Бородін Є.В.

науковий керівник, старший викладач Берест М.М.

ХНЕУ, Україна

ОСНОВНІ НАПРЯМКИ АНАЛІЗУ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ КЛІЄНТА БАНКУ

Проблематика оцінки фінансового стану позичальника банку, його здатності повернути суму кредиту та відсотки за кредитом залишається одним з найактуальніших питань діяльності банківської установи. Саме тому оцінка кредитоспроможності є одним з головних чинників при прийнятті рішень банком щодо надання кредиту. Оцінка кредито-спроможності позичальника, її достовірність може впливати, як на результати кредитних угод, так і на ефективність кредитної діяльності банку. Помилки в оцінці кредитоспроможності позичальників можуть привести до погіршення якості кредитного портфелю банку; у кращому випадку це може призвести до погіршення фінансового стану банку, а у гіршому - й до його банкрутства. Також точність оцінки важлива й для позичальника, адже від неї залежить рішення банку про надання та можливий обсяг кредиту. У зв’язку з відсутністю єдиного універсального підходу до оцінки кредитоспроможності потенційного позичальника у банків виникає потреба розробки власних методів оцінки фінансового стану клієнта.

Метою дослідження є розкриття основних методичних підходів до оцінки кредитоспроможності потенційних позичальників, що використовуються комерційними банками.

Проблемами оцінки кредитоспроможності займалися такі вітчизняні вчені, як Івасів Б.С., Яструбецька Л., Савлук М.І., Лаврушин О.І.,Мишкін Ф.С. та ін. У зв’язку з великою кількістю підходів до оцінки кредитоспроможності позичальника і її складністю доцільним уявляється розгляд основних з них.

1. Метод оцінки кредитоспроможності позичальника на основі коефіцієнтів, що визначаються по балансових формах.

У світовій практиці застосовуються такі групи коефіцієнтів [1]:

1) коефіцієнти ліквідності;

2) коефіцієнти ефективності;

3) коефіцієнти фінансового левериджа;

4) коефіцієнти прибутковості

5) коефіцієнти обслуговування борга .

Сукупність використовуваних коефіцієнтів дозволяють оцінити поточний стан позичальника на основі порівняння їх з нормативними критеріями. Позичальники підрозділяються на декілька груп за рівнем кредитного ризику і кредитуються банком з урахуванням номера групи і специфіки галузі [1].

2. Метод оцінки кредитоспроможності на основі аналізу грошових потоків.

Грошовий потік визначає здатність підприємства покривати свої витрати і погашати заборгованість своїми власними ресурсами [2]. Різниця між притоком і відтоком засобів визначає величину загального грошового потоку (ЗГП) (табл.1) [1].

Таблиця 1

Зміни показників грошового потоку

Показники	Притік (надходження)	Відтік (витрачання)
засоби на рахунку активів: зобов'язання:	Зменшення збільшення	Збільшення зменшення
власні засоби:	збільшення	зменшення

Для аналізу грошового потоку беруться, як правило, дані як мінімум за 3 останніх роки. На підставі співвідношення величини ЗГП і розміру боргових зобов'язань клієнта визначається його клас кредитоспроможності за наступними нормативними співвідношеннями:

1 клас -0,75; 2 клас -0,30; 3 клас -0,25; 4,5 клас -0,2; 6 клас - 0,15 [1].

Аналіз грошового потоку дозволяє зробити висновок про слабкі сторони управління підприємством. Наприклад, відтік засобів може бути пов'язаний з управлінням запасами, розрахунками (дебітори і кредитори), фінансовими платежами (податки, відсотки, дивіденди). Виявлені результати аналізу використовуються для розробки умов кредитування [2].

3.Метод оцінки кредитоспроможності на основі аналізу ділового ризику.

Аналіз такого ризику дозволяє прогнозувати достатність джерел погашення позики. Тим самим він доповнює способи оцінки кредитоспроможності клієнтів банку [3].

Чинники ділового ризику пов'язані з окремими стадіями кругообігу фондів. Набір цих чинників може бути представлений таким чином:

1. Надійність постачальників.

2. Диверсифікованість постачальників.

3. Сезонність поставок. Тривалість зберігання сировини і матеріалів.

4. Наявність складських приміщень і необхідності в них.

5. Порядок придбання сировини і матеріалів (у виробника або через посередника).

6. Чинники екології.

7. Рівень цін на закуповувані цінності і їх транспортування (доступність цін для позичальника, небезпека підвищення цін).

8. Відповідність транспортування характеру вантажу.

9. Ризик введення обмежень на вивіз і ввезення імпортної сировини і матеріалів.

Діловий ризик пов'язаний також з недоліками законодавства при здійсненні кредитних операцій, а також із специфікою галузі позичальника. Необхідно враховувати вплив на розвиток даної галузі альтернативних галузей, систематичного ризику в порівнянні з економікою в цілому, схильність галузі циклічності попиту, постійність результатів в діяльності галузі та ін.

Для більшості перерахованих чинників можуть бути розроблені бальні оцінки. Залежно від кількості врахованих чинників і прийнятої шкали використовується табличний підхід до визначення класу кредитоспроможності позичальника на основі ділового ризику (табл. 2) [3]:

Таблиця 2

Визначення класу кредитоспроможності

Вірогідність ризику	Бали	Клас кредитоспроможності
1.Неризикова операція 2.Мінімальний ризик 3.Середній ризик 4.Високий ризик 5.Повний ризик	більше 100 80-100 50-79 30-49 0-29	1 2 3 4 5

Далі розглянемо методи оцінки кредитоспроможності, які використовуються за кордоном [4]:

У США застосовується правило п'яти "сі" (ключові слова починаються на "сі"):

- характер (character) - особа позичальника, його репутація в діловому світі, відповідальність, і готовність виконати узяті зобов'язання;

- фінансові можливості (сарасity) - здатність погасити узяту позику за рахунок поточних грошових надходжень або від продажу активів;

- майно (сарital) - величина і структура акціонерного капіталу підприємства;

- забезпечення (соllаtеrаl) - види і вартість активів, пропонованих як застава при отриманні кредиту;

- загальні умови (conditions) - стан економічної кон'юнктури і інші зовнішні чинники, здатні зробити вплив на положення позичальника(наприклад, зміна податкового законодавства і т.п. )

Фінансове положення підприємства-позичальника в Німеччині визначають за рівнем рентабельності і частці забезпеченості власними засобами. Відповідно до цього виділяють три основні групи підприємств з різним ступенем ризику:

1) бездоганний фінансовий стан, тобто солідну базу власних засобів і високу норму рентабельності;

2) задовільний фінансовий стан;

3) незадовільний фінансовий стан, тобто низьку частку власних засобів і низький рівень рентабельності.

Все це дозволяє виділити підприємства, що працюють з вищою, ніж міжгалузева, рентабельність; працюючі на міжгалузевому рівні і з показниками на рівні нижче галузевих. Практика видачі кредиту банком така, що його вільно одержують підприємства, які мають або бездоганне фінансове положення незалежно від якості забезпечення кредиту, або з бездоганним забезпеченням, незалежно від фінансового положення підприємства.

У Японії, окрім загальноприйнятих застосовують і коефіцієнти власності (відношення власного капіталу до підсумку балансу, співвідношення позикового і власного капіталу, відношення довгострокової заборгованості до власного капіталу, відношення іммобілізованого капіталу до суми власного капіталу і довгострокової заборгованості і ін.). Ці показники, що характеризують стійкість фінансового положення, отримують з використанням горизонтального і вертикального аналізу балансу [4].

Таким чином, можна зробити висновок, що існують різні методи оцінки кредитоспроможності. Кожен з них взаємно доповнює один одного. Якщо, наприклад, аналіз цільового ризику дозволяє оцінити кредитоспроможність клієнта у момент здійснення операції тільки на базі однієї позикової операції, то система фінансових коефіцієнтів прогнозує ризик з урахуванням сукупного боргу, середніх стандартів, що склалися. Тому, в сучасних умовах будь-яка методика повинна бути орієнтована на аналіз та використання основних і додаткових методів, або застосовувати декілька методів одразу, для підвищення ефективності результатів оцінки.

Література:

1.Бордюг В.В. Теоретичні основи оцінки кредитоспроможності позичальника банку / В.В. Бордюг // Вісник університету банківської справи національного банку України. – 2008. – №3. – С. 112-115.

2. Андрушків Т. Проблеми оцінки кредитоспроможності позичальників /Т. Андрушків // Актуальні питання теорії і практики банківської діяльності. Світ фінансів. – 2008. – № 2(15) – С. 113-118.

3.Долгальова М.О. Проблемы управления возвратом кредитов коммерческими банками Украины / М.А.Долгалева, А.Б. Атаманчук // Збірник наукових праць НУДПСУ. – 2010. – № 1 – С. 99-109.

4.Кравченко В.П. Удосконалення оцінки кредитоспроможності позичальника / В.П. Кравченко, В.І. Кравченко // Наукові праці КНТУ. Економічні науки. – 2010. − №17.