Марія Починкова

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка

Дистанційний курс філологічного спрямування

як лінгводидактичне поняття

Для визначення ефективності застосування дистанційного курсу філологічного спрямування в практиці навчання ВНЗ необхідно було з’ясувати особливості його змісту як комплексного засобу навчання. Під комплексним засобом навчання ми розуміємо поєднання, сукупність засобів навчання, що становлять єдине ціле, виконують низку функцій і забезпечують успішну навчальну роботу та сприяють підвищенню ефективності процесу навчання.

Дистанційний курс − це навчальний курс системи дистанційного навчання як сукупність навчальних модулів, проходження яких можливе в будь-якому порядку залежно від контексту використання курсу, що визначається методами або особливостями навчання [4, с. 271]. Д. Чернилевський зазначає, що поняття „дистанційний курс” включає декілька складових залежно від предмета вивчення:

− підручник або опорний конспект з курсу, який містить усі матеріали, що використовуються, зокрема й з уже вивчених раніше дисциплін; за необхідності може доповнюватися хрестоматіями або ксерокопіями робіт, які вивчаються;

− методичні рекомендації з вивчення предмета − своєрідний путівник з курсу, що зіставляє розділи підручника, робочих зошитів, лабораторного практикуму, відео- та аудіодоповнень, графік перегляду навчальних телепрограм, участь у телеконференціях і контрольних комп’ютерних опитуваннях у режимі online (до методичних рекомендацій доцільно додавати орієнтовні дані про обсяги того чи іншого розділу з метою надання студентові можливості зіставляти свою швидкість вивчення предмета із середніми даними, а ВНЗ − вчасно проводити телеконференції й контрольні заходи);

− завдання й матеріали до лабораторного практикуму [3, с. 250].

На нашу думку, такі ж складові має курс філологічного спрямування. Однак, зважаючи на своєрідність дисциплін філологічного циклу, необхідним у структурі курсу є глосарій, що містить тлумачення основних мовознавчих понять та лінгвістичні словники (тлумачні, орфографічні, словники іншомовних слів, синонімів, омонімів, паронімів тощо) і допомагає студентам перевірити правильність написання слова, його значення. Ці знання сприятимуть формуванню вмінь комунікативно доречно використовувати слова в різних контекстах.

М. Бухаркіна, М. Моїсеєва, Є. Полат наголошують, що дистанційний курс навчання може бути носієм інформації; організатором пізнавальної діяльності за окремими темами, розділами програми для тих, хто навчається; інтегруватися як компонент у діючий підручник (електронний, друкований), може бути абсолютно автономним або одним з модулів цілої системи. Це більш гнучкий засіб навчання, ніж підручник... зазвичай він будується за модульним принципом, де кожний модуль має закінчену структуру й може використовуватися автономно, але всі модулі пов’язані спільною логікою розгортання теми вивчення [2, с. 173]. Як бачимо, вчені наголошують на структурних особливостях дистанційного курсу та на тому, що дистанційний курс є засобом організації пізнавальної діяльності студентів. Зауважимо, однак, що автори не акцентують увагу на тому, що дистанційний курс є індивідуалізованим засобом навчання, а також на тому, що створення та існування курсу вимагає методично правильного використання комп’ютерних технологій.

Для нашого дослідження цікавим виявилося визначення дистанційного курсу М. Семенова. На його думку, дистанційний курс − це комп’ютерна програма, створена як навчально-методичний програмно-інформаційний комплекс з окремої дисципліни, складений з навчальних матеріалів інформаційно-змістовного, контрольно-моніторингового та інформаційно-комунікаційного блоків, що дозволяють організувати навчальний процес студента, який навчається самостійно на відстані від навчального закладу [1, с. 26]. Як бачимо, дослідник теж виділяє структурні особливості курсу, однак при цьому наголошує, що дистанційний курс є комп’ютерною програмою та засобом організації самостійної роботи студента.

Наявність кількох визначень поняття „дистанційний курс навчання” свідчить про складність та багатоаспектність питання, з одного боку, недостатню розробку проблеми дистанційного навчання − з іншого. Узагальнення студій з питань дистанційного навчання дає підстави стверджувати, що всі дослідники характеризують його як поліфункціональний засіб навчання.

Література

1. Нормативні документи з дистанційного навчання : зб. док. / уклад. М. А. Семенов. − Луганськ : Альма-матер, 2005. − 53 с.

2. Теория и практика дистанционного обучения : учеб. пособие для студентов высш. пед. учеб. заведений / Е. С. Полат, М. Ю. Бухаркина, М. В. Моисеева ; под ред. Е. С. Полат. − М. : Академия, 2004. − 416 с.

3. Чернилевский Д. В. Дидактические технологии в высшей школе : учеб. пособие для вузов / Д. В. Чернилевский. − М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2002. − 437 с.

4. Чернилевский Д. В. Технология дистанционного обучения / Д. В. Чернилевский // Чернилевский Д. В. Дидактические технологии в высшей школе. – М., 2002. – С. 221 – 279.