Коробов Є.Т.

Дніпропетровський національний університет

ЕМОЦІЙНІ КОМПОНЕНТИ ПІЗНАВАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Сучасна психологічна наука відводить важливе місце емоційним процесам у механізмах розумової діяльності, вважаючи, що ці процеси не тільки супроводжують розумову діяльність, активізують або гальмують її розвиток, але є і фундаментом активного функціонування сприйняття, розуміння, осмислення, пам’яті, уваги, уяви.

Залежно від характеру впливу почуттів на активність особистості розрізняють почуття астенічні (знижують активність особистості) і стенічні (підвищують її активність). Одне й те ж почуття залежно від характеру діяльності людини, специфіки життєвої ситуації можуть виконувати функції як стенічного, так і астенічного почуття. Наприклад, почуття сумніву при наявності дуже великого пізнавального інтересу в учня при розв’язанні поставленої проблеми можуть стати джерелом виникнення проблемної ситуації, а значить, і засобом підвищення пізнавальної активності. І навпаки, при повній байдужості учня до об’єкту вивчення сумнів зразу стримує активність і бажання продовжувати пошук розв’язання задачі.

Щодо процесу розуміння, почуття сумніву, може бути таким чином, і ворогом, і другом. Сумнів, який виявляється як “почуття помилки”, часто заважає розумінню. Однак, по-справжньому глибоке розуміння може бути досягнуте лише при наявності цього почуття.

Під сумнівом у психології розуміють емоційний стан, який характеризується існуванням двох або кількох конкуруючих у свідомості людини думок про можливі способи розв’язання проблеми. Таким чином, сумнів виникає при наявності кількох рівних за переконливістю думок, гіпотез, тверджень. Структурна схема навмисного створення сумніву в учня може мати такий вигляд:

Питання Відповідь Альтернативна Відповідь Диз’юнктивне

вчителя учня думка учня судження

Питання, сформульоване викладачем, із самого початку має припускати неоднозначність відповіді. Альтернативна думка, яку після відповіді учня висловлює викладач або інший учень, має поставити того, хто відповідає, в ситуацію вибору між двома (або декількома) взаємовиключаючими можливостями. Нарешті, для зміцнення сумніву, що зароджується, викладач висловлює диз’юнктивне судження ( істинне тільки тоді, коли істинне лише одне із суджень, що до нього входять).

В разі сумніву допустиме використання софістики – свідомого застосування в суперечці або доведеннях неправильних доказів, так званих софізмів (різного роду хитрощів, замаскованих зовнішньою, формальною правильністю). Однак такий прийом створення сумніву не повинен перетворюватись на норму. Крім того, при розв’язанні проблемної ситуації викладачеві слід розкрити суть псевдологічних доказів і хитрощів, застосованих ним.

Велике дидактичне значення має також емоція здивування – враження від чого-небудь несподіваного, дивного, незрозумілого, незвичайного. І хоча здивування проявляється як скороминующий стан, вплив його на розумовий процес (особливо на його “запуск” і стимулювання) надзвичайно великий. Здивування супроводжується виникненням у свідомості людини таких, наприклад, питань як: “Чим це можна пояснити?”, “Чому?”, “Дивно!”, “Хіба так може бути?” тощо. Щоб виникло здивування, предмет або нова інформація мають бути схожими і в той же час дуже відрізнятися від звичних, знайомих, повсякденних предметів і уявлень. Ця емоція сигналізує про виникнення суперечності між старими і новими знаннями. Психологічна наука встановила, що виникнення емоції здивування пов’язано з генеруванням у свідомості цілої серії припущень, миттєвих гіпотез. І якщо жодна з цих гипотез не знаходить свого підтвердження в новій інформації, виникає емоція здивування. Структурна схема створення емоції здивування в навчанні може бути подана таким чином:

Актуалізація Подання Створення

опорних нової інформаційно-

знань інформації пізнавального

протиріччя

Оскільки здивування виникає в результаті зіткнення нових вражень зі старим досвідом, останній треба поновлювати в пам’яті, освіжати. Абсолютно нове, як правило, зовсім не пов’язане з попереднім досвідом, здивування не виникає. Актуалізувати опорні знання можна простим словесним нагадуванням, демостраційним експериментом, колективним розв’язанням задач, самостійною роботою учнів із книгою, використанням різноманітної наочності.

Після того, як учні згадають певні факти, поняття, закони тощо, закріплять тим самим свої переконання в чому-небудь, подається нова інформація, яка має включати в себе елемент несумісності з попередньою, актуалізованою. Ефективними прийомами подання такої інформації є, наприклад, демонстрація дослідів загадкового, інтригуючого характеру, розв’язання задач з парадоксальним результатом, використання парадоксальних аналогій, висування тверджень, які суперечать очевидним життєвим уявленням.

Нарешті, заключним етапом у формуванні емоції здивування є створення інформаційно-пізнавального протиріччя у свідомості учнів. У даному випадку викладач зіштовхує стару і нову інформацію, підкреслює їхню несумісність, допомагає учням “побачити” дивовижне.