Маньківська М.Л.

Науковий керівник: Недбалю О.П.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Антимонопольна політика і розвиток конкуренції

в України

Актуальність антимонопольного законодавства сьогодні є безперечною, оскільки щодо його порушення постійно проводяться справи, деякі з яких набувають неабиякого розмаху.

Мета дослідження: Метою даної статті є дослідження змісту антимонопольної економіки та її вплив на монопольне становище в державі.

Виклад основного матеріалу. Діяльність органів, покликаних наглядати за дотриманням антимонопольного законодавства, показує, що ці порушення завдають шкоди суспільству у величезних розмірах. Необхідність постійного вдосконалення цього законодавства пояснюється тим, що фірми-порушники знаходять щоразу нові шляхи, щоб зробити свої антиконкурентні дії або монопольне становище законними.

Вагомий внесок у дослідження проблем регулювання та формування конкурентних відносин зробили С. Авдашева, Г. Аніловська, Дж. Бейн, З. Борисенко, Дж. Вернон, В. Віскузі, Дж. Гарингтон, І. Дахно, Л. Ерхард, О. Костусєв, О. Кузьмін, А. Мельник, Ж. Поплавська, Дж. Робінсон, Н. Розанова, Д. Росс, Н. Саніахметова, Ю. Стадницький, Ж. Тіроль, К. Тотьєв, Г. Филюк, Т. Футало, Е. Чемберлін, А. Шаститко, Ф. Шерер, Й. Шумпетер та ін. Ними розроблені теорії організації галузевих ринків, недосконалої конкуренції, ринкової влади, економічна теорія регулювання, створено методи визначення монопольної ціни й прибутку, напрями реалізації конкурентної політики на державному рівні відповідно до чинного законодавства.

Монополією в економічній теорії називають такий тип будови ринку, в якому існує тільки один продавець певного товару. Будучи єдиним постачальником, підприємство-монополіст (його також називають монополією) стикається із сукупним попитом усіх потенційних покупців товару в межах певного (національного чи місцевого) ринку, і в цьому значенні воно тотожне галузі [6, с. 74]

Процес монополізації економіки має як позитивні так і негативні наслідки. Існує позиція, що у великих підприємств та їх об’єднань більше можливостей розвивати сучасне виробництво, фінансувати науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітню техніку і технологію, здійснювати перекваліфікацію працівників, а також, пристосуватися до розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень в економіці.

Процес монополізації економіки має такі негативні наслідки:

– монополії придушують конкуренцію – важливу рушійну силу економічного прогресу;

– вони здатні збільшувати прибутки, зменшуючи обсяг випуску продукції i підвищуючи її ціну;

– монополії схильні до уповільнення науково-технічного прогресу;

– вони схильні до хижацького використання природних ресурсів та забруднення довкілля;

– монополії розорюють малий та середній бізнес;

– вони монополізують засоби масової інформації (пресу, paдio, телебачення), за допомогою яких впливають на свiдомiсть населення у необхідному їм напрямі;

– монополії здійснюють тиск на уряд у пошуках неправомірних пільг та привілеїв тощо.

Щоб запобігти деяким із цих негативних наслідків, держава була змушена проводити антимонопольну політику, до складу якої входить видання актів, законів, обмеження сфери впливу монополістичних об’єднань і, звісно, застосування різних санкцій до порушників ¾ від економічних (штрафи) до кримінальних (тюремні ув’язнення).

Антимонопольна політика ¾ сукупність заходів держави щодо припинення зловживання монопольним становищем з однієї сторони (тобто нагляд за дотриманням антимонопольного законодавства), та з іншої сторони створення нових монополій та монополістичних об’єднань. Основними обов’язками держави у її діяльності щодо проведення антимонопольної політики є створення антимонопольного законодавства, яке б регулювало діяльність вже існуючих монополій, а також прийняття законів, які б не допускали анти конкурентних дій, а також передбачали відповідальність за недобросовісну конкуренцію [3].

Ще однією функцією держави в цьому напрямку є створення органу або органів, які б слідкували за дотриманням законодавства, а також вносили пропозиції щодо змін законодавства даного напрямку.

Система антимонопольного законодавства України включає Закони України “Про Антимонопольний комітет України”, "Про захист економічної конкуренції", “Про захист від недобросовісної конкуренції” [2] та ряд інших.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.

Основним завданням Антимонопольного комітету України згідно зі статтею 3 зазначеного Закону є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині:

 1) здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб’єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

2) контролю за концентрацією, узгодженими діями суб’єктів господарювання та регулюванням цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб’єктами природних монополій;

3) сприяння розвитку добросовісної конкуренції;

4) методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції [1].

Також відповідно до Закону України «Про здійснення державних закупівель» Антимонопольний комітет України є органом оскарження процедур закупівель.

Основним змістом сучасного етапу антимонопольної політики в Україні є захист уже створеного конкурентного середовища, підвищення ефективності функціонування існуючих конкурентних відносин. Це призвело до трансформації антимонопольної політики держави у конкурентну політику, а антимонопольного законодавства – в конкурентне законодавство, тобто систему заходів держави щодо створення та розвитку конкурентного середовища, регулювання конкурентних відносин i конкурентного процесу з метою підтримки та заохочення економічної конкуренції, боротьби з негативними наслідками монополізму, захисту законних інтересів підприємців i споживачів, сприяння розвитку цивілізованих ринкових відносин, створення конкурентоспроможного вітчизняного виробництва.

До методів здійснення антимонопольної політики зараховують:

– правові: прийняття відповідних законодавчих та нормативно-правових актів;

– організаційно-контрольні: розроблення та організація виконання заходів, спрямованих на запобігання порушенню конкурентного законодавства; проведення моніторингу, перевірок, призначення експертизи;

– адміністративно-імперативні: примусовий поділ суб’єктів господарювання, застосування санкцій, накладення штрафів;

– профілактично-роз’яснювальні: інформування, внесення пропозицій, надання рекомендацій, попередніх висновків стосовно порушень, роз’яснення щодо кваліфікації порушень.

Одним із великих недоліків українського антимонопольного законодавства є визначення монопольного становища, а саме термінів, у яких має визначатись це становище. Так, наприклад, фірма може бути визнана такою, що має монопольне становище, насправді не володіючи ним. Це коли на певному ринку існує кілька фірм олігополістів, жодна з них не займає монопольного становища, і всі фірми, крім одної, на певний термін із певних причин припиняють свою діяльність. У такому випадку фірма, що залишилась, автоматично стає монополістом, поки інші не відновлять свою діяльність [3].

Про масштаби монополізму в Україні поки що доводиться говорити, оперуючи наближеними даними. Дані звітності АМК протягом останніх років у сферах діяльності природних монополій зберігається стійка тенденція до зловживання монопольним становищем. Домінуючим видом у структурі зловживань є встановлення дискримінаційних цін, що порушує права окремих споживачів, та встановлення монопольних цін, що призводить чи може призвести до порушення прав споживачів [4, с. 32].

Виконання Антимонопольним комітетом України покладених на нього законодавством завдань у 2010 році відбувалося за умов повільного пом’якшення негативного впливу на національні ринки світової фінансово-економічної кризи та поступової стабілізації економіки.

Основними ринками, на яких виявлені порушення законодавства про захист економічної конкуренції, були ринки агропромислового комплексу (16,7 % усіх порушень), житлово-комунального господарства (16,1 %), паливно-енергетичного комплексу (11,8 %), охорони здоров’я (7,5 %), транспорту (5,7 %), будівництва та будівельних матеріалів (4,6 %).

У 2010 році до Антимонопольного комітету України надійшло 5378 заяв та подань з приводу порушень законодавства про захист економічної конкуренції. За результатами розгляду яких розпочато 371 справу про правопорушення. 

Протягом 2010 року органами Комітету проведено 940 перевірок дотримання вимог законодавства про захист економічної конкуренції (у 2009 році – 900), в тому числі 787 перевірок суб’єктів господарювання та 153 перевірки державних органів. За результатами цих перевірок розпочато розгляд 226 справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та надано 121 рекомендацію щодо припинення дій (бездіяльності), що містили ознаки таких правопорушень [5].

Висновок. Поглиблення економічних перетворень й активізація інтеграційних процесів загострюють питання щодо державної антимонопольної політики стосовно захисту суб'єктів господарювання та споживачів від недобросовісної конкуренції, зловживань монопольним становищем на ринку, антиконкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання, органів державної влади і органів місцевого самоврядування та, відповідно, потребує вдосконалення механізму здійснення державного контролю в сфері захисту економічної конкуренції та забезпечення захисту конкурентних відносин в Україні.

Але все ж, за словами спеціалістів, для нашої країни питання антимонопольної політики є надто новим та незвичним.

Українським законодавцем треба працювати, враховуючи іноземний досвід, а також розробити свої нові методи боротьби зі споживанням монопольним становищем, а також недопущенням та попередженням створення монополій.

Література

1. Закон України “Про Антимонопольний комітет України” [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.amc.gov.ua/amc/control/uk/publish/article%3fart_id=52898.

2. Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції” [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.amc.gov.ua/amc/control/uk/publish/article%3fart_id=52901.

3. Антимонопольна діяльність [підручник] / В.Д. Лагутін, Л.С. Головко, Ю.І. Кречул та ін. ; [за ред. проф. В.Д. Лагутіна]. -К. : КНТЕУ, 2005. - 580 с.

4. Паламарчук В.О., Филюк Г.М. Державне регулювання природних монополій в Україні / В.О. Паламарчук // Економіка, фінанси, право, 2001. № 5.

5. Звіт Антимонопольного комітету України за 2010 рік [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.amc.gov.ua/amc/control/uk/publish/article?art_id=194113&cat_id=194112

6. Самуельсон П. Економіка / Поль Самуельсон. – Л. : Світ, 1993.