Філософія / 4. Філософія культури

К.філос.н. Журба М.А.

Інститут хімічних технологій Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля (м. Рубіжне), Україна

Трансформація цінностей культури у віртуальному просторі

Утворення другої реальності призводить до відокремлення свідомості від тіла завдяки новітнім технологіям: чудова графіка, тривимірне зображення, сенсорні прилади, - все це дозволяє людині не виходячи зі свої кімнати бути ким завгодно та де завгодно. Унаслідок чого людина втрачає відчуття реальності, часу та простору: „Час зупинився, простір зник. Ми тепер живемо у всесвітньому селищі ... у єдиночасовому пришесті” [1, c. 341]. А якщо втрачається відчуття реальності, то зникають ті духовні цінності, які їй притаманні. Коли ми говоримо про реальне життя, то головними орієнтирами є сформовані протягом всієї історії людства цінності культури через призму яких людина дивиться на всесвіт. Але у віртуальному просторі ці цінності втрачають свою актуальність та вседієвість. Чому так відбувається? Які процеси притаманні віртуальному простру? Що змінює цінності культури? У даному досліджені хотілося привернути увагу до деяких аспектів цього багатогранного процесу.

Недостатньо дослідженим у сучасній науці є визначення онтологічного статусу віртуального простору. Нажаль, залишається ще не розкритим питання: реальне „віртуальне” чи ні? Як необхідно до нього ставитися? Віртуальна реальність на думку Г. Андерса, С. Зонтага, Ж. Бодріяра формує простір, в якому унеможливлюється безпосереднє контактування з віртуальним об’єктом, його запахом, смаком і т. ін. Урешті-решт, глядач здебільшого залишається байдужим до смерті, трагедій, катастроф, насильства. На нове розуміння взаємодії людини і медіапростору звертає увагу В. Савчук, аналізуючи праці Барбори Беккер: «... медіа, з одного боку, перешкоджає безпосередньому дотику (тактильному контакту), а з іншого, по-новому, провокує якусь затронутість, тобто в цілому, медіа розвивають нові форми досвіду, змінюють і розширюють наше сприйняття» [2, C. 13], настільки широко, що культура і некультура зливається у єдине ціле. У нашому дослідженні некультура розглядається у значенні посткультурного інформаційного простору. Некультура – це культура, яка перебуває в стані анабіозу, при якому уповільнюються усі процеси (культурні) внаслідок перенасичення інформацією [3]. Функціонування простору некультури обумовлено наступними аспектами:

- розмиття меж культури, її ціннісних орієнтацій у віртуальному просторі;

- несприйняття віртуальної реальності як об’єктивних обставин буття: людина, сприймає як гру, забаву, і тому налаштовує себе робити усе те, чого не може у реальному житті. «Урешті-решт, усе стає грою образів, в якій все можливо, так, що значення втрачають і етичні питання. Якщо все перетворюється на гру образів, то неминучі свавілля і необов'язковість. Створені таким чином світи образів надають зворотну дію на життя [2, C. 47]. Ці обставини суттєво підривають цінності культури. Чому так відбувається? У цьому сенсі проведені змістовні дослідження священиком Г. Сєліним, який спираючись на преподобного Євфімія підкреслює: «... ретельно оберігайтеся від помислів, що поганять душу: бо під час розлучення душі з тілом сприймуть однакову муку як ті, що мріють про розпусту, так і ті, що творять гріх той» [4].

З релігійної точки зору – це є повністю зрозумілим явищем: злі помисли є гріхом, навіть якщо вони і не реалізуються, а лише виникають миттєво у свідомості людини. У наш час ця миттєвість стає вічністю і знаходить дуже зручне місце для реалізації цих думок у ніби то несправжньому віртуальному просторі. «Розпусник-практик дивиться з жаданням на живу жінку, а розпусник-теоретик – тільки на образ її, показаний йому в голові або у телевізорі. Реальна і віртуальна це – різні жінки? Звичайно, різні, проте розпусту з тією і з іншою преподобний Евфімій, слідуючи за Господом, називає рівною і рівнокараємою» [4]. Виходить, що блуд мислений і реалізований у житті не тільки тотожні, але перший, на думку Г. Сєліна, є більш небезпечний: «… гріх здійснений в серці, страшніше за гріх тілесного» [4].

Віртуальний простір – це простір образів. Тому зараз немає ніякої необхідності спрямовувати фантазію для того, щоб уявити свій предмет зваблювання, немає потреби перебирати усі зустрічі, враження, достатньо лише увімкнути телевізор або ввійти у світову мережу, де за людину уже про все потурбувалися. Це призводить до того, що людина не здатна самовдосконалюватися. У неї забрали можливість навіть створювати власні образи. Зникає уява, як зазначає К. Вульф, уява – це condition humana, без якої людина не відбулася у якості людини: «… уява – це енергія, що зв'язує людину з світом і світ з людиною. Вона є мостом між зовнішнім і внутрішнім, вона хіастична (відбувається перетин внутрішнього і зовнішнього) і в цій функції полягає її призначення» [2, C. 42]. Але у реальності утворюється прірва між внутрішнім і зовнішні, тим самим починає зникати condition humana. Прірва виникає тому, що між внутрішнім і зовнішнім виникає протез (медіа), який переформатовує сенс, ціннісні орієнтації та саму людину: «Медіа – це протез людини, його продовження у світі. Протез, який належить і не належить суб'єктові, є рідним і чужорідним одночасно. Виконуючи функцію протеза, медіа знаходиться на межі внутрішнє/зовнішнє, встановлює і порушує ці межі. Медіа дивляться на тебе зсередини і показують зовні» [2, C. 109]. Це призводить до того, що життя стає несправжнім, керованим і передбачуваним та втрачає усілякий сенс.

Інший аспект, на який необхідно звернути увагу, це віртуальний злочин, який не здійснюється до кінця. А кінець один – каяття. Якщо людина вчинила злочин у реальному бутті, то обов’язково прийде час, коли вона розкається за здіяне. Людина по своїй природі вписана у логіку краси та гармонії, де може себе відчувати вільно, а коли вона відходить від цієї логіки, то обов’язково з’являються імпульси (естетичної імперативності), які повертають її у природне середовище. У даному випадку злочин віртуальний (несправжній), тому і немає каяття.

Віртуальний простір розвиває нові форми досвіду, змінює та розширює наше сприйняття, що призводить до розмиття меж культури та трансформації її цінностей. Світ змінюється, а цінності вічні. Їх треба лише відповідно сприймати у новому просторі.

Література:

1. Маклюен М. Галактика Гутенберга / Маршалл Маклюэн: пер с англ. – М.: Академический проект, 2005. – 496 с.

2. Медиафилософия. Основные проблемы и понятия // Материалы международной научной конференции "Медиа как предмет философии" – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.intelros.ru/intelros/biblio_intelros/2974-mediafilosofija.-osnovnye-problemy-i.htmli.html

3. Журба М.А. Культура некультури / М.А. Журба // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка / Гол. ред. Курило В.С. – Луганськ: Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, 2010. – № 7 (194). – С. 95-101.

4. Селин Г. Про коммунизм, телевизор и антихристово царство / Священник Георгий Селин // Русская линия – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.religare.ru/2_68911.html