Політологія/3. Теорія політичних систем

Богатчук С.С.

Доцент Вінницького національного аграрного університету

Роль ідеології націоналізму в утворенні незалежної України

Формування націй та утворення національних держав невід’ємне від поняття націоналізму.

В суспільно-політичній літературі радянських часів націоналізм визначається як пропаганда національної виключності, як підняття своєї нації над іншими, намагання закріпити певні принципи для неї, як ідеологія і політика, що веде до роз’єднання, протиставлення народів, до міжнаціональної ворожнечі.

Сьогодні ж, вчені відзначають, що поняття націоналізму не містить ні позитивної, ні негативної оцінки. Воно є констатуючою, а не оцінюючою категорією, яка свідчить, що є певний етнос (нація), усвідомив свої інтереси, який вийшов на арену політичних змагань і теоретично обґрунтував свої прагнення.

Політологія, як наука, відзначає, що будь-яка ідеологія – це не що інше, як теоретичне обґрунтування цілей і цінностей групових суб’єктів політичного процесу.

Ідеологія націоналізму обґрунтовує цілі і цінності конкретної нації, коли та виходить на шлях державотворення, наголошує на пріоритетності національних завдань.

Перед державами, що стали на шлях демократії, стоять три дуже складних і масштабних завдань:

1. Утвердити свій державний суверенітет, перетворити незалежність з формально проголошеної у справжню, підтвердженою економічною спроможністю держави і розвиненістю громадських та державних інститутів, не допустити руйнування національної державності;

2. Здійснити перехід від тоталітарного до демократичного ладу, поступово змінити політичну еліту, створити демократичну правову національну державу, в якій і громадяни, і влада дотримуються законів, де гарантуються права і свободи особи;

3. Здійснення кардинальної економічної реформи на засадах ринку і приватної власності.

Жодне з цих завдань не можна не тільки проігнорувати, але й відкласти на деякий час без нанесення шкоди вирішенню інших завдань.

Тим, хто вороже ставиться до мети українського націоналізму – створення української державності завжди було вигідно виставляти українців як націоналістів екстремістського типу. Однак, історія свідчить про інше. На протязі століть визвольна боротьба в Україні, часом жорстока і кривава, керувалася як національними, так й соціальними цілями. Лише в ХХ ст. в Україні з’являються дійсно націоналістичні політичні та ідеологічні течії та рухи.

В Західній Україні, де вони набули найбільшого поширення, спостерігаємо значне зростання національної свідомості. Та це був націоналізм крайніх ситуацій, відсутності державності, поразки національної справи, націоналізм відчаю.

Був у нас і «дисидентський націоналізм», який часто дорівнював обороні національної гідності і честі та утвердження права на існування української мови і культури. Його прихильники і створили напрям національно-демократичного націоналізму.

Твердження про те, що націоналізм не зникає з утворенням національних держав, а лише набуває нової форми, не може трактуватися так, що він має стати тепер державною ідеологією. Останнє було і завжди залишиться небезпечним для свободи особи, народу, а можливо й світового співтовариства, ніколи не буде визнане сумісним з вибором демократичного шляху розвитку держави.

Зміст національної ідеї (це синтез духовного буття і духовної творчості народу, «згусток» його свідомості) будь-якого народу розкривається в процесі вивчення його духовної спадщини і сучасних сподівань, аналізу притаманних саме йому форм суспільної творчості.

Зміст української національної ідеї можна було б визначити як: мирна праця і добробут, мирне співжиття на засадах політичного і соціального демократизму, правди (справедливості) і краси. Ці її компоненти є наслідком розвитку хліборобської культури, яку протягом тисячоліть оберігали і передавали із покоління в покоління.

Важливе місце сьогодні перед усім українським суспільством посідає проблема поєднання демократії і українського націоналізму.