К.е.н. Трифонова О.В., Печариця Ю.I.

ДВНЗ «Національний гірничий університет»

Основні підходи до розуміння середовища організації

Кожний підхід до стратегічного управління, що використовується у світовій практиці, має особливості у змісті та структурі окремих етапів і підсистем, у переліку та послідовності дій у процесі аналізу, але базується на двох основних посиланнях — аналізі ситуації в зовнішньому і внутрішньому середовищі підприємства. Більшість серед існуючих сьогодні концепцій управління поділяє підхід до підприємства як до відкритої системи, що постійно взаємодіє з окремими елементами зовнішнього середовища: іншими підприємствами, банками, організаціями, що належать до соціально-політичних та економічних інституцій держави, місцевих органів тощо. Це дає можливість йому підтримувати більш-менш стійке становище, виживати в умовах, що постійно змінюються.

При даному підході мета стратегічного аналізу — це змістовний і, у певній мірі, формальний опис об’єкта дослідження, виявлення особливостей, тенденцій, можливих і неможливих напрямків його розвитку. Отримані дані про об’єкт управління є базою для визначення загальної концепції та способів управління ним.

Стратегічний аналіз (при правильному його застосуванні) виконує три функції: описову, роз’яснювальну та прогнозну.

Результатом стратегічного аналізу має стати системна модель об’єкта (підприємства) та його оточення.

Аналіз середовища — це незвична для вітчизняних підприємств та організацій діяльність, якою процвітаючі організації України почали займатись нещодавно. Однак опанування прийомів та методів аналізу — одне з найважливіших завдань, що стоїть перед керівниками, оскільки параметри середовища — це унікальна комбінація факторів, що перебувають у постійному pyci. Kpiм того, сучасний етап — це етап переходу до ринку та зміни параметрів економіки України.

Варто розглянути підходи до опису структури зовнішнього середовища організації. Тут треба виділити дві основні концепції: неiєpapxiчну та ієрархічну моделі.

Прикладом моделі ієрархічного середовища можна вважати модель Бостонської консалтингової групи (БКГ), наведену на рис.1.1 [1, с.34].

Світова економіка

Національна економіка

Галузь

Сегмент ринку

Підприємство

Рис. 1.1. Ієрархічна модель середовища БКГ.

Ієрархічна концепція отримала розвиток у багатьох працях сучасних спеціалістів із стратегічного управління. Найвідомішою є модель iєpapxiчної структури середовища, запропонована У. Діллом та розвинена А. Томпсоном.

Автори доводять, що існують три piвні середовища: внутрішнє, що перебуває під впливом i контролем підприємства, «середовище завдань», до якого входять органiзaції, що безпосередньо пов’язані з визначенням i втіленням цілей підприємства; загальне середовище, де формуються загальноекономічні умови, тенденції, соціальні та політичні норми i т.ін. Межі між «середовищем завдань» i загальним середовищем досить розмиті. Ця модель дає можливість пояснити тeндeнцiї розширення «сфери впливу» та «меж контролю» за середовищем. А.Томпсон зазначав, що кожне підприємство як матеріальна система націлене на встановлення рівноваги, стабільноcтi, тобто постійно балансує між відкритістю та закритістю.

Найсуттєвіше на стан справ на будь-якому підприємстві впливає «середовище завдань», яке ще в різних джерелах має назву «безпосереднє оточення», «проміжне середовище» тощо. Перелік елементів цього середовища досить різноманітний, однак є загальні принципи, які дозволяють виокремити цей елемент оточення в особливу підсистему. До них можна віднести: по-перше, безпосередній зв’язок з підприємством, яке є об’єктом аналізу, у вигляді довгострокових договорів, комунікаційних зв’язків різного типу тощо; по-друге, можливість впливу (в певних межах) на елементи цього оточення з боку даного підприємства.

Heiєpapxiчнa модель містить декілька певних пов’язаних між собою i непідпорядкованих один одному елементів, які розташовані поза підприємством. Головне тут — твердження про наявність елементів, які так чи інакше впливають на визначення цілей, розподіл pecypciв i формування місця підприємства (його iмiджу) на ринку. Акцентується увага на сформованій під впливом зовнішніх елементів структурі цілей, розподілі владних повноважень i налагодженні ефективної взаємодії між компонентами зовнішнього середовища. Наявність такої моделі зумовлена ще й тим, що межі зовнішнього та внутрішнього середовищ дещо розмиті внаслідок взаємопроникнення елементів організації та середовища (наприклад, власна система розподілу продуктів або наявність дочірніх підприємств) [2, с.37].

На даному етапі відчутне домінування ієрархічного напрямку в побудовах моделей середовища. Більшість об’єктів, зазначених у різних моделях, i перелік факторів повторюються з меншою чи більшою деталізацією.

Сьогодні не існує єдиного, інтегрованого підходу до побудови загальної концепції зовнішнього середовища, яка б усебічно поєднувала економічні, технологічні, соціальні та політичні впливи на організацію, особливості взаємодії підприємства з його партнерами, конкурентами, споживачами тощо. Проте загальна тенденція у стратегічному аналізі вже вимальовується. Усі сучасні автори розрізняють:

· зовнішнє середовище (або середовище непрямого впливу);

· проміжне середовище (або «середовище завдань»);

· внутрішнє середовище організації [3, с.50].

Зовнішнє середовище — це сукупність факторів, які формують довгострокову прибутковість організації i на які організація не може впливати взагалі або має незначний плив.

Проміжне середовище — це сукупність факторів, які формують довгострокову прибутковість організації i на які вона може впливати через встановлення ефективних комунікацій.

Внутрішнє середовище організації — це сукупність факторів, які формують її довгострокову прибутковість i перебувають під безпосереднім контролем керівників та персоналу організації.

Таким чином, здійснення стратегічного аналізу створює базу для виконання наступного етапу — стратегічного планування діяльності підприємства.

Література:

1. Ансофф И. Стратегическое управление.-М.:Экономика, 1989.-506с.

2. Винокуров В.А. Организация стратегического управления на предприятии.-М.:Центр экономики и маркетинга, 1996.-287с.

3. Шершньова З.Є., Оборська С.В. Стратегічне управління:Навч.посібник.-К.:КНЕУ,2000.-384с.