Алмазова Т.В.

Луганський національний університет ім. Тараса Шевченка

Міське та сільське середовище: порівняльна характеристика соціокультурних систем.

З точки зору соціальної педагогіки, науковці все далі частіше розглядають соціальне середовище в контексті розв’язання проблем соціалізації та адаптації молоді. Мінливість сучасного світу, соціокультурні трансформації, що відбуваються у теперішній час в суспільстві, вимагають наявності у сучасної молоді високого рівня соціальної адаптації, який надасть їм можливість нормального входження у суспільство та забезпечить розвиток особистості.

Але разом з тим, в умовах наявності соціально-економічних проблем у суспільстві пильної уваги потребує сільська молодь, як така, що разом із вступом до вищого навчального закладу опиняється у новому для себе соціокультурному середовищі, що несе із собою низку проблем соціального та особистісного характеру. Джерелом цих проблем може бути первинне виховуючи середовище сільського соціуму.

В останні роки помітно зростає інтерес дослідників (В. Корнєтов,
О. Каташова, С. Подмазін, О. Кульчицька, Л. Соколова, Н. Лях, Л. Медведєва та ін.) до феномена "середовище". У самому широкому сенсі під «середовищем» розуміють сукупність умов існування людини та суспільства. Так, А. Капська визначає соціальне середовище як сукупність соціальних умов життєдіяльності людини (сфери суспільного життя, соціальні інститути, соціальні групи), що впливають на формування її свідомості та поведінки [1]. Ми також погоджуємося з визначення М. Лукашевича, А. Мудрика, О. Сухомлинського, В. Шадрикова про соціальне середовище як чинник соціально-виховного впливу на особистість, що формується.

Аналіз різних точок зору з проблеми змісту соціокультурного середовища (Е. Дюргейм, Д. Зіглер, А. Леонтьєв, П. Сорокін, Л. Хєлл,) дає можливість зробити висновок про те, що в науковців немає єдиної думки на структуру соціокультурного середовища. Але, все ж таки, більшість з них доходить до висновку про виокремлення мікро-, макро-, мезо-, екзосистем як складових у змісті соціокультурного середовища. Соціокультурне середовище повинно бути, з одного боку, представлене відносинами, цінностями, символами, предметами, а з іншого боку, містити в собі культурні норми життєдіяльності співтовариства, традицій, прийнятих співтовариством, правил, зразків поведінки, що найчастіше реалізується на рівні спілкування.

Отже, за своїм змістом соціокультурне середовище – це результати (продукти) матеріальної та духовної діяльності багатьох поколінь, загальнолюдські норми та цінності, здобутки культури та мистецтва. Усі складові соціокультурного середовища, безперечно, мають вплив на психічне вдосконалення людини, проте міра ефективності такого впливу неоднакова.

Адаптація сільської молоді до навчання в нових умовах здійснюється в абсолютно новому, незнайомому середовищі, яке не відповідає сталому сільському способу життя та сповнене розмаїттям стилів життя, культурних стереотипів, ціннісних орієнтацій.

Для визначення розбіжностей між міським та сільським середовищем, ми розглянули їх порівняльну характеристику. Результати вивчення особливостей двох протилежних соціокультурних систем представлено у таблиці.

Таблиця

Ознаки	Міське середовище	Сільське середовище
Спосіб життя	урбанізований, динамічний; різноманіття стилів життя, культурних стереотипів, ціннісних орієнтацій	неквапливий, зберігає елементи природовідповідності
Культура	модернізована	традиційна
Умови праці	нестабільність соціального статусу, велика соціальна мобільність	більш важкі, підпорядковані ритмам та циклам року; невеликі можливості трудової мобільності
Умови побуту	більш комфортні	злитість побуту та праці, трудомісткість
Норми поведінки	слабкий соціальний контроль, значна роль самоконтролю, інтенсивне позасімейне спілкування	соціальний контроль поведінки; неможливість анонімного існування
Форми спілкування	наявність різноманітних соціальних зв’язків, переваження анонімних, ділових, короткочасних, поверхневих контактів; слаборозвинені, функціонально зумовлені сусідські зв’язки	відкритість спілкування, елементи традиційної сусідської общини, стабільний склад мешканців, тісні родинні та сусідські зв’язки; небагаточисельність контактів
Наявність культурних установ	осередок матеріальної та духовної культури	відсутність культурних установ, окрім будинків культури

Надалі ми дещо деталізуємо визначені ознаки. Визначаючи особливості міського середовища, О. Яницький наголошував, що "функція міського середовища полягає у формуванні і селекції найбільш раціональних і найефективніших форм спілкування; у виконанні ролі каналу масової комунікації, що кристалізує і розповсюджує норми міського життя; у накопиченні спеціальної і загальнокультурної інформації при посередництві поміж їхніми потоками"[5].

Найважливішою ознакою міського соціуму, за Л. Коганом, є мобільність, яка стимулює потреби в інтенсифікації та розмаїтті спілкування, у відновленні професійної і загальнокультурної інформації. Міський спосіб життя відзначений підвищенням ролі соціально-професійного спілкування, взаємного культурного збагачення індивідів і груп, що викликає тенденцію до диференціації останніх на кшталт інтересу, спільності виду. Відбувається взаємопроникнення сімейної і позасімейної, професійної і загальнокультурної сфер життя [2].

Слід зазначити відмінності в особливостях культурного простору сільського та міського середовища. Побут мешканців села набагато гірше влаштований предметами культурного вжитку у порівнянні із міськими мешканцями.

Наявність центрів культури, закладів дозвілля в місцевості, де проживає людина, створюють передумови для залучення до участі у культурі, сприяють повноцінному і насиченому спілкуванню, відпочинку, проведенню дозвілля. На реальну поведінку індивіда впливає й обізнаність про наявність закладів дозвілля; рівень обізнаності вищий серед людей з вищим рівнем освіти, вищою самооцінкою матеріального стану сім’ї, попереднім досвідом відвідування таких закладів.

Міське середовище надає широкі можливості вибору закладів дозвілля, побуту та культури. Найпоширенішими з них є парки культури та відпочинку, атракціони, кафе та ресторани, розважальні клуби та дискотеки, театри та музеї, бібліотеки, галереї, церковні споруди, а також будинки побуту, хімчистки та пральні. Міські мешканці відмічають наявність кінотеатрів (відбувається відновлення в містах мережі кінотеатрів із сучасним обладнанням), тоді як жителі села практично полишені можливості залучення до досягнень кінематографу. Інтенсивними темпами проходить в містах і розгортання таких комерційних центрів дозвілля, як казино, нічні клуби, інтернет-кафе, комп’ютерні центри, боулінг-клуби. У сільській місцевості ці заклади практично відсутні. Усе більшої популярності набувають взірці поведінки, що включають піклування про здоров’я, підтримання спортивної форми. Ці запити поширеніші у великих містах, де й користуються попитом платні послуги тренажерних залів, плавальних басейнів тощо.

Краща розвиненість транспортної, комунікаційної мереж в урбанізованій місцевості сприяє процесам поширення масової культури, інтернетизації, розвитку сучасних центрів розваг і відпочинку. Водночас там більш-менш зберігається і оновлюється культурно-дозвіллєва інфраструктура, що зосталась з радянських часів. У невеликих містах, селищах і селах ситуація лише погіршується – як правило, маємо розпад того, що було, і практичну відсутність нових центрів культури і дозвілля, розвиток яких ускладнює відсутність телефонізації місцевості, приймальних антен, радіоточок тощо. Звісно, впливає й загальна економічна ситуація, дуже низька купівельна спроможність жителів, несприятливі умови для розвитку малого і середнього бізнесу тощо. Життя в такому соціокультурному середовищі відтворює в наступних поколіннях несформованість культурних запитів і смаків, апатію і незнання переваг активного культурного життя, можливостей насиченого і повноцінного проведення дозвілля тощо.

Сучасне місто надає своїм мешканцям й переваги економічного та соціального характеру, а саме:

- наявність місць роботи та можливість зміни роботи;

- забезпечення висококваліфікованої медичної допомоги;

- можливість створювати кращі житлові та соціально-побутові умови життя;

- анонімність соціальних відносин, що сприяє створенню власного кола спілкування;

- розвиток міжнародної та регіональної культури.

Але, незважаючи на переваги міського життя, міське середовище для людей є штучним і відірваним від природного, того, у якому тисячоліттями проходило їхнє життя.

На противагу міському середовищу, специфіка сільського соціального середовища зумовлена, перш за все, самим сільським способом життя, умовами праці, побуту дозвілля, характером та спрямованістю виробництва
[4,с.38]. Його типовими рисами також є обізнаність про всіх мешканців селища, однорідність поглядів, інтересів, цінностей.

Особливості сільського середовища пов’язані з особливостями праці та побуту мешканців: залежність ритмів праці від пори року; більш важкі, у порівнянні з містом, умови праці; злиття меж праці та побуту, трудомісткість праці у домашньому та підсобному господарствах. Життєвий устрій сільських поселень зберігає елементи традиційної сусідської общини. У них досить стабільний склад мешканців, їх слабка соціально-професійна та культурна диференціація, типові тісні родинні та сусідські зв’язки.

У цілому, сучасні селища зберігають багато традиційних рис сільського способу життя. Як зазначає А. Мудрик, ритм життя на селі розмірений, неквапливий, зберігає елементи природовідповідності. Відсутність великих соціальних та культурних відмінностей серед мешканців роблять спілкування відкритим, більш тісним та охоплює всі боки життя. Дружба та товаришування диференціюється слабо, тому емоційна глибина та інтенсивність спілкування з різними партнерами рідко мають серйозні відмінності. Оскільки, зазвичай у селищі мешканців небагато, зв’язки між ними досить тісні, анонімне існування людини у такому середовищі практично неможливе, кожний епізод життя може стати об’єктом зовнішньої оцінки селян. Тому великий вплив на соціалізацію дітей, підлітків та молоді має соціальний контроль поведінки людини, який характерний для всіх сільських поселень [3].

У психологічному аспекті зазначимо, що ритм сільського життя менш напружений порівняно з міським, тому сільський мешканець відчуває набагато менше психологічних навантажень, ніж міський. Це відбивається на нервовій системі, виявляється в більш спокійній, неквапливій поведінці людини, яка виросла на селі. Водночас, процес соціального формування сільського мешканця протікає в умовах досить замкненої соціальної спільності людей, ізольованих від зовнішнього світу, на фоні обмеженого доступу до культурних і освітніх послуг, у відносно простому, культурно бідному середовищі, де праця на землі й у власному господарстві займає значне місце в житті кожної родини [4,с.40].

Соціально й культурно обмежені умови сільського соціуму дозволяють говорити про недостатність культурної бази для розвитку особистості дитини, що негативно відбивається на темпах дитячого розвитку [4,с.41].

Одже, загалом, особливості соціокультурного середовища села проявляються у: способі життя, сезонності та циклічності виробництва; специфіці умов праці, побуту; нормах поведінки та формах спілкування жителів села; наявності і можливостях культурних і освітніх установ.

Таким чином, міське середовище за більшістю своїх характеристик має якісні відмінності від сільського середовища та певним чином впливає на людину. Наслідками впливу сукупності факторів міського середовища на суб’єкт стає поява нового поведінкового комплексу, що з’являється на когнітивному, конативному та афективному рівнях, що є характерною особливістю міського мешканця. Новий соціальний статус колишнього сільського мешканця стає причиною виникнення нових форм і способів поведінки та нових соціокультурних зразків.

Література

1. Капська А.Й. Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми та молоддю: Навчально-методичний посібник. – К.: УДЦССМ, 2001. – 220 с.

2. Коган Л.Б. Урбанизация и некоторые вопросы городской культуры // Урбанизация, научно-техническая революция и рабочий класс / Отв. ред. О.Н.Яницкий. М : Наука, 1972.

3. Мудрик А.В. Социальная педагогика: Учеб. для студ. пед. вузов/ Под ред. В.А. Сластенина. 2-е изд., испр. и доп. - М.: Издательский центр «Академия», 2000. — 192 с.

4. Харченко С.Я. Соціалізація дітей та молоді в процесі соціально-педагогічної діяльності: теорія і практика: Монографія.-Луганськ: Альма-матер, 2006.-320 с.

5. Яницкий О.Н. Социально-информационные процессы в обществе и урбанизация // Урбанизация, научно-техническая революция и рабочий класс. Некоторые вопросы теории, критика буржуазных концепций / Отв. ред. О.Н.Яницкий. М.: Наука, 1972. - С. 71-74.