд з розрахунком цих коефіцієнтів органам нагляду доцільно розраховувати й інші додаткові показники ліквідності банку, зокрема показник співвідношення високоліквідних активів і залучених коштів, показник структури залучених коштів, показник залежності від міжбанківського ринку, показник ризику власних вексельних зобов’язань, показник небанківських кредитів [1].

Недоліком коефіцієнтного методу оцінки є застосування однакових рівнів критеріїв для всіх видів банків, незалежно від їх розміру та спеціалізації діяльності. Тому при розрахунках коефіцієнтів ліквідності банку необхідно враховувати розмір активів банку, його вид, а також частоту розрахунку коефіцієнта [1].

Для подолання недоліків коефіцієнтного методу оцінки ризику ліквідності органам нагляду рекомендується розробляти до обов’язкових нормативів інші коефіцієнти з граничними значеннями, розрахованими з урахуванням специфіки діяльності кредитної організації та різних складових ризику.

Для більш точного аналізу якості активів і пасивів і визначення рівня ризику доцільно застосовувати структурний метод аналізу ліквідності та періодично аналізувати залежність банку від різних груп клієнтів як по залученню, так і по розміщенню коштів.

Такий метод управління ризиком незбалансованої ліквідності, який вимагає коригування величини активів на величину сформованих резервів та використання статистичних даних про повернення депозитів і погашення кредитів у попередньому періоді, дозволяє більш точно оцінити рівень ризику.

Незважаючи на те що це ускладнює методику визначення рівня ризику ліквідності та посилює вплив суб’єктивного фактора на результати оцінки, ефективність даного методу вища, ніж у нормативного, оскільки при застосуванні останнього аналізується співвідношення окремих статей, а при структурному – вивчаються всі статті балансу. Одночасне використання результатів нормативного та структурного методів оцінки дозволяє точніше визначити величину ризику незбалансованої ліквідності, виявити фактори, що є визначальними для нього, розробити систему заходів щодо зниження ризику.

Найефективніше процес управління ліквідністю може бути реалізований тільки в комплексному баченні – від визначення факторів впливу на ліквідність (що можуть спричинити виникнення ризику втрати платоспроможності) до її прогнозування.

За рекомендаціями Базельського комітету, викладеними в [2] та [3], органи нагляду різних країн поступово вдосконалюють свої підходи до організації здійснення своєї наглядової функції, зокрема, що стосується її нового аспекту, а саме оцінки управління банком ризиком ліквідності. В умовах потенційного збільшення кредитних та інвестиційних вкладень банків у реальну економіку за наявності дефіциту середньо-та довгострокових ресурсів органам нагляду необхідно звертати увагу банків на підвищення важливості управління ліквідністю, зокрема щодо процедур прийняття рішень, які мають вплив на стан ліквідності, та ефективний контроль за її станом.

При оцінці ліквідності банку з точки зору нагляду необхідне зміщення акцентів з математичного розрахунку показників/коефіцієнтів ліквідності у напрямі оцінці якості управління ліквідності конкретного банку. Це повністю відповідає ідеології базельських рекомендацій, які передбачають взаємозв’язок між банківським наглядом і власними методами управління ризиком ліквідності, які застосовують банки.

В рамках удосконалення нагляду за ліквідністю банків цікавим є впровадження елементів регулювання та нагляду за ліквідністю банків, які застосовуються в інших країнах світу.

Так в США всі банки, що зареєстровані на федеральному рівні, для оцінки ліквідності застосовують систему рейтингування СAMELS. Через Офіс інспектора грошового обігу банки отримують оцінку кожної з 9 категорій ризиків, у тому числі ризику ліквідності, через Систему оцінки ризиків (Risk assessment System, RAS) [1].

У Канаді законодавством передбачено спільні дії відповідних регуляторів, застосованих до банків, що є суб‘єктами регулювання з боку Бюро з нагляду за фінансовими установами Канади (на федеральному рівні), та членами Корпорації зі страхування депозитів. Таким чином, об‘єднанням зусиль двох регуляторів досягається певний позитивний результат щодо забезпеченості стабільності прозорості банківської системи та довіри до неї [1].

Управлінням з фінансового регулювання та нагляду Великобританії для підвищення ефективного здійснення своїх наглядових функцій розроблено внутрішні посібники зі здійснення пруденційного нагляду за різними фінансовими установами – суб’єктами нагляду, в тому числі банками. Відповідно до Посібника від банків вимагається підтримувати належний рівень ліквідності та мати відповідні процедури управління ризиком ліквідності.

При оцінці ліквідності органами нагляду Австрії ліквідні активи та зобов’язання розрізняються з метою оцінки ліквідності за першим і другим рівнем, відповідно до встановленої законом процедури.

Оцінка якості управління ризиком ліквідності та перспектив розвитку бізнесу і прогнозування фінансового стану банків повинні враховуватись у рамках диференціації та оптимізації режиму банківського нагляду. Побудова адекватної системи управління ризиком ліквідності дозволить відмовитись від надлишкової ліквідності задля дохідних банківських операцій, тим самим розв’язавши проблему ліквідність – доходність.

Література:

1. Ліквідність банку: окремі аспекти управління та світовий досвід регулювання і нагляду: Науково-аналітичні матеріали. Вип. 11 / В.С. Стельмах, В.І. Міщенко, В.В. Крилова [та ін.]. – К.: ЦНД НБУ, 2008. – 220 с.

2. Основні принци ефективного банківського нагляду [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/

3. Принципи ефективного управління ліквідністю у банківських установах [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/

4. Про національний банк України: Закон України від 20.05.1999 р. № 679-XIV (зі змінами та доповненнями) [Електрон. ресурс]. – Режим доступу: http://www.rada.gov.ua