История/4.Этнография

К. і. н. Лебедєва Г.О.

Дніпродзержинський державний технічний університет, Україна

КУЛЬТУРА НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Злиття кордонів різних держав, уніфікація їхніх грошових одиниць і глобалізація економічних проблем, що у нинішньому світі має як гарячих прихильників, так і запеклих супротивників, не повинні тягнути за собою злиття мов, культур і народів. Світова спільнота прийшла до розуміння того, що асиміляція етносів, зникнення з ужитку їхніх культур, які містять небачені й нечувані скарби, може призвести до інтелектуальної катастрофи людської цивілізації. Одним із засобів досягнення цієї мети є збереження та подальше здійснення прав і основних свобод людини.

Україна - багатонаціональна, поліетнічна держава з різноманітними цікавими культурами різних національностей. Тому питання надійного захисту культури національних меншин, толерантного ставлення представників різних етносів один до одного повинно завжди залишатися пріоритетним.

Плюралістичне та справді демократичне суспільство має не тільки поважати етнічну, культурну, мовну та релігійну самобутність кожної особи, яка належить до національної меншини, але й створювати відповідні умови для виявлення, збереження та розвитку цієї самобутності Створення клімату терпимості та діалогу є необхідним для того, щоб культурне розмаїття стало джерелом та чинником не розколу, а об’єднання, збагачення суспільства.

З метою досягнення більшого єднання між народами для збереження та втілення в життя ідеалів і принципів, які є їх спільним надбанням, держави-члени Ради Європи та інші держави підписали в 1995 році у Страсбурзі Рамкову конвенцію про захист національних меншин. Стаття 5 цієї Конвенції зобов’язує держави, що приєдналися до неї, створювати необхідні умови для того, щоб особи, які належать до національних меншин, мали можливість зберігати та розвивати свою культуру, зберігати основні елементи своєї самобутності, зокрема релігію, мову, традиції та культурну спадщину. Україною Конвенцію ратифіковано [6].

У даній роботі піднімаються питання культурного розвитку національних меншин сучасної України. Розглядаються чинні законодавства, шляхи їх реалізації, проблеми, що заважають впровадженню їх в життя.

В Україні розроблена і створена законодавча база з питань збереження ідентичності і культурної самобутності національних меншин, що відповідає світовим стандартам.

У статті 6 Закону України «Про національні меншини в Україні» зазначено, що держава гарантує всім національним меншинам права на національно-культурну автономію: користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або через національні культурні товариства, розвиток національних культурних традицій, задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації. Пам’ятки історії і культури національних меншин в Україні охороняються законом [4].

Одним з останніх проявів уваги нашої держави до проблем національних меншин є Розпорядження Президента України «Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері міжнаціональних відносин, релігій і церкви», в якому наголошується на необхідності розробити державну програму зміцнення міжнаціонального миру та злагоди в Україні, запобігання виникненню міжетнічних, міжконфесійних конфліктів, передбачивши, зокрема, конкретні заходи з утвердження ідей міжнаціональної злагоди, толерантності у відносинах між представниками різних національностей та конфесій, підтримки національних культурних традицій [7].

На сьогодні в Україні створені та активно діють понад 780 національно-культурних товариств. Найчисельніші з них: російське, єврейське, польське, угорське, грецьке, болгарське. Всі вони входять до Асоціації національно-культурних об’єднань України. Мета діяльності асоціації – забезпечення прав національних меншин на рівні європейських та міжнародних стандартів [4].

У країні послідовно розбудовується культурно мистецьке життя національних меншин, йдуть пошуки вирішення проблем їхньої освіти, дозвілля, відродження національних традицій. Здійснюється ряд заходів, спрямованих на гарантоване забезпечення політичних, соціальних, економічних та культурних прав і свобод, розвитку національної самосвідомості та самовиявлення етносів України.

Значна активізація роботи товариств посприяла створенню ряду нових аматорських художніх колективів, проведенню як національних так і поліетнічних культурно-мистецьких акцій, етнокультурологічних конференцій, фестивалів дитячої творчості тощо. Серед них варто згадати: широкомасштабний культурологічно-мистецький проект «Україна – відкритий світ», Всеукраїнський форум національних меншин «Всі ми діти твої, Україно!», культурно-мистецьку акцію до Дня захисту дітей «Дітям наші серця», Всеукраїнську виставку до Днів слов'янської писемності і культури «Скарби слов'янського світу», Всеукраїнський фестиваль театрів національних меншин України «Етно-діа-сфера», Всеукраїнській фестиваль корейської культури в Україні «Кореяда», новорічно-різдвяну мистецьку акцію «Київ золотоверхий єднає...», що стали вже традиційними в Україні.

У державних музеях України створюються експозиції, що висвітлюють питання історії культури, побуту, традицій національних меншин. Нещодавно в Галичі на Івано-Франківщині відкрився Музей караїмської історії та культури. Це унікальний, єдиний в Україні подібний заклад. Дерев’яний храм – кенаса, споруджений тут у ХVІ сторіччі, 1830 року під час пожежі згорів. Тоді караїми побудували нову муровану кенасу. На початку 1960-х років минулого сторіччя галицьку кенасу комуністична влада закрила, влаштувавши в ній склад. У 1985 році храм зруйнували вщент. Працівники Музею караїмської історії та культури планують дослідити фундаменти зруйнованої кенаси та спорудити на цьому місці меморіальний знак.

В експозиції та фондах новоствореного музею майже 5 тисяч експонатів. Серед них культові й обрядові речі караїмської громади Галича та релігійні книги, інвентар караїмського храму – кенаси. У керівництва Національного заповідника «Давній Галич» та у дирекції музею є чимало цікавих задумів. Планується, наприклад, створити при музеї електронну бібліотеку-архів, до бази даних якої увійдуть рідкісні книги, періодика, архівні матеріали, інші раритети, що стосуються караїмської тематики.

Донині в Галичі збереглося 11 караїмських будинків кінця ХІХ – початку ХХ сторіччя, які об’єднані між собою однією віссю – вулицею, що не втратила своєї історичної назви Караїмська. Вона виходить на головну Ринкову площу міста.

На високому пагорбі правого берега Дністра в селі Залукві біля Галича видніються старі надгробки караїмського зерету (цвинтаря). Кладовище – одна з небагатьох в Україні історико-культурних пам’яток цього етносу, що збереглася донині. Протягом останніх років співробітники Національного заповідника «Давній Галич» здійснили інвентаризацію надгробків, кладовище занесено до Державного реєстру пам’яток [2].

Автономна Республіка Крим може бути прикладом толерантного та вдумливого вирішення міжнаціональних проблем в Україні. Адже третину населення Кримського півострова складають національні меншини – тут проживають росіяни, євреї, татари, грузини, греки, караїми, німці, естонці і, навіть, переселенці зі Швейцарії. Це, звичайно не може не позначатися на культурному житті республіки.

У Сімферополі відкрито Інформаційно-методичний центр міжкультурної просвіти й толерантності. Це ініціатива співробітників Кримського етнографічного музею та Інформаційно-дослідницького центру «Інтеграція й розвиток». Справу підтримано Міжнародним фондом «Відродження», Міністерством освіти та науки автономії, Кримською філією Інституту сходознавства НАН України, Британською радою в Україні, Верховною Радою та урядом автономії. Таке поєднання сил дає змогу ефективно реалізувати мету нового центру, здійснювану в рамках проекту «Мультикультурна освіта як основа толерантних міжнаціональних стосунків».

З кожним роком збільшується кількість громадських національних організацій, які співпрацюють з органами влади та органами місцевого самоврядування, постійно зростає їх членство, рівень та масштабність культурологічних заходів. Більшість товариств характеризується наявністю потенціалу для відродження історії, мови, збереження самобутньої культури, а також досить високим ступенем взаєморозуміння.

Одночасно, слід відзначити, що існують і певні невирішені проблеми. Відтак, в основному діяльність громадських організацій національних меншин шин здійснюється за рахунок членських внесків та спонсорської допомоги. Мають місце труднощі, пов’язані з недостатнім фінансуванням заходів.

Великих зусиль потребує забезпечення повноцінного функціонування недільних шкіл, створення теле-, радіопрограм, підтримка аматорських художніх колективів. Через відсутність коштів припинено випуск програм про життя національних меншин на деяких обласних телебаченнях.

Залишається актуальною проблема створення Центру культур етнічних спільнот у кожному місті та забезпечення національно-культурних об’єднань приміщеннями на пільгових засадах.

Далеко не в повній мірі забезпечуються етнічні меншини друкованими виданнями, підручниками, довідковою та художньою літературою, у тому числі, мовами національних меншин.

У кожному обласному центрі треба створити консультативно-дорадчий орган при голові - Раду представників громадських обласної державної адміністрації організацій національних меншин області.

На місцях потрібно постійно проводити заходи, які сприятимуть запобіганню проявів розпалювання міжнаціональної та расової ворожнечі, проявів національної нетерпимості, які зустрічаються в суспільстві. Це може бути організація виставок традиційного і сучасного образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва національних меншин; проведення «уроків дружби» та концертів недільними школами громадських організацій національних меншин у загальноосвітніх середніх школах та інших заходів, які сприяють вихованню в молоді толерантного відношення до представників різних національностей, консолідації поліетнічного суспільства, розвитку міжнаціональної взаємодії.

Наприкінці підкреслимо, що необхідно проводити вивірену державну програму гармонізації міжнаціональних стосунків, захисту прав національних меншин, задоволення їхніх культурно-просвітницьких, мовно-освітніх та інформаційних потреб. Це дозволить ще більш успішно реалізовувати положення чинного законодавства щодо забезпечення прав національних меншин, вирішення наявних проблем, сприятиме кардинальному поліпшенню етнополітичної ситуації в регіонах України.

Література

1. Горбунова О. Із повагою до національних мов і культур // Голос України. –2005. – 1березня – С. 7

2. Дмитрів І. Скарби реліктового народу // Дем. Україна.– 2005. – 1 березня

3. Закон України. Про національні меншини в Україні: Прийнятий 25 червня 1992р. № 2494-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 36. – С. 529

4. Послужний Л. За мир і злагоду // Голос України.–2005.– 27 січня.

5. Потапова А., Югов В. Незалежно від національності, віро-сповідання і місця проживання... // Голос України. – 2005. – 28 жовтня – С. 12-13

6. Рамочная Конвенция о защите национальных меншинств // Вест. МГУ. Серия 11. Право. – 1996. – № 6. – 86-97 ст.

7. Розпорядження Президента України. Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері міжнаціональних відносин, релігій і церкви: Прийнята 23 вересня 2005 року № 1172/2005-рп. // Уряд. кур’єр.–2005. – 30 вересня – С. 12

8. Хоменко В. Оберіг добросусідства // Голос України. – 2005. – 16 лютого.

9. Центр Толерантності / Інф. // Голос України. – 2005. – 20 травня.