Чекашкіна Марія Петрівна
Найда Галина Михайлівна
Буковинська державна фінансова академія
Науковий керівник
Ушій Світлана Несторівна
Роль
церкви та її вплив на життя суспільства в Україні
Церква — спільнота віруючих, мирян і священників, одного віросповідання,
як місцева так і спільнота всієї земної кулі.
Метою дослідження даної статті
─ розглянути специфічну роль церковного фактора у становленні та
розвитку суспільства в Україні, місце в ньому церкви як його невід’ємного
структурного елемента.
Проблеми даної теми також були висвітлені у працях таких науковців як:
Калінін Ю.А., Колодний А., Сидоренко О.П. ,Зінченка В. та Ворона О.
Станом на 1 січня 2011 року в Україні релігійна мережа представлена 55
віросповідними напрямками, в межах яких діє 35861 релігійні організації (серед
яких 33977 мають юридичний статус, а 1884 діють поза реєстрацією). Для
порівняння, на 1 січня 1992 року (нагадаємо, що Україна проголосила свою
незалежність в 1991 році) в Україні діяло 13217 релігійних організацій. Отже,
бачимо, що за двадцять років незалежності відбулося збільшення інституційної
структури релігійних напрямків та організацій в 2,7 рази (у кількісному значені
– на 22644 одиниці) [6].
Розподіл релігійних організацій
по регіонам України виглядає наступним чином. На 01.01.2011 р. перше місце по
кількості релігійних організацій посідає Північно-центральний регіон, в якому
діють 12660 релігійних організацій, кількість яких складає 37,3% від їх
загальної кількості в Україні. На другому місці Західний регіон – 11833, або
34,5%; відповідно, третє місце посідає Південно-східний регіон – 9010, або
26,2%. Зазначимо, що на 01.01.2010 р., згідно регіонального розподілу, серед
23543 релігійних організацій перше місце посідав Західний регіон – 10067, або
42,8%, друге – Північно-центральний – 7946, або 33,7%, третє – Південно-східний
– 5530, або 23,5% [6].
Домінуючою в Православ’ї України є Православна Церква Московського Патріархату. Статистика
УПЦ за 2010 рік виглядає наступним чином: вона має 44 єпархії, 67 архієреїв,
10984 парафій, 10085 священнослужителів, 205 монастирів з них: 107 чоловічих та
98 жіночих. Успішно функціонують 22 духовних навчальних заклади, з них: 2
академії, 7 семінарій та 13 училищ [8].
Українська Православна Церква Київського Патріархату нараховує 31
єпархію, 4128 релігійних організацій. Вона має 45 (+1) монастирів з 130 (-:6)
ченцями в них, 2993 (+53) священнослужителі, 16 духовних навчальних закладів з
1118 (+14) слухачами, 26 місій і 9 братств, 36 періодичних видань та 1234 (+2)
недільні школи. Кафедральним собором Церкви є Володимирський храм в Києві. УПЦ
КП очолює Патріарх Київський і всієї Русі –України Філарет (Денисенко) [7].
Також неоднозначною реакцією на території України було відновлення
Римо-католицької церкви. Це супроводжувалося зокрема виявом недовіри, причому
обурення спричинило неузгодження таких дій із українськими владними
структурами.
Православні церкви нагадують, що в їхньому лоні сформувалися народи з
тисячолітньою християнською традицією і католицька проповідь серед українців та
болгар, росіян та сербів, білорусів та молдован і є прозелітизмом,
переманюванням православних душ [1].
Для католиків прозелітизм означає будь-який метод, за допомогою якого в
некоректний спосіб намагалися збільшити кількість власних віруючих, забезпечити
їм матеріальні чи духовні вигоди.
Та все ж останнім часом, попри різноманітні міжконфесійні непорозуміння,
все частіше спостерігаються спроби налагоджувати діалог між римо-католиками та
православними України [1].
Сьогодні юридичний статус Церков і релігійних організацій, їхні взаємини
з державною владою та між собою регулюються Конституцією України (стаття 35) та
Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня
1991 р. з подальшими змінами і доповненнями, а також іншими законодавчими
актами, які нормують окремі аспекти здійснення громадянами свого права на
свободу совісті (як задоволення релігійних потреб військовослужбовців,
уможливлення альтернативної військової служби, релігійне навчання тощо).
Засадничими конституційними принципами державно-церковних відносин є
відокремлення Церкви від держави, що передбачає взаємне невтручання у
компетенцію одне одного, та пріоритет прав людини на свободу совісті, який
означає верховенство цих прав над правами Церков і релігійних об’єднань.
Державне законодавство не надає жодній із Церков переваги над іншими та
зобов’язує дотримуватися паритету у стосунках з ними [9].
Згідно з чинним законодавством, юридичними особами вважаються релігійні
громади, а також інші структурні підрозділи церков. Церкви розглядаються як
об’єднання релігійних організацій і як
такі юридичними особами не визначаються. Законодавець не розрізняє релігійні
організації, що мають ієрархічну будову, а саме до таких організацій належать
найчисельніші церкви України (мусульманські, православні, греко-католицька та
католицька) та релігійні утворення переважно протестантських напрямів, у яких
кожна громада може існувати автономно [2].
В Україні церква відділена від держави, але не відділена від народу, від
суспільства. Сьогодні між державою і церквою вперше за довгий період часу
складаються стосунки мирного співжиття і взаємного розуміння [2].
Релігійність
сучасного українського суспільства стає все більш помітним фактором не лише
приватного, але й публічного життя. Появу такої тенденції можна пояснити
залученням Церкви до суспільного життя і водночас – зростанням її уваги до
найгостріших соціально-політичних проблем, що зумовлює започаткування діалогу
між церквою й суспільством. З огляду на це, спостерігається певна активність
Церкви у відстоюванні прав людини та інтересів суспільства. Церква все частіше
висловлює своє ставлення до соціально-політичних подій, які супроводжуються
суттєвими трансформаціями суспільного життя.
Активність Церкви помітно зміщується з суто релігійного поля до
соціальної сфери: суспільство сьогодні потребує не лише душпастирського, але й
соціального служіння церкви.
Соціально значуща діяльність церкви знаходить все більшу підтримку з
боку громадськості. Таким чином, перспективи подальшого розвитку Церкви значною
мірою залежать від її соціальної активності та участі у вирішенні проблем, які
сьогодні найбільше хвилюють громадян України.
Активна розбудова церковно-релігійної мережі супроводжується просуванням
церкви до всіх сфер суспільного життя, які раніше були для неї закритими.
Сьогодні соціальна діяльність церкви здійснюється переважно за двома напрямами:
доброчинна та освітньо-виховна.
Практично всі релігійні організації України створили структури (місії)
для реалізації доброчинних проектів. Доброчинна діяльність здійснюється
переважно в наступних формах: відпочинок та оздоровлення дітей; допомога
бідним; заснування та утримання притулків, дитячих будинків, будинків для
літніх людей, дитячих садків для дітей-сиріт, соціально-реабілітаційних
центрів; доброчинна діяльність у місцях позбавлення волі; надання гуманітарної
допомоги тим, хто постраждав від стихійного лиха та біженцям тощо.
Церква приділяє значну увагу роботі з
молоддю. Практично в кожній релігійній організації діють спеціальні структурні
підрозділи, що опікуються проблемами дітей, підлітків та юнацтва. У роботі з
молоддю церква активно використовує ЗМІ. Близько третини релігійних періодичних
видань спрямовані на дитячу та молодіжну аудиторію.
Помітною є тенденція політизації релігійного середовища в Україні.
Навколо церков згрупувалися політичні та громадські структури, які мають різні
позиції щодо її геополітичних пріоритетів. Церкви залучаються до підтримки
кандидатів на парламентських і президентських виборах. З огляду на досить тісні
зв’язки Церков з певними політичними силами, вплив Церкви на політику й на
політичні орієнтації громадян стає все помітнішим [3].
Сьогодні, з розширенням сфери вжитку
української мови, посилюються тенденції до подолання космополітизму. Дедалі
більше релігійних видань стають україномовними, а їх зміст — українознавчим.
У християнському середовищі відбувається поступове зростання сфери
вжитку української мови, хоча воно часто недостатньо підкріплене матеріально
(літературою, перекладами, розвитком друкарства, україномовною освітою).
В цілому українська модель державно-церковних відносин, попри
некоректні, тенденційні спроби її оцінити, є досить зваженою, послідовною і
демократичною у порівнянні з багатьма іншими відомими на сьогодні моделями в
країнах Сходу і Заходу. Вона ні юридично, ні практично не ставить в
привілейоване становище якусь одну церкву, що фактично принижувало чи обмежувало
б решту [4].
Список використаних джерел
1. Римо-католицька церква в Україні як
суб’єкт міжконфесійних суперечностей/ О. Ворон // Історія. Філософія.
Релігієзнавство. – 2010. – №3-4. – С.71-75.
2. Релігійні структури і церква в контексті формування громадянського
суспільства в Україні/ В. Зінченко // Історія. Філософія. Релігієзнавство. –
2009. - №3. – С.56-61.
3. Роль церкви в сучасному суспільстві: проблеми та перспективи/ Самойленко
О.А.// електронна адреса - http://studentam.net.ua
4. Академічне релігієзнавство. Підручник. За науковою редакцією професора А
Колодного. – К.:Світ Знань, 2000. – 862с.
5. Релігієзнавство. Підручник./За ред. О.П. Сидоренка. – К.:Знанння.2007. –
468с. (Вища освіта XXI століття).
7. http://ukreligieznavstvo.wordpress.com
9. http://www.patriyarkhat.org.ua