15. Государственное регулирование экономики

к.е.н., доц. Іляш О.І.,

магістрант Баран Х. В.

Львівська комерційна академія

Принциповість виявлення внутрішніх та зовнішніх загроз соціальній безпеці держави

Об’єктивний аналіз соціально – економічного розвитку українського суспільства свідчить про те, що основні соціальні ризики – бідність, майнова диференціація населення, відчуження значної кількості громадян від суспільного життя, обмежений доступ до освіти, медицини і культури – можуть досягти масштабів, які становитимуть реальну загрозу національній безпеці держави. На жаль, практично за всіма найважливішими соціально – економічними показниками світового цивілізаційного розвитку Україна продовжує перебувати на небезпечній межі.

Результатом послідовного ігнорування необхідності обліку вимог соціально-економічної безпеки при розробці і реалізації програм соціально-економічного розвитку виникли ряд негативних процесів, які і в даний час залишаються серйозними обмежувачами економічного зростання. Зокрема, збереження тенденцій деградації науково-виробничого потенціалу країни, що склалися, протягом тривалого періоду сприяє закріпленню периферійного становища економіки України. Структурна деформація економіки, що відбулася, привела її в пастку сировинної спеціалізації. Про це свідчить висока частка сировинних галузей, орієнтованих на експорт, і недостатній розвиток виробництва товарів кінцевого попиту, орієнтованих на внутрішній ринок.

У соціальній сфері також відбулися важливі зміни: знизився обсяг державних соціальних зобов'язань, зокрема, в сферах охорони здоров'я і освіти, зросла майнова диференціація населення, що разом з іншими негативними тенденціями призвело до зниження кількості та якості людських ресурсів, зростання несприятливих міграційних потоків, криміналізації суспільства.

При цьому урядові програми були і залишаються направлені на досягнення локальних цілей соціально-економічного розвитку, маючи своїм орієнтиром, як правило, досягнення певних кількісних показників - темпів зростання ВВП, наприклад, без взаємозв'язку з необхідністю забезпечувати соціально-економічну безпеку держави, що припускає відповідність поставлених завдань реальним інтересам населення держави, облік довгострокових цілей розвитку і його якість.

Зростаюче усвідомлення серйозності загроз соціально-економічному розвитку держави і наслідків, до яких може привести їх недооцінка в довгостроковому плані, визначає важливість розробки питань, пов'язаних із забезпеченням соціальної безпеки.

Додамо також, що у доповіді представництва ООН в Україні «Загальна оцінка країни» визначено, що для України на сучасному етапі соціального розвитку найбільш актуальною є проблема соціальної безпеки. Вона містить два компоненти: свободу від бідності та свободу від страху. Свобода від бідності із плином часу набрала переважної значущості та розширила концепцію безпеки людини в економічній і соціальній площинах, охопивши захист від голоду, хвороб та злиденності. Свобода від захисту, що початково базувалась на ідеї про захист від іноземного загарбника, сьогодні включає підтримку прав людини і широкий захист особистості від репресій та насильства. В сукупності ці складові безпеки людини мають відношення до основних гарантій людського життя, здоров’я та добробуту та становлять цілісну систему соціальної безпеки на різних рівнях ієрархії управління і потребують розробки принципових підходів до виявлення внутрішніх та зовнішніх загроз соціальній безпеці держави[7].

В останнє десятиліття значний внесок у розробку методології наукового пізнання окремих аспектів соціальної безпеки внесли провідні вітчизняні вчені А. Баланда [1], О. Бодрук [2], О. Власюк, В Васьковська [3], В. Гейєць, О. Гончаренко, В. Горбулін, А Гриненко [4], О. Дзьобань, Б. Данилишин, Я. Жаліло, [8], Е. Лібанова, В. Мандибура, О. Мельник [9], В. Мунтіян, О. Новикова, Г. Пастернак – Таранушенко, А. Сухоруков [10], В. Ярочкин [11], Н. Яценко [12]. Так, ми погоджуємося з думкою О. Бодрука, який визначає соціальну безпеку як ступінь захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави [2] та з висновками В. Васьковської, яка трактує безпеку людини як вищу цінність, якій притаманні два аспекти: соціальний та індивідуальний, пов’язаний із захистом життя, здоров’я, добробуту, прав і свобод людини та утворює внутрішній зміст соціальної безпеки [3], тобто підходами, які в цілому зумовлюють необхідність виявлення загроз не лише соціальній безпеці особи, а й безпеці держави .

Проте, як засвідчує аналіз, у значній частині праць вітчизняних науковців переважає функціональний підхід, виходячи з якого, соціальна безпека розглядається з точки зору забезпечення соціуму від небезпек; висвітлення питань нейтралізації реальних та потенційних загроз; вивчення передумов створення для громадян сприятливих умов для проживання; розвитку, самореалізації, гарантій їх громадянських прав; розробки заходів щодо забезпечення захисту життєво важливих національних інтересів тощо.

Разом з тим потребує подальшого дослідження визначення місця соціальної безпеки в системі соціально – економічного розвитку держави, оцінка стану соціальної безпеки України та соціального статусу населення, принципове виявлення загроз соціальній безпеці та узагальнення напрацьованих теоретико – методологічних підходів до вивчення «соціальної безпеки», виявлення окремих закономірностей безпечного соціального розвитку держави.

На сучасному етапі спостерігається зниження якості життя населення, яке вже стало загрозою у суспільстві. Держава не забезпечує громадян матеріальними умовами життя що визначається незадовільним рівнем безпеки праці, розбалансованістю сімейного бюджету, неадекватним соціальним захистом населення(низькою відповідністю соціальних витрат потребам безпеки праці); недосконалість державних програм щодо забезпечення безпеки праці; відсутністю поінформованості населення про стан здоров’я; зниження рівня публічного обговорення динаміки травматизму на виробництві; недоступністю персоналу до реабілітаційних заходів, незалежно від їх ролі та статусу, необхідних для відновлення здоров’я в результаті травмування на виробництві [11].

Розв’язання проблем, які стосуються соціальної безпеки, має здійснюватись за такими основними напрямками державної політики як соціальний захист і регулювання доходів населення, регулювання рівня та якості життя населення, податкове регулювання економіки, державне регулювання цін та тарифів, фінансово-бюджетне регулювання економіки, соціальне партнерство тощо. Необхідним є також створення надійних механізмів безпеки, які б надалі  блокували або ліквідували негативні наслідки дії системи загроз соціальної безпеки України, система соціального захисту населення якої знаходиться на етапі свого  реформування.

Відповідно до цього головною метою соціальної політики в державі має бути створення умов для посилення рівня соціального захисту та соціальної безпеки в суспільстві, досягнення соціальної злагоди, стабільності та соціальної цілісності [4].

Література:

1. Баланда А. Л. Безпека як функціональна характеристика соціально – економічного розвитку /А. Л. Баланда // Зовнішня, торгівля, право та економіка – 2007 №1 – С. 118 – 123.

2. Бодрук О. Структура воєнної безпеки: національні та міжнародні аспекти. – К., 2001. – 235 с.

3. Васьковська В. П. Складові елементи поняття людини в структурі права людини на безпеку // Науковий вісник. – Д., 2004. - №4(18). – с.134 – 140.

4. Гриненко А. М. Соціальна політика: Навч. – метод. посіб. – К.: КНЕУ, 2003. – 309 с.

5. Гошовська В. А. Соціальна домінанта національної безпеки // Стратегічна панорама – 2003. - №2. – с.94 – 99.

6. Деркомстат України. Матеріали вибіркового обстеження «соціально – економічна захищеність населення України (2007 – 2009 рр.)»

7.Загальна оцінка країни // Публікація Представництва ООН в Україні. – http:// www.un.kiev.ua.

8. Лісовий А.В., Поснова Т. В. Механізм фінансування соціальної складової економічної безпеки // Фінанси України – 2008 №4 – с. 32 – 38.

9. Мельник О. Україна у структурі регіональної і глобальної безпеки// Національна безпека і оборона. - №9 (103). – 2008. – с. 3 – 12.

10. Сухоруков А. І. Програмно цільовий підхід до забезпечення економічної безпеки України // Стратегія екон. розв. України: Наук. зб. – Вип.2 – 3 / Відп. ред. О. П. Степанов. – К.: КНЕУ. – 2009. – с.14-21.

11. Ярочкин В. И. Теория безопасности / В. И. Ярочкин, В. Я. Бузанова. – М.: Академический Проект; Фонд Мир, 2005. – 176 с. – («Технология безопасности»).

12. Яценко Н. М. Регіональна економічна безпека у контексті національної економічної безпеки // Актуальні проблеми економіки. – 2002. - №2. –с. – 3-6.