студентка, Вовк К.Я.

Харківський національний економічний університет

Специфіка страхування у вітчизняній банківській

системі

Специфіка банківської діяльності визначається високим ризиком банківських операцій. Виходячи з цього пріоритетним завданням банку є досягнення максимального прибутку за умови прийняття допустимого рівня ризику. Тобто оптимізація співвідношення прибутковості та ризиковості операцій банку. Одним з напрямів мінімізації збитків банку у разі настання ризикового випадку є система страхування особливістю якої є захист фінансово-економічних інтересів юридичних чи фізичних осіб, згідно з якою страхувальник сплатою грошового внеску забезпечує собі чи третій особі певне відшкодування втрат від об’єктивно існуючих ризиків в разі настання події, обумовленої договором або законом. За цих обставин актуальним питанням для вітчизняної банківської системи є теоретичне дослідження та розробка механізму страхування фінансових, кредитних ризиків та ризиків ліквідності.

Страхування кредитів базується на визнанні ризику неплатежу чи неплатоспроможності позичальника, які можуть проявитися у процесі кредитування. Страхування здійснюється на добровільних засадах, як страхування ризику непогашення кредиту, як страхування ризику відповідальності за неповернення кредиту та як страхування ризику неплатежу.

В першому випадку страхувальником виступає банк, який страхує, як правило, кредити, надані всім клієнтам-позичальникам. Сутність полягає у відповідальності всіх або окремих позичальників перед банком за своєчасне і повне погашення кредиту та заборгованості за кредитом. В окремих випадках страхова угода поширюється лише на кредити, які стосуються певної категорії позичальників і призначені на специфічні заходи або які мають однорідне забезпечення.

В другому випадку страхувальником є особа, котра отримує в банку кредит. Тобто страхувальником є фізична особа яка отримала банківський чи товарний кредит на споживчі потреби. Тоді страхування здійснюється на випадок настання неплатоспроможності, яка може настати за таких умов, як: випадки смерті позичальників чи позбавлення їх можливостей отримувати повноцінний, регулярний дохід через повну або часткову втрату ними працездатності чи джерела постійного заробітку.

Найпоширенішими ризиками є ризик неплатежу, у цьому випадку страхувальником є продавець, який страхує суму, що його покупець має сплатити згідно з контрактом за товари, поставлені в кредит. Проте в Україні такі ризики охоплюються страхуванням поки що рідко.

Мотивацією страхувальника в поверненні кредиту, та більш ретельному контролю за правильністю оформлення документів є страхова сума, яка визначається страховим договором і не може бути перевищена суми наданого кредиту, та в окремих випадках, належних до сплати процентів. Вартість страхової послуги визначається у співвідношенні ступеня ризику, страхової суми, терміну користування кредитом, виду його забезпечення. Проте високі страхові премії можуть привести до отримання страховими організаціями значних збитків які зумовлюють безпідставне підвищення цін на товари та послуги.

У даний період головним питанням комерційних банків є те, що вони не можуть використовувати страхування кредитів як основний захід для захисту від можливих ризиків в процесі банківської діяльності, особливо в умовах економічної кризи. За цих обставин банки формують резерви які направлені на покриття можливих збитків. Відповідно до Постанови НБУ про нарахування резервів комерційні банки здійснюють класифікацію кредитів які були видані, та проводять оцінку кредитних ризиків.

Згідно з оцінкою фінансового стану позичальника та перспективи його розвитку кредити поділяють за такими категоріями:

А – фінансова діяльність дає змогу погашати тіло кредиту та заборгованість за ним;

Б – фінансова діяльність задовільна, але немає можливості підтримувати її на цьому рівні тривалий термін;

В – фінансова діяльність задовільна, проте надглядається чітка тенденція до її погіршення;

Г – фінансова діяльність незадовільна, проглядається чітка циклічність впродовж короткого періоду;

Д – фінансова діяльність свідчить про збитки, на підставі яких сума кредиту та проценти за ним не зможуть бути погашені.

Для визначення розміру резерву враховується не менше 50% вартості залогового майна, яка визначена договором залогу. Враховуючи кон’юктуру ринку, комерційний банк забов’язан здійснювати один раз на рік перегляд вартості залогового майна, визначеного договором при умові пролонгації кредитного договору. Формування резерву здійснюється до кожної категорії кредитів відповідно, у повному обсязі згідно розміру суми фактичної заборгованості, групи ризику та встановлення рівня резерву з поділом за видами валют.

Для зменшення ризику, банк має право відмовити клієнтам які відносяться до групи Г та Д в отриманні кредиту, проте це приведе до зросту витрат від втраченої угоди. Щоб не допустити такої ситуації, необхідно мінімізувати витрати за даними групами. Досягти цього можна зменшенням розміру кредиту виданим таким клієнтам, а також перестрахувати ризик у третьої особи, що переносить відповідальність у повному обсязі на організацію яка страхує кредит. До виникнення економічної кризи у банківському секторі на практиці поширено застосовувалось страхування без залогових кредитів в страхових організаціях, що значно зменшувало ризик комерційних банків отримати збитки.

Страхування і формування резервів на покриття можливих збитків є одним із основних заходів зменшення банківських кредитних ризиків. Таким чином для комерційних банків важливим є акумуляція капіталу, за рахунок якого відбувається формування резервної бази, а саме залучення грошових коштів юридичних та фізичних осіб на депозити.

У зв’язку з економічною нестабільністю у вітчизняній банківській сфері спостерігається зменшення обсягу залучених депозитів фізичних та юридичних осіб. Для вирішення цього питання комерційні банки прибігають до страхування депозитів сутність якого полягає в формуванні системи заходів, які здійснюються банками з метою забезпечення вкладникам, насамперед фізичним особам, гарантії повернення вкладів у разі неплатоспроможності і банкрутства банку. В Україні відповідно до Указу Президента «Про заходи щодо захисту прав фізичних осіб – вкладників комерційних банків України» від 10 вересня 1998 року створено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб. Джерелом його формування є відрахування від коштів банків, які отримали ліцензію на операції з вкладами населення. Визначено одноразові внески банків у розмірі 1% суми статутного капіталу і щорічні внески у розмірі 5% суми залишків вкладів. Згідно положенню про фонд гарантування в разі банкрутства банку виплату компенсації фізичним особам належних вкладів і процентів за них у сумі до 150 000 грн. на кожного вкладника і в кожному банку, що не спроможний розрахуватися самостійно. Надалі ця межа має збільшуватися завдяки оптимізації джерел фінансування фонду, розширення його функцій та повноважень, вдосконаленню стратегії реалізації інформативної функції, що сприятиме підвищенню обізнаності вкладників, у тому числі потенційних, стосовно переваг функціонування механізму захисту вкладів з метою збереження і підвищення їх довіри до банківської системи України.

Головним напрямом діяльності комерційних банків є одержання прибутку в процесі здійснення фінансово-кредитних відносин, а саме: залучення грошових коштів і їх розміщення; здійснення кредитування і розрахунків; емісійна діяльність; купівля і продаж цінних паперів та валютних цінностей; касове обслуговування юридичних і фізичних осіб; зберігання, купівля та продаж банківських металів, дорогоцінних каменів та інших коштовностей; формування та розміщення золотовалютних резервів; касове виконання державного бюджету та обслуговування державного боргу і видача гарантій, поручительств та надання інших фінансових послуг, що в свою чергу потребують формування певних систем заходів, що розробляються банком з метою нейтралізації негативних наслідків фінансових ризиків, які виникають у процесі фінансово-кредитної діяльності. Відповідно до цього страхування фінансових ризиків поділяють на внутрішнє і зовнішнє. Внутрішнє забезпечується внутрішніми заходами банку та в межах договірних стосунків зі своїми контрагентами. Сутність його полягає в компенсації можливих втрат у фінансових операціях, рівень ризику за якими перевищує середньоринковий, тобто здійснюють через розрахунок додаткового доходу і відшкодування його контрагентами у формі премії за ризик. Компенсації можливих фінансових втрат через систему санкцій, за порушення контрагентами своїх забов’язань, які б повністю покрили втрати банку пов’язані з недоодержанням очікуваного доходу. До зовнішнього відносять страхування окремих фінансових ризиків банку в повному обсязі або частково спеціальними страховими компаніями. Може здійснюватись у двох основних формах – обов’язковій чи добровільній. Обов’язкове передбачає страхування активів, що входять до складу основних виробних фондів, у межах їх балансової вартості. Максимальний розмір страхових тарифів та мінімальні розміри страхових сум для кожного об’єкта страхування визначають з урахуванням ризику. При цьому мінімальна страхова сума не може бути меншою за залишкову вартість об’єкта страхування. Добровільне страхування фінансових ризиків передбачає страхування: нематеріальних активів, реальних інвестицій, фінансових інвестицій, фінансових гарантій, розрахунків тощо, виходячи з економічної діяльності.

Таким чином створення стратегічних альянсів між банками та страховими компаніями, без сумніву, позитивно вплинуть як на діяльність банків, так і на діяльність страховиків, які увійдуть до таких альянсів. В свою чергу це позитивно вплине на розвиток страхового ринку України загалом, та на розвиток вітчизняного банківської сфери, що сприятиме стрімкому економічному розвитку особливо в після кризовий період.

Література:

1. Закон України «Про банки та банківську діяльність» від і доповнення від 10.09.2010

2. Постанова Правління НБУ від 27.03.98. № 122 і доповнення від 16.12.98 № 520.