Сутнісні аспекти продуктивності праці та визначення факторів і резервів її підвищення

На сучасному етапі підвищення продуктивності праці є одним з найважливіших чинників виходу з економічної кризи, підвищення рівня життя населення, забезпечення стабільного та потужного економічного зростання. Кожне підприємство має за мету працювати з найбільшою продуктивністю, тим самим забезпечуючи конкурентоспроможність своєї продукції, і як кінцевий результат отримати максимально можливий прибуток. В такому випадку актуальним є дослідження поняття продуктивності праці, вивчення факторів, резервів її підвищення та застосування  цих знань на практиці.

Теоретичні аспекти продуктивності праці розробках вітчизняних вчених - О.Е. Германової, А.С. Семенова, Д.П. Богині, В.О. Єрьоменко, А.В. Калини, В. Філєва, Н.О. Павловської. Питання методології і методики аналізу продуктивності праці, виявлення резервів її зростання досить широко досліджені в працях зарубіжних дослідників-економістів А.Є.Аврутіна, Ю.Д.Борисова, Б.С.Бушуєва, В.М.Зарубіна, В.І.Золотарьова, Я.М.Купермана, В.С.Сєрова, Є.К.Сєдих, В.І.Стомахіна, А.А.Френкеля, Д. Кларка, Д. Кендрика, Д. Скотта Синка, Р. Аллепа, Ж. Ришара, Дж. Грейсона, К.О'Делла та інших. У наукових працях розглядаються різні підходи щодо методів визначення продуктивності праці, класифікації факторів, резервів її зростання, планування і аналізу трудових показників. В західній літературі продуктивність - це більш широке поняття, ніж у вітчизняній. Тому в західній практиці вимір продуктивності більш складний та багатофакторний. У більш вузькому розумінні продуктивність - це відношення між продукцією, що вироблена системою, і витратами на виробництво цієї продукції. В систему вводяться витрати в формі праці (людські ресурси), капіталу (фізичні та фінансові активи), енергії, матеріалів та інформації. Врахувавши всі погляди щодо сутності продуктивності праці можна зробити узагальнення, що продуктивність - це співвідношення між кількістю продукції, що вироблена даною системою на протязі визначеного відрізку часу, та кількістю ресурсів, спожитих для створення або виробництва за цей же відрізок. [1]

Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності, що варіюється під впливом ряду чинників. Фактори зростання продуктивності праці - це сукупність всіх рушійних сил і чинників, що ведуть до збільшення продуктивності праці. [2]

Оскільки праця виступає результатом поєднання засобів виробництва та робочої сили, то фактори можна поділити на групи за змістом: соціально-економічні, матеріально-технічні, організаційно-економічні, природні умови та географічне розташування. До першої групи факторів належать :

- рівень кваліфікації та професійних знань, умінь, навичок;

- компетентність, відповідальність;

- здоров'я та розумові здібності;

- професійна придатність, адаптованість, моральність,

- дисциплінованість, мотивованість, трудова активність, креативність та ініціатива, соціально-психологічний клімат, система ціннісних орієнтацій.

Матеріально-технічні фактори сприяють прогресивним змінам у техніці та технології виробництва:

- ноу-хау;

- нові види сировини та ресурсів.

До групи організаційно-економічних факторів зростання продуктивності праці належать прогресивні зміни в організації праці, виробництва та управління:

- удосконалення структури апарату управління та систем управління виробництвом;

- повсюдне впровадження та розвиток автоматизованих систем управління;

- поліпшення матеріальної, технічної і кадрової підготовки персоналу;

- поліпшення умов праці та відпочинку, удосконалення систем матеріального стимулів.

Природні  умови  та  географічне  розміщення аналізують переважно на підприємствах добувної та деяких переробних галузей. Ці фактори впливають на вид діяльності підприємства та його зв'язки з постачальниками і споживачами.

Фактори та резерви підвищення продуктивності праці знаходяться в тісному взаємозв’язку.

Резерви – можливість більш повного використання продуктивної праці, підвищення її продуктивності за рахунок удосконалення техніки, технології, поліпшення організації виробництва, практики управління.

Всі резерви поділяються на дві групи:

- резерви поліпшення використання робочої сили (краща організація умов праці, матеріальна та моральна мотивація працівників, забезпечення безперервної роботи);

- використання основних і обігових фондів(резерви раціонального використання сировини та ресурсів, ощадливої експлуатації основних засобів).
Використання резервів повинно базуватись на максимальному ефекті при мінімальних затратах. Після визначення найвпливовіших факторів підвищення продуктивності праці, управлінці мають обрати відповідні методи для покращення існуючої ситуації: проектування витрат, розвиток та впровадження нових технологій, управління якістю, програми стимулювання вдосконалення обладнання, сучасне управління трудовими ресурсами, робототехніка, автоматизація роботи, спрощення документообігу, розробка та перегляд посадових обов’язків тощо.

Отже, продуктивність - це показник результативності та ефективності виробництва, що характеризує випуск продукції в розрахунку на одиницю використаних ресурсів та факторів виробництва. За рахунок факторів та резервів підвищення продуктивності праці можна викликати зростання економічної ефективності підприємства.

Список літератури:

1.     Кудінова А. Аналіз продуктивності праці / Алевтина Кудінова, Денис Верба // Справочник экономиста : Искусство управления финансами. - 2009. - № 6. - С. 79-88.

2.     Пасєка, А. Продуктивність праці на сучасному етапі: методика вимірювання та комплексна оцінка// Україна: аспекти праці. - 2009. - №5. - С. 45-50.