Бурдонос Л.

Академія фінансового управління Міністерства фінансів України, м. Київ

Проблеми кадрового забезпечення інноваційних

процесів у вузах України

Найважливішою складовою наукового потенціалу є наукові кадри. Від їхньої чисельності, рівня фахової підготовки і творчої віддачі в значній мірі залежить успішне функціонування усієї наукової сфери, прискорення науково-технічного прогресу [1, с. 16]. Для характеристики трудових ресурсів науки використовуються декілька показників:

•чисельність працівників основної діяльності, в тому числі фахівців, зайнятих науковою і науково-технічною роботою;

•чисельність науково-педагогічних робітників, що виконують наукові та науково-технічні роботи за сумісництвом;

•чисельність робітників, зайнятих у сфері "Наука і наукове обслуговування".

Відповідно до чинної класифікації до наукових і науково- педагогічних кадрів відносяться такі категорії робітників:

•академіки і члени-кореспонденти HAH України, Академії медичних наук, Академії педагогічних наук;

•усі особи, які мають вчений ступінь або вчене звання, незалежно від місця і характеру роботи;

•особи, які ведуть науково-дослідну роботу на промислових підприємствах і в проектних організаціях.

Галузь "Наука і наукове обслуговування" згрупована по організаційній ознаці і містить у собі тільки організації, які відносяться до галузі. Відповідно до Класифікатора видів економічної діяльності (ДК 009-96, затверджений Держстандартом України 22.10.96, наказ № 96) до галузі "Наука і наукове обслуговування" входять:

1) Організації, які проводять науково-дослідні роботи:

•наукові організації академічного профілю;

•наукові організації галузевого профілю;

•конструкторські організації, які відносяться до наукових установ;

•наукові і дослідницькі станції і поля;

•державні архіви, музеї, бібліотеки, які проводять наукову роботу.

2) Конструкторські і проектні самостійні організації.

3) Дослідницькі заводи й інші вгіроваджувальні організації.

4) Організації по обслуговуванню наукових заснувань [2, с. 26].

Робітники вищих навчальних закладів, зайняті науковою роботою на кафедрах і у дослідницьких підрозділах, не відносяться до цієї галузі. Не входять сюди також робітники науково-дослідних лабораторій промислових підприємств, які фактично виконують науково-дослідну роботу. Таким чином, значна частка наукових і науково-педагогічних робітників за організаційними та галузевими ознаками не відноситься до галузі "Наука і наукове обслуговування", що необхідно враховувати при аналізі наукового потенціалу країни [3, с. 16].

Рівень забезпеченості науковими кадрами суттєво варіює за галузями науки. У розрахунку на 1 організацію найвищі показники забезпеченості дослідниками, докторами та кандидатами наук має академічний сектор, найнижчі - галузевий та заводський сектори науки.

Наукові кадри - це самостійна, внутрішньо диференційована соціально-фахова спільність, до якої входять висококваліфіковані спеціалісти, які безпосередньо займаються одним або декількома видами наукової роботи, допоміжний дослідницький та виробничий персонал, адміністративні працівники різного рівня, що забезпечують умови для повноцінного функціонування наукової організації.

Наукові кадри внутрішньо неоднорідні. Структуроутворюючими ознаками наукових кадрів можуть виступати: фах (предмет, методи дослідження), наукова кваліфікація і функції в процесі дослідження (науковий ступінь, звання), посада, місце роботи, соціально-демографічні та інші ознаки.

Протягом 1995-2005 років відбулося стрімке старіння наукових кадрів вищої кваліфікації. Питома вага докторів наук старше 60 років зросла за 10 років на 16 відсоткових пунктів при скороченні її у молодших групах. У порівнянні з 1991 р. підвищення питомої ваги цієї вікової групи складає 40 пунктів. У кандидатів наук спостерігається більш позитивна динаміка - при зростанні частки осіб старше 60 років на 12 пунктів, на протязі усього періоду відбулося підвищення частки у віці до 30 років. Чисельність осіб пенсійного віку за цей час зросла серед докторів наук з 3,9 тисяч до 6,7 тисяч, або у 1,8 рази, серед кандидатів наук - з 10,7 до 20,2 тисяч, або у 2,1 рази, а їх частка зросла з 40,3 до 55,4% у докторів із 18,5 до 30% у кандидатів наук.

Наведені дані свідчать, що процес руйнації наукової сфери України, який розпочався у 90-ті роки минулого століття, продовжується, хоча темпи його суттєво скоротилися. В силу інерційності відтворення наукового потенціалу, застарілої матеріально-технічної бази, втрати, в певній мірі, творчого потенціалу та престижності і мотивації наукової праці, наукова сфера України потребує деякого реабілітаційного періоду для свого відродження.

Література

1. Научные кадры СССР : динамика и структура. – М. : Мысль, 1991. – 280 с.

2. Класифікатор видів економічної діяльності України. ДН 009:2005, чинний від 2006-04.01. – К. : Техніка, 2006. – 372 с.

3. Боголіб Т.М. Роль освіти і науки у постіндустріальному розвитку України :монографія. / Боголіб Т.М. – К. : Корпорація. – 406 с.