Экономические науки / 3. Финансовые отношения

Сєніна А. О.

Науковий керівник: к. е. н., доцент Є. В. Давискіба

Харківський національний економічний університет

СОЦІАЛЬНИЙ АСПЕКТ ПОДАТКУ НА ДОХОДИ ФІЗИЧНИХ ОСІБ В ПОДАТКОВІЙ ПОЛІТИЦІ

Соціально-економічні відносини, що існують в тій чи іншій країні, постійно змінюються у часі, що зумовлює необхідність адекватних зрушень в системі оподаткування. Теорія і практика оподаткування протягом часу свого існування зазнали істотних змін, які зумовлені економічною еволюцією.

Процеси інтеграції та глобалізації викликають зростання мобільності факторів виробництва – як капіталу, так і праці, тому виникає потреба пошуку нових форм оподаткування, які б відповідали вимогам сьогодення, перспективам розвитку соціально-економічної системи країни та глобальної економіки в цілому. Ці реалії нашого часу зумовлюють необхідність постійної уваги як до фундаментальних проблем теорії податків, так і до прикладного застосування наукових концепцій [2, с. 309-310].

Питанню оподаткування фізичних осіб, зокрема податку на доходи фізичних осіб, присвячено значний обсяг робіт таких відомих вчених у сфері оподаткування, як: Ю. Іванова [1, 2], Т. Кощука [3], А. Крисоватого [1, 3], І. Майбурова [1, 2, 3], С. Юрія [3] та багатьох інших.

Метою роботи є аналіз соціального аспекту податку на доходи фізичних осіб в межах реалізації податкової політики держави.

Проаналізував наукові роботи провідних вчених в сфері оподаткування [1, 2, 3], спробуємо визначити основні ознаки ефективності податкової політики у сфері оподаткування доходів фізичних осіб:

1) можливість податкової політики збільшити джерела доходів (шляхом автоматичних та дискреційних змін);

2) здатність податкової політики визначати обґрунтовану податкову базу, що дозволяє забезпечувати необхідні податкові надходження при відносно низьких ставках податків;

3) спрямованість податкової політики на мінімізацію затрат та її результативність, що ставить вимогу зниження вартості адміністрування податків;

4) нейтральність податкової політики щодо стимулів для економічних агентів.

Характеризуючи практику оподаткування доходів населення та податкову політику у цій сфері в цілому, можна стверджувати: практика реалізації податкової політики в Україні у сфері оподаткування доходів населення є суперечливою та неоднозначною [2, с. 311].

Зарубіжні моделі оподаткування доходів фізичних осіб побудовані таким чином, щоб кожна людина мала в розпорядженні після оподаткування дохід, який є достатній для фінансування всіх мінімально необхідних витрат. В Україні, на жаль, ця проблема остаточно не вирішена навіть після прийняття Податкового кодексу. Якщо відзначати в цілому недоліки оподаткування податком на доходи фізичних осіб, то вони загалом будуть виглядати наступним чином (табл. 1).

Таблиця 1

Основні недоліки оподаткування

податком на доходи фізичних осіб в Україні [1, с. 245]

Основні недоліки
№ з/п	До 2004 р.	Після 2004 р.	Згідно з нормами Податкового кодексу
1	2	3	4
1	Низький розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян	Оподаткування прожиткового мінімуму	Оподаткування половини прожиткового мінімуму

Закінчення табл. 1

1	2	3	4
2	Неефективність прогресії, тому що основна маса платників податку обкладалась податком в основному по двом ставкам	Недосконалість механізмів надання податкового кредиту	Неконкретність багатьох норм, особливо тих, які регулюють надання податкової знижки
3	Використання підвищеної ставки (20%) за оподаткуванням доходів, отриманих не за основним місцем роботи	Перекладання податкового навантаження на бідні верстви населення	Не повна реалізація потенціалу прогресивного оподаткування доходів громадян

Зарубіжний досвід свідчить, що в країнах з розвиненою економікою регулююча функція податку на соціально-економічні процеси переважно закріплена за податком на прибуток підприємств, фіскальну функцію – виконує податок на доходи фізичних осіб. У країнах Євросоюзу середня частка податків з фізичних осіб у загальній структурі податкових надходжень є значною - біля 26%. Серед високорозвинених країн світу завдяки цьому податку акумулюються найбільші податкові надходження в Данії – 53,2 %, Австралії – 38,5 %, США – 37,7 %, Канаді – 35%, Фінляндії – 31.2 %, Швеції – 30,4 %. Відносно незначна частка податку з доходів фізичних осіб спостерігається в Словаччині – 10,2 %, Чехії – 12,8 %, Греції – 14%, Франції – 17,3 %, що обумовлено перенесенням центру ваги податкового навантаження в цих країнах на споживання [4, с. 10].

В Україні склалась ситуація «з точністю навпаки». Крім цього, існуюче різноманіття аргументів проти підвищення податкового навантаження на доходи фізичних осіб пов’язано з тим, що в Україні велика питома вага бідного населення.

На сьогодні в Україні сформувалась глибока поляризація доходів населення, в наслідок чого виникло принципово нове явище – глибоке розподілення суспільства на дуже багатих (приблизно 1 % населення), багатих (біля 7-9 %) та бідних (біля 70 % населення). Що стосується середнього класу, який традиційно виступає основою стабільного розвитку будь-якого суспільства, то його частка незначна та не може бути достатньою гарантією безпечного розвитку [1, с. 238].

Таким чином, в Україні існує проблема суттєвої диференціації доходів населення. Слід відзначити, що навіть найдосконаліша економічна система не здатна забезпечити розподіл доходів населення таким чином, щоб догодити всім членам суспільства. Тому сучасна макроекономічна політика використовує різні інструменти перерозподілу доходів з метою згладжування диференціації, основними серед яких є трансферти населенню, регулювання цін, а також прогресивне оподаткування. Дослідження досвіду зарубіжних країн дозволяє зробити висновок, що прогресивна шкала оподаткування доходів громадян краще справляється з виконанням принципу справедливості оподаткування, ніж пропорційна.

Слід відзначити технічну складність обчислення прогресивних шкал. В Україні одним з основних аргументів за відміну прогресії, яка діяла до 2004 року, як раз і була складність розрахунку податку в умовах декількох ставок. Однак, як засвідчує зарубіжний досвід, в умовах розвитку інформаційних технологій такий аргумент не можна сприймати серйозно.

Податковим кодексом передбачена диференціація ставок податку для оподаткування доходу в вигляді заробітної плати (базова ставка – 15 %, 17 % - якщо заробітна плата перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, на суму такого перевищення, 10 % - для доходів, отриманих шахтарями). Слід звернути увагу на необхідність перегляду підходу до диференціації ставки податку, тому що прописаний в Податковому кодексі механізм не в повному обсязі реалізує принцип соціальної справедливості.

Можна побачити, що податок на доходи фізичних осіб в Податковому кодексі має свої переваги та недоліки. Слід відзначити, що запропонований в Податковому кодексі механізм податку на доходи фізичних осіб відрізняється в кращу сторону в порівнянні з діючим до 2011 р. законодавством. Однак, держава не використовує всі потенційні можливості механізму податку на доходи фізичних осіб у вирішенні проблем ефективного перерозподілу доходів населення та формування державних доходів, що пояснюється відсутністю прогресії шкали оподаткування.

Список використаних джерел

1. И. А. Майбуров. Реформирование налоговых систем. Теория, методология и практика: монография / Под ред. И. А. Майбурова,

Ю. Б. Иванова, А. И. Крисоватого. – К.: Кондор, 2011. – 352 с.

2. Податкова політика: теорія, методологія, інструментарій. Навчальний посібник. / Під редакцією д-ра екон. наук, проф. Іванова Ю. Б., д-ра екон. наук, проф. Майбурова І. А. – Х.: ВД «ІНЖЕК», 2010. – 492 с.

3. Турбулентность налоговых реформ / С. И. Юрий, А. И. Крисоватый, И. А. Майбуров, Т. В. Кощук. – К.: Знання, 2011. – 382 с.

4. Чугунов І. Я., Нікітішин А. О. Оподаткування доходів громадян як складова фінансово-економічних відносин // Наукові праці НДФІ. – 2008. - № 1(42). – С. 10.