Зозуляк Олеся Дмитрівна

Науковий керівник

Дранович Михайло Петрович

Буковинська державна фінансова академія

м. Чернівці

 

Сутність державного регулювання ринку праці та зайнятості населення

 

Забезпечення сталого соціально-економічного роз­витку України як однієї з найбільших держав Європи пов'язане з вирішенням таких важливих питань, як розбудова сучасної соціально-орієнтованої еконо­міки, відродження вітчизняного виробництва, відновлення соціальної захи­щеності населення. У практичному вирішенні цих найгостріших проблем од­не із центральних місць займає ринок праці, що, як невід'ємна складова рин­кової економіки, забезпечує розподіл і перерозподіл суспільної праці по галу­зях господарства, видах та формах діяльності, в територіальному просторі, за критерієм максимального ефективного використання трудового потенціалу домашнього господарства, підприємства, регіону, держави та згідно зі структу­рою суспільних потреб і форм власності [5].

Ринок праці є складовою частиною економічної системи країни. А отже, він дзеркально ві­дображує більшість політичних і соціально-економічних про­цесів, що відбуваються в державі, та фокусує в собі найгостріші проблеми: високий рівень безробіття, посилення струк­турних диспропорцій зайнятості, неконтрольований відтік ро­бочої сили за кордон, зміни в якості робочої сили і мотивації праці, падіння рівня доходів населення тощо. Зазначені про­блеми стають істотним фактором поглиблення кризових явищ, стримують структурні зміни, а їх вирішення створює передумови для соціального і економічного зростання.

Вирішення широкого спектру проблем у соціально-тру­довій сфері може бути забезпечене шляхом підвищення ефективності функціонування ринку праці, що припускає, з одного боку, підвищення гнучкості ринку праці, з іншого бо­ку, забезпечення дотримання соціальних прав і гарантій. Для цього необхідна модернізація механізмів реалізації державної політики на ринку праці, впровадження іннова­ційних методів державного регулювання[1].

З переходом України до ринкової економіки, її адаптації до світового еко­номічного простору відбулися карди­нальні зміни майже у всіх сферах жит­тєдіяльності суспільства, зокрема в сфері праці. В країні прийнято низку законів, що регулюють взаємозв'язки між суб'єктами у цій сфері, розвивають­ся національний і регіональний ринки праці, зросла кількість незайнятого еко­номічно активного населення, виникли проблеми з соціального захисту і під­тримки неконкурентоспроможних кате­горій населення на ринку праці тощо [4].

Ці питання постійно знаходяться в центрі уваги вітчизняних і зарубіж­них вчених, у тому числі таких як: О.В. Акіліна [1], О.В. Бражко [2,3], В.Л. Міненко [4], Т.П. Панюк [5], І.М. Шост, М.М. Жибак, Ю.І.  Бойко [6].

Більшість дослідників розгляда­ють сутність регулювання ринку праці й регулювання зайнятості майже як єдине ціле. У зв'язку з цим сутність, функції, методи регулювання ринку праці й зайнятості тісно переплітають­ся між собою і це недивно, бо зай­нятість в системі ринку праці є його головним елементом.

Метою даної статті є визначення соціально-економічної сутності по­нять "державне регулювання ринку праці" та "державне регулювання зай­нятості населення", стану їх складових в умовах адаптації України до світового економічного простору.

Розвиток ринку праці залежить, з одного боку, від заходів активної і па­сивної політики держави у сфері зайня­тості, а з іншого — від дій працездатно­го населення. Дослідники спрямовують свої розробки переважно в напрямі дер­жавного регулювання зайнятості, про­понуючи вдосконалити державну політику зайнятості, вплив держави на умо­ви розвитку національної економіки, грунтовно визначаючи пріоритет підви­щення зайнятості за державою. Але, враховуючи бурхливий розвиток НТП, ускладнення впливу геополітичних та природних чинників, збільшення кіль­кості інформації, розвиток інформацій­них комунікацій, стає очевидним прояв тенденції зростання вимог кінцевих спо­живачів до продукту праці суб'єктів гос­подарювання, від яких, насамперед, за­лежить розвиток та зміцнення ринку праці [2].

На формування трудової активності впливають ряд факторів, серед яких:

— соціально-демографічні: вік, стать, сімейний стан, наявність малих дітей, ут­риманців та членів сім'ї, що потребують систематичного догляду, стан здоров'я;

— демографічні: рівень освіти та професійно-кваліфікаційної підготовки деяких груп населення, рівень до­ходів та їхнє співвідношення з май­бутнім заробітком, наявність (крім за­робітної плати) засобів до існування;

— соціопсихологічні: мобільність (професійна, галузева, територіальна), ставлення до легальної трудової діяль­ності та зайнятості у сфері "чорного" ринку, готовність до зміни в разі потре­би умов своєї трудової діяльності, наста­нови на режим праці (орієнтація на часткову, повну або вторинну зайнятість);  

— економічні: потреба в робочій силі, рівень оплати праці та її спів­відношення з прожитковим мінімумом, можливість працевлаштування після перекваліфікації.

Вплив перелічених факторів має помітні територіальні особливості. До того ж має місце таке явище, як приховане безробіття, коли громадяни, які формально вважаються працівниками підприємств, насправді не працюють і не одержують зарплати. Знижена заробі­тна плата та її "замороження" (нині вчасно не одержують зарплату майже два відсотки працівників) негативно впливають на мотивацію до праці. Низь­ка заробітна плата не покриває міні­мальних споживчих потреб працюючих, тому набула поширення і недозайнятість. Ситуація загострюється ще і від того, що більшість населення намагається забезпечити своє життя працею в неформальному секторі економіки [6].

Таке становище на ринку праці є одним із потужних чинників недостат­ньої ефективності використання тру­дового ресурсу в Україні. Низька про­дуктивність праці — одна з головних макроекономічних проблем країни. За даними ОЕСР, нині продуктивність ук­раїнської робочої сили на 25% нижча російської. При відносно невеликій різниці в якості вищої освіти (у рей­тингу якості вищої освіти Всесвітньо­го економічного Форуму 2008 р. Росія і посідає 45 місце, Україна — 54) за показниками ефективності ринку праці 1 дистанція є дуже значною (Росія — 33 місце, Україна — 62). За останні 17 років Україні так і не вдалося відновити втрачені після розпаду Радянсь­кого Союзу позиції: у 1993 р. індекс людського розвитку становив 0,844, зараз — 0,788 (що близько за пози­ціями до Намібії та Ботсвани) [1].

Надзвичайно важливу роль в дер­жавному регулюванні ринку праці відіграє регулювання оплати праці че­рез систему законодавчого встановлення мінімального рівня заробітної плати, яка виконує як захисну соціаль­ну функцію, так і економічну, являю­чись базою і орієнтиром для обчислен­ня в загальнодержавному управлінні багатьох економічних і соціальних по­казників.

До регулювання трудових відносин у сфері ринку праці входить також державна система охорони праці на виробництві. Державою створені спеціальні організаційні системи контролю і перевірки безпеки робочих місць, в тому числі особливо небезпечних для здоров'я, система державних стан­дартів і нормативів, які регламентують безпечні умови праці, стан обладнання, приміщень і т.п. Через законодавчі й нормативні акти держава регламентує тривалість робочого дня, тижня, пері­одичність і тривалість щорічних відпу­сток, відпустки і оплату жінкам по ваг­ітності й догляду за дітьми, учбові відпустки молоді, яка вчиться з відри­вом від виробництва [5].

Регулюючі дії держави на ринку праці охоплюють підготовку, пере­підготовку професійної робочої сили, об'єктивно охоплюючи і загальноос­вітню підготовку та готуючи в широ­кому розумінні людський капітал, спроможний бути конкурентоздатним в умовах глобалізації і високих конку­рентних вимог (широка мобільність, високий професіональний рівень, спроможність швидко адаптуватись до зміни ситуації і т.д.). Тому освіта, організація її фінансування є не­від'ємною складовою соціальної сут­ності регулювання ринку праці й зай­нятості.

Захисні дії держави на ринку праці включають також систему захисту без­робітних і пенсійне забезпечення, сти­мулюючи і організуючи системи стра­хування, створення відповідних фондів і законодавчо їх регламентуючи.

Важливим об'єктом державного регулювання ринку праці є підготов­ка, перепідготовка і підвищення квал­іфікації працівників, яка є частиною державної політики формування і ви­користання людського капіталу в на­прямі підготовки високопрофесіональної конкурентоздатної робочої сили, яка б відповідала вимогам адап­тації України до світового економічно­го простору [2].

Система заходів держави з регу­лювання трудових відносин, у тому числі заробітної плати, охорони праці, соціальних відносин, соціального за­безпечення, допомоги по безробіттю, сприяння організації соціального страхування і різних фондів соціаль­ного спрямування, повинна бути на­правлена на виконання функцій рин­ку праці — відтворення робочої сили, формування і ефективне використан­ня людського капіталу.

Тобто схематично соціально-еко­номічну сутність регулювання ринку праці можна представити на рис. 1.

Виходячи із наведеної схеми, мож­на стверджувати, що державне регу­лювання ринку праці, поряд з ринко­вими механізмами саморегулювання (попиту, пропозиції робочої сили, за­робітної плати), включає: регулюван­ня трудових відносин між роботодав­цями і працівниками; регулювання соціальних відносин між роботодавця­ми і працівниками, у т.ч. соціальне за­безпечення; регулювання пропозиції робочої сили і робочих місць; регулю­вання розвитку людського капіталу на стадії його формування і використан­ня; регулювання розподілу і перероз­поділу робочої сили по галузям і те­риторіям країни та регіону з метою ефективного її використання.

Для об'єктивної оцінки товару, робоча сила у відповідності з кон'юн­ктурою на ринку праці, на державно­му рівні повинні бути розроблені, з врахуванням особливостей соціально-економічного розвитку країни, норма­тивні багатомірні параметри взаємоз­в'язку показників заробітної плати і складових законів вартості робочої сили, граничної продуктивності праці з обов'язковим використанням в прак­тиці державного регулювання зайня­тості і соціально-трудових відносин [4].

 

Рис. 1. Схема державного регулювання ринку праці.

Тобто можна стверджувати, що в Україні ще не по­вністю діє ринковий механізм ціноут­ворення на ринку праці, а дії держави в сфері його регулювання потребують подальшого удосконалення, перш за все, за такими напрямами, як:

— сприяння розвитку ринкового механізму ціноутворення на ринку праці;

— посилення контрольних функ­цій держави у розподілі доходів;

— обгрунтування і практична ре­алізація функцій регулювання соці­ально-економічними і трудовими відносинами, які слідують із сутності регулювання ринку праці й зайнятості.

Сучасна ситуація у сферах регулю­вання ринку праці та управління тру­довими ресурсами в країні є результа­том існування проблем та суперечнос­тей, які тривалий час не вирішувались та продовжують загострюватися. Зок­рема, встановлено, що існує висока за­лежність економічної сфери від пол­ітичної кон'юнктури, короткострокова орієнтованість економічної діяльності, мають місце негативні демографічні тенденції, територіальні диспропорції попиту та пропозиції на ринку праці, структурні диспропорції попиту та пропозиції на ринку праці, незбалансо­ваність існуючих трудових ресурсів та робочих місць, невідповідність сфери професійної освіти потребам ринку праці, низький рівень заробітної плати в бюджетному секторі.

Запропоновано пріоритети ре­формування ринку праці та зайнятості населення: удосконалення трудового законодавства та законодавства про зайнятість населення, удосконалення системи моніторингу та прогнозуван­ня ситуації на ринку праці, забезпе­чення збалансованості професійної освіти та попиту на робочу силу для забезпечення відповідності структури професійної освіти потребам ринку, підвищення якості робочих місць.

 

ЛІТЕРАТУРА:

 

1.     Акіліна О.В. Аналітичний огляд ринку праці в Україні / О.В. Акіліна // Формування ринкових відносин в Україні. - 2008.- №10 - с. 152-159.

2.     Бражко О.В. Інституційне забезпечення функціонування ринку праці в Україні / О.В. Бражко // Економіка і держава. – 2010 - №1 – с. 79-81.

3.     Бражко О.В. Розвиток державної політики щодо регулювання ринку праці та управління трудовими ресурсами / О.В. Бражко // Економіка та держава. – 2010.- №2 - с. 103-105.

4.     Міненко В.Л. Методологічні підходи до визначення сутності державного регулювання ринку праці і зайнятості населення / В.Л. Міненко // Економіка та держава. – 2010.- №1- с. 75-78.

5.     Панюк Т.П. Характеристика ринку праці в сучасних умовах / Т.П. Панюк // Актуальні проблеми економіки. – 2010. - №6 - с. 204 - 208.

6.     Шост І.М., Жибак М.М., Бойко Ю.І. Економічні аспекти формування ринку праці в Україні / І.М. Шост, М.М. Жибак, Ю.І.  Бойко // Економіка та держава. – 2009.- №9- с. 33-34.