Іванов М.В.

Національний технічний університет України «КПІ», ФММ

ЕКСПОРТ ЯК ОСНОВНИЙ МЕТОД ВИХОДУ

ПІДПРИЄМТСВА НА ЗОВНІШНІЙ РИНОК

На сьогодні в умовах активного розвитку ринкових відносин, посилення глобалізації та диверсифікації міжнародних ринків альтернативним варіантом завоювання Україною конкурентоспроможного місця на світовій арені є удосконалення зовнішньоекономічної діяльності підприємств та вихід підприємств на зовнішній ринок [1].

Для кожного підприємства, що розвивається рано чи пізно настає момент, коли його починає не задовольняти характеристики вітчизняного ринку, політичний клімат чи економічні умови в державі. Тому більшість великих підприємств починають реалізовувати свою продукцію як на внутрішніх, так і на зовнішніх ринках. В умовах ринкової економіки українські підприємства починають виходити на міжнародний ринок, тому питання про методи та засоби освоєння його є дуже актуальним на даний час і основним методом виходу підприємства на зовнішній ринок є експорт.

Вихід на міжнародні ринки і розширення торгових відносин з зарубіжними країнами диктується різними потребами підприємства. Загалом вони такі: по-перше, це розвиток внутрішнього ринку, при якому вигідно вкладати капітали за кордоном; по-друге, активність зарубіжного конкурента та його успіхи на внутрішньому ринку примушують шукати власні можливості та необхідність підтримання свого іміджу на належному рівні і по-третє, подолання залежності від внутрішнього ринку і «розсіювання» ризику шляхом завоювання іноземних ринків.

У процесі здійснення ринкових реформ підприємства України одержали право самостійного виходу на зовнішній ринок. Вони мають змогу здійснювати всі види зовнішньоекономічної діяльності, що не суперечать чинному законодавству [2].

Розрізняють такі стратегії виходу на зовнішній ринок, як експорт, спільна підприємницька діяльність та стратегія прямого інвестування [3].

Рішення про здійснення експорту вимагає глибокого і всебічного обґрунтування, оскільки недостатня його продуманість може призвести до серйозних економічних втрат.

Основною причиною участі підприємств в експортній діяльності є прагнення до збільшення прибутків від продажу.

Мета експорту – збільшити збут продукції і підвищити дохідність підприємства. Проте експорт не слід розглядати як єдину альтернативу тим складнощам, що виникають у підприємства на внутрішньому ринку. Експорт — це тільки один із можливих варіантів його діяльності. І лише порівняно з іншими варіантами можна зробити висновок про економічну доцільність чи недоцільність здійснення цього виду зовнішньоекономічної діяльності.

Підприємствам, що вирішили вийти на іноземний ринок, необхідно взяти до уваги існування безлічі обмежень і перешкод у міжнародній торгівлі - як у країні, на ринок якої воно збирається вийти, так і в своїй власній. До таких обмежень належать: митні тарифи (фіскальні і протекціоністські), валютний контроль з боку держави, ряд нетарифних бар’єрів. Експорт на міжнародній арені є дуже складним, тому що охоплює не тільки збут, але й інші сфери діяльності підприємства, в тому числі виробництво, постачання, фінанси і т.п., крім того тут необхідне глибоке розуміння соціально-економічних та національно-культурних умов, що склалися в країні, де підприємство має намір здійснювати свою діяльність. Можуть мати місце різниця в каналах розповсюдження, методах транспортування та зберігання, законодавчому та юридичному забезпеченні, митних правилах.

Але, експорт є найпростішим способом виходу на зовнішній ринок. Експорт вимагає найменших витрат ресурсів, тому що всі маркетингові функції в основному лягають на плечі посередників.

Підприємство може експортувати свій товар на зовнішній ринок двома способами. Можна скористатися послугами незалежних міжнародних посередників (непрямий експорт) або проводити експортні операції самостійно (прямий експорт).

Застосовуючи стратегію експорту, підприємство виготовляє свої товари у власній країні, пропонуючи їх на експорт.

Перевагами цього способу є:

· експорт відповідного продукту потенційно забезпечує вищу прибутковість порівняно з його реалізацією на внутрішньому ринку;

· за допомогою експорту підприємство намагається задіяти вільні виробничі потужності або розширити поле своєї діяльності;

· підприємство виробляє високоякісні товари, що відповідають світовим стандартам завдяки високій кваліфікації кадрів і запровадженню прогресивної технології, і водночас володіє загальними маркетинговими перевагами;

· підприємство намагається організувати і підтримувати своє виробництво на рівні світових вимог;

· завдяки експорту підприємство може зменшити сезонні коливання попиту на певні види своєї продукції;

· гарантія збуту продукції за кордоном партнеру, з яким встановились надійні ділові зв’язки. Можливі випадки, коли одержаний запит на здійснення експорту або зроблена за власною ініціативою пропозиція закінчились укладенням першої угоди, успіх якої викликав бажання продовжити експортну діяльність з цим партнером;

· схильність до експорту через податкові міркування;

· залежність від закордонних постачальників сировини, інших ресурсів (підприємство їх одержує під зобов’язання експорту готової продукції) [4].

Систематичне та поступове надбання досвіду у міжнародних операціях – найкращий, а в багатьох випадках і єдиний шлях до успіху. Дослідження зовнішніх ринків є складним питанням. Адже наші підприємства не мають за кордоном надійних джерел маркетингової інформації, спеціалізованих фірм-консультантів та інших посередників.

Але найбільш поширеним і найменш ризиковим методом виходу на зовнішній ринок, як було вже зазначено, є експорт.

Основною причиною участі фірм в експортній діяльності є прагнення до збільшення прибутків від продажу.

При виході на зовнішні ринки необхідно опанувати інформацію щодо рівня економічного розвитку країни, яка приваблює підприємство з його товаром, систему регулювання зовнішньоекономічної діяльності в ній, політичну систему, культурні та релігійні традиції, особливості мови спілкування, географічні особливості. Підприємство має забезпечити відповідність якості товару, упаковки, дизайну, реклами міжнародним стандартам, а виробничого комплексу – сучасному науково-технічному рівню. Персонал повинен вміти налагоджувати тісні зв’язки із закордонними представниками та організовувати на високому професійному рівні міжнародні торги, виставки, ярмарки та конференції.

ЛІТЕРАТУРА

1. Вівчар О.І. Основні аспекти підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємств/ О.І. Вівчар // Галицький економічний вісник. - 2009. - № 2. - с.24-30.

2. Вовк І.А. Стан і перспективи розвитку зовнішньоекономічної діяльності підприємств України/ І.А. Вовк // Фінанси України. - 2009. - № 12. - с. 33-35.

3. Гребельник О.П. Основи зовнішньоекономічної діяльності. 3-тє видання перероблене та доповнене: підручник / О.П. Гребельник. — К. : Центр учбової літератури, 2008. — 432с.

4. Пілецька С.Т. Особливості зовнішньоекономічної діяльності підприємств/ С.Т. Пілецька // Вісник Донецького університету економіки та права. – 2010. – №1. – с. 102-107.