Шафієва С. Г.

Науковий керівник: Недбалюк О. П.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Роль фермерських господарств в розвитку сільського господарства України

У статті розглянуто особливості розвитку фермерських господарств в Україні. Визначено потенціал економічного внеску в національну економіку та рівень соціальної відповідальності фермерських господарств. Винесено пропозиції з приводу вдосконалення цього процесу.

Ключові слова: фермерське господарство, продовольча безпека, сільське господарство, соціальний розвиток, сільські території.

Вступ. Визначальною рисою розвитку сільських територій в Україні є катастрофічне скорочення чисельності сільського населення, потенційними наслідками якого є руйнування поселенської мережі, поглиблення процесів старіння селян, недовиробництво продукції сільського господарства, що загрожує запустінням сільськогосподарських угідь, деградацією аграрного сектора, продовольчою небезпекою тощо. Досвід зарубіжних країн свідчить про те, що саме у сільському господарстві, особливо там, де неможливе потокове виробництво продукції, складно досягти вагомих результатів без зміцнення приватної власності та особистого інтересу працівника. Розвиток фермерських господарств є основою формування заможного селянства, становлення середнього класу, а згодом і великих формувань корпоративного типу. Шлях України в напрямку формування потужного агропромислового комплексу вимагає проведення цілеспрямованої державної політики розвитку фермерства. Потрібно визначити головні заходи, які сприятимуть цьому процесу.

Постановка завдання. Розглянути особливості розвитку фермерських господарств України, визначити потенціал та перспективи їх економічного розвитку та рівень соціальної відповідальності.

Результати. Фермерські господарства - основа ефективного функціонування сільського господарства промислово розвинутих країн. У США, наприклад, 87% аграрних господарств складають сімейні ферми. Існують різні підходи до організації особистих селянських господарств як форми виробництва у багатоукладній ринковій економіці. Є різні підходи стосовно того, кому віддати перевагу при організації особистих селянських та фермерських господарств: або дозволити створювати господарства всім бажаючим це зробити, або обмежити доступ у фермери жителям міст і увести ценз ведення господарства та оформлення прав на нього по закінченню певного строку (міському жителю - 5 років, мешканцю села - 2 роки), або ж дозволити формування особистих селянських чи фермерських господарств тільки мешканцям села на основі виділених земельних та майнових паїв. Введення освітнього цензу, цензу осілості і строку ведення господарства необхідне для впорядкування процесу організації фермерських та особистих селянських господарств, скорочення нераціонального використання державних коштів, зменшення ймовірності дилетантства в АПК. Розміщення малих форм господарювання АПК складається під впливом таких основних факторів, як:

1. Близкість великих міст і промислових центрів. Основна причина такого взаємозв’язку полягає в тому, що міста є основними пунктами збуту сільськогосподарської продукції, а їх наближеність до виробника скорочує транспортні витрати;

2. Сільськогосподарська спеціалізація природно-економічних зон;

3. Чисельність сільського населення територій;

4. Характер реагування місцевої влади на появу у регіоні суб’єктів малого підприємництва.

Основні шляхи створення фермерських господарств подібні до європейських та американських механізмів:

1. Створення із особистих селянських господарств.

2. Формування декількох господарств на місці реформованих колективних сільськогосподарських підприємств та інших господарств.

3. Утворення шляхом виходу селян із колективних сільгосппідприємств з майновими та земельними паями.

4. Створення шляхом придбання майна або земельних ділянок за конкурсом або на аукціоні.

 Розвиток фермерства в Україні є достатньо високим з приводу якісних показників діяльності, однак порівняно із закордонними, вітчизняні фермери мають значно нижчу рентабельність господарювання. Частка доходу від сільгосппродукції в загальному доході фермерів становить 83,6 %. Рівень рентабельності фермерських господарств в середньому по країні 17 %. До головних витрат фермерських господарств належать: первинні ресурси – 65,4 %; заробітна плата -12,7 %; амортизація – 4,9 %; соціальні виплати – 0,6 % та інші витрати – 16,4 %.

На шляху розвитку фермерства в Україні стоять кілька перешкод:

1. Багато державних програм з підтримки сільськогосподарських виробників, наприклад, програма відшкодування відсоткових ставок за кредитами сільськогосподарським товаровиробникам, є недоступними для невеликих фермерських господарств.

2. Кредитні механізми підтримки малих фермерів, наприклад кредитні спілки, все ще перебувають на ранніх стадіях розвитку. Комерційна банківська система не орієнтована на задоволення потреб малих фермерських господарств у кредитних ресурсах.

3. Системи ресурсного забезпечення і збуту, орієнтовані на невеликі обсяги постачання або доставки, потребу в яких відчувають фермери, лише почали розвиватися. Обслуговуючі кооперативи, орієнтовані на ресурсне забезпечення та послуги фермерам у сфері маркетингу та збуту, які дозволяють придбання та продаж фермерами малих партій без упакування, погано розвинуті, або взагалі не існують.

4. Відсутнє бізнес-середовище в сільському господарстві, що дозволило б найефективнішим виробникам використовувати нові технології для збільшення власної продуктивності [4, с. 126].

Важливим етапом в цьому процесі мусить стати лізингове інвестування та страхування в сільському господарстві, впровадження іноземних програм інжинірингу. Фінансові механізми недосконалі та потребують доопрацювання в напрямку контролю за використанням виділених коштів. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2009 рік», на фінансову підтримку фермерських господарств у 2009 році спрямовано через Укрдержфонд 96000,0 тис. грн. та 2082,9 тис. грн. за рахунок повернених раніше виданих кредитів. Середній показник обсягу наданої фінансової підтримки фермерським господарствам на безповоротній основі склав 48,6 тис. грн. на одне господарство. При цьому значну частку надходжень для надання фінансової підтримки на безповоротній основі було спрямовано на відшкодування вартості придбання першої одиниці сільськогосподарської техніки, що склала 62,0 %. Всього за 2009 рік фінансовою підтримкою, яка надається через Укрдержфонд, скористалось 1360 фермерських господарств, що складає 3,23% від усіх наявних фермерських господарств, зареєстрованих в Україні станом на 1 липня 2009 року.

Важливим питанням є соціальна участь фермерських господарств у розбудові сільських територій. Зростання економічної ваги фермерських господарств в аграрному секторі України спонукає до розгляду їх соціальної діяльності як головного внеску бізнесу в розбудову села [1, с. 2, 10, 12; 4, с. 125].

Висновки. Перехід України до ринкових відносин вимагає в аграрно-промисловому комплексі розробки нових підходів до стратегії аграрної політики, спрямованої на формування продовольчої безпеки країни, пріоритетність розвитку сільського господарства, докорінну перебудову економічних, соціальних та правових відносин в аграрній сфері, свободу підприємництва та конкуренції. Держава мусить формувати стратегію розвитку фермерства, виходячи із завдань продовольчої безпеки та формування ринкових структур в АПК. Також варто докладніше розглянути відповідальність за соціальний розвиток села, яку несе менеджмент фермерських підприємств. Дольова участь фермерів у реалізації державних соціальних програм є перспективним механізмом концентрації зусиль бізнесу в соціальному напрямку.

Література

1. Указ Президента України N 1356/2000 «Про Основні засади розвитку соціальної сфери села», – м. Київ. – 20. 12. 2000.

2. Ткачук В. І. Диверсифікація сільської економіки: соціально-економічний аспект // Економіка АПК. – 2009. – № 4. – С. 125 - 130.

3. Шпикуляк О. Г. Динаміка становлення соціального капіталу на селі // Економіка АПК. – 2006. – № 6. – С. 140 - 148.

4. Непочатенко О.О. Кредитування селянських (фермерських) господарств// Організаційно - економічні проблеми розвитку АПК. За редакцією П.Т. Саблука. - К., 2008. - 511 с.

5. Ткачук В. І. Диверсифікація сільської економіки: соціально-економічний аспект // Економіка АПК. – 2009. – № 4. – С. 125 - 130.