Декало С.А., к.т.н. Лапковський С.В.

Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут", Україна

Концепція сталого розвитку України

Термін "сталий розвиток" є офіційним українським відповідником англійського терміну ¾ "sustainable development", дослівний переклад якого з урахуванням контексту може бути "життєздатний розвиток", а розширене його тлумачення ¾ "всебічно збалансований розвиток".

За визначенням Комісії ООН зі сталого розвитку, мета останнього ¾ задовольняти потреби сучасного суспільства, не ставлячи під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби [1].

Важливою проблемою на шляху втілення концепції сталого розвитку є формування системи вимірювання для кількісного та якісного оцінювання цього дуже складного процесу. Головними вимогами до зазначеної системи є її інформаційна повнота та адекватність представлення взаємопов’язаної тріади складових сталого розвитку. В цьому напрямку зараз працюють як відомі міжнародні організації, так і численні наукові колективи, але однозначного узгодження поки що не досягнуто [1].

Узагальнення триєдиної концепції сталого розвитку були зроблені всесвітніми самітами ООН у 1992 та 2002 роках за участі багатьох провідних учених, міжнародних організацій. З цього часу в Україні приділяється дуже велика увага узгодженому розвитку економічної, екологічної та соціально-інституційної напрямної. По всій країні функціонують установи та організації, в яких проводяться дослідження та аналіз розвитку як регіонів України, так і країни в цілому. Перш за все, до них слід віднести:

¾ Світовий центр даних з геоінформатики та сталого розвитку, який є складовою частиною Світової системи даних Міжнародної ради з науки (ICSU) на базі Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут";

¾ Центрально-Східно-Європейського інституту сталого розвитку (заснований у 2008 році науковцями України, Росії, Білорусі та Польщі);

¾ Інститут Сталого Розвитку (МГО "ІСР" м. Харків);

¾ Інститут Економіки та прогнозування Національної Академії наук України;

¾ Кримська республіканська асоціація "Екологія і світ";

¾ Одеський Державний екологічний університет;

¾ Інститут сталого розвитку ім. Володимира Вернадського;

¾ Інститут науково-освітнього забезпечення екологічної складової сталого розвитку Чорноморського регіону України при ЧДУ імені Петра Могили та інші.

Загальною метою діяльності Інститутів та організацій з питань сталого розвитку є аналіз та вирішення проблемних питань регіонального та державного масштабу, сприяння підвищенню якості рішень, що приймаються і реалізовуються в напрямі сталого розвитку, оцінка стану формування економічних, соціальних, екологічних та інших передумов для переходу до сталого розвитку України.

Теорія сталого розвитку є альтернативою парадигмі економічного зростання, яка ігнорує екологічну небезпеку від розвитку за екстенсивною моделлю [2]. Наведене дослідження ґрунтується на концепції "сталого розвитку", яка є розвитком теорії Вернадського про ноосферу [3]. Теорія і практика засвідчили, що на межі століть вчення про ноосферу виявилося необхідною платформою для напрацювання триєдиної концепції сталого еколого-соціально-економічного розвитку. Узагальнення цієї концепції були зроблені всесвітніми самітами ООН, за участі понад 180 країн світу, багатьох міжнародних організацій та провідних учених, у 1992 році в Ріо де Жанейро та в 2002 році в Йоханесбурзі [1].

Автором інноваційної економічної теорії сталого розвитку, системно висвітленої в монографії "Поза зростанням: економічна теорія сталого розвитку" (Beyond Growth. The Economics of Sustainable Development), є провідний дослідник економічних аспектів забруднення довкілля, колишній економіст Світового банку Ґерман Дейлі. Спираючись на визначення Комісії ООН та науковий аналіз, Дейлі логічно тлумачить термін "сталий розвиток" як означення гармонійного, збалансованого, безконфліктного прогресу всієї земної цивілізації, груп країн (регіонів, субрегіонів), а також окремо взятих країн нашої планети за науково обґрунтованими планами (методами системного підходу), коли в процесі неухильного інноваційного інтенсивного (а не екстенсивного) економічного розвитку країн одночасно позитивно вирішується комплекс питань щодо збереження довкілля, ліквідації експлуатації, бідності та дискримінації як кожної окремо взятої людини, так і цілих народів чи груп населення, у тому числі за етнічними, расовими чи статевими ознаками. Сталий розвиток ¾ це керований розвиток. Основою його керованості є системний підхід та сучасні інформаційні технології, які дозволяють дуже швидко моделювати різні варіанти напрямків розвитку, з високою точністю прогнозувати їхні результати та вибрати найбільш оптимальний.

Ряд теоретиків і прихильників сталого розвитку вважають його найбільш перспективною ідеологією XXI сторіччя і навіть усього третього тисячоліття, яка, з поглибленням наукової обґрунтованості, витіснить усі існуючі світоглядні ідеології, як такі, що є фрагментарними, неспроможними забезпечити збалансований розвиток цивілізації.

Концепція сталого розвитку ґрунтується на п`яти головних принципах [1]:

1) людство дійсно може надати розвитку сталого і довготривалого характеру, для того щоб він відповідав потребам людей, що живуть зараз, не втрачаючи при цьому можливості майбутнім поколінням задовольняти свої потреби;

2) обмеження, які існують в галузі експлуатації природних ресурсів, відносні. Вони пов`язані з сучасним рівнем техніки і соціальної організації, а також із здатністю біосфери до самовідновлення;

3) необхідно задовольнити елементарні потреби всіх людей і всім надати можливість реалізувати свої надії на більш благополучне життя. Без цього сталий і довготривалий розвиток просто неможливий. Одна з головних причин виникнення екологічних та інших катастроф ¾ злидні, які стали у світі звичайним явищем;

4) необхідно погодити стан життя тих, хто користується надмірними засобами (грошовими і матеріальними), з екологічними можливостями планети, зокрема, відносно використання енергії;

5) розміри і темпи росту населення повинні бути погоджені з виробничим потенціалом глобальної екосистеми Землі, що змінюється.

Парадигма сталого розвитку [1] включає в себе вимоги до захисту довкілля, соціальної справедливості та відсутності расової й національної дискримінації. В Україні термін "сталий розвиток" часто вживають для означення лише неухильного зростання економічних показників країни, її регіонів, міст, сіл та окремих галузей економіки. Інколи до цього додають здійснення безсистемних заходів щодо збереження довкілля та поліпшення санітарних умов проживання й праці людей. Таке тлумачення терміну є не лише грубою помилкою, але і його профанацією. Таким чином, нова концепція системно поєднала три головні компоненти сталого розвитку суспільства: економічну, природоохоронну і соціальну.

Економічний підхід полягає в оптимальному використанні обмежених ресурсів та застосуванні природо- , енерго- і матеріалозберігаючих технологій для створення потоку сукупного доходу, який би забезпечував принаймні збереження (не зменшення) сукупного капіталу (фізичного, природного, або людського), з використанням якого цей сукупний дохід створюється. Водночас перехід до інформаційного суспільства приводить до зміни структури сукупного капіталу на користь людського, збільшуючи нематеріальні потоки фінансів, інформації та інтелектуальної власності. Уже тепер ці потоки перевищують обсяги переміщення матеріальних товарів усемеро.

З погляду екології, сталий розвиток має забезпечити цілісність біологічних і фізичних природних систем, їх життєздатність, від чого залежить глобальна стабільність усієї біосфери. Особливого значення набуває здатність таких систем самооновлюватися й адаптуватися до різноманітних змін, замість збереження в певному статичному стані або деградації та втрати біологічної різноманітності.

Соціальна складова орієнтована на людський розвиток, на збереження стабільності суспільних і культурних систем, на зменшення кількості конфліктів у суспільстві. Людина має стати не об’єктом, а суб’єктом розвитку. Вона повинна брати участь у процесах формування своєї життєдіяльності, прийнятті й реалізації рішень, контролі за їх виконанням. Важливе значення для забезпечення цих умов має справедливий розподіл благ між людьми, плюралізм думок та толерантність у стосунках між ними, збереження культурного капіталу і його розмаїття, насамперед спадщини недомінуючих культур.

Системне узгодження та збалансування цих трьох складових ¾ завдання величезної складності. Зокрема, взаємний зв’язок соціальної та екологічної складових приводить до необхідності збереження однакових прав сьогоднішніх і майбутніх поколінь на використання природних ресурсів. Взаємодія соціальної та економічної складових вимагає досягнення справедливості при розподілі матеріальних благ між людьми й надання цілеспрямованої допомоги бідним прошаркам суспільства. І, нарешті, взаємозв’язок природоохоронної та економічної складових потребує вартісної оцінки техногенних впливів на довкілля. Вирішення цих завдань ¾ найголовніший виклик сьогодення для національних урядів, міжнародних організацій та всіх прогресивних людей світу.

Література:

1. М.З. Згуровський, О.Д. Гвішіані. Глобальне моделювання процесів сталого розвитку 2008. – К.: НТУУ "КПІ", 2008 – 351с.

2. Толстова Ю.Н. Анализ данных, www.ecsocman.edu.ru/db/msg/6534.html.

3. Вернадский В.И. Несколько слов о ноосфере. – Успехи современной биологии. – 1944. – 18, 2. – С. 113–120.