УДК 159.922:316.(64:165.242.2

Dmitrienko Yu.N. (Ю.М. Дмитрієнко, член-кор МАНЕБ, доктор філософії, доцент, здобувач наукового ступеня доктора юридичних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченко)

Corporal legal consciousness (on an example of revealing and studying of a crisis cycle of social activity of children's corporal legal consciousness according to a mediko-psychological origin)

ТІЛЕСНА ПРАВОВА СВІДОМІСТЬ (НА ПРИКЛАДІ ВИЯВЛЕННЯ ТА ВИВЧЕННЯ КРИЗОВОГО ЦИКЛУ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ ДИТЯЧОЇ ТІЛЕСНОЇ СВІДОМОСТІ ЗА ЇЇ МЕДИКО-ПСИХОЛОГІЧНОЮ ОНТОЛОГІЄЮ)

Повноцінна правова свідомість як типово національна має різні якості (родова правова природа) та властивості (видова правова природа), в першу чергу, ідентифіковані та презентовані якостями та властивостями фізичного (матеріального) тіла суб’єктів правової свідомості та культури. Способи виявлення цих властивостей, що суттєво впливають на повний статус правової свідомості прямо залежить від оточення, від того, як дитина засвоює (присвоює) життєві правовї цінності та норми, у тому числі і ідейно-світоглядні (родова правова природа) та нормативно-правові (видова правова природа) норми/цінності стосовно своєї тілесності як фізичної суті та/або оболонки правової свідомості, культури, у тому числі та у першу чергу дитячої. За проведеними дослідженнями, зокрема за широкими перспективними ідеями та, можливо, першоідеями Е. Г. Ракши, правомірне сприймання, оцінювання та самооцінювання своєї зовнішності прямо та єдиновірно впливає, в першу чергу, на правову самосвідомість особистості або самосвідомості правової особистості як базової, формування правового (становлення правосвідомості) та правоусвідомленого (розвиток правосвідомості) як типового правового, згодом законодавчого Я – образу будь-коли та будь-де. Ми маємо, перш за все, ті ментальні початки дитячого формування ідейно-світоглядних і нормативно-правових основ правової свідомості та культури, що згодом формують ніким невідчужувані начальні мінімальні природні права дорослої людини (та дитини теж), особистості та індивіда, котрі ми ідентифікуємо як ментальні права первинних суб’єктів правової свідомості та культури на відміну від ідеологічних прав вторинних суб’єктів правової свідомості, які набуваються ними або природним правовим, або, найчастіше, ідеологічним, корпоративно-цільовим, політичним або будь-яким іншим штучним, але неправовим шляхом.

За проведеними лонгитюдними дослідженнями [1-23] та їх ідеями про особливості розвитку особистості дитини як суто правової (2–3, 6–7, 18–20 років) формуємо тезу про те, що психологічна, ментально структурована (розвиток правосвідомості) та ментально опосередкована (становлення правосвідомості) структура базової правової особистості може бути охарактеризована розвитком на відповідних вікових етапах системи базисних ідейно-світоглядних і нормативно-правових засад засад правової особистості — фундаментальних, провідних, узагальнених, стійких, що визначають різноманітність психологічних особливостей людини, регулятивних форм її функціювання – базисного первинного суб’єкта правової свідомості та культури [4; 6; 7; 8]. Категорія «базисних правових засад особистості» окреслює собою не функціонально-ролевантні повноцінні частини правосвідомості, а емпіричні нормативні проекції цілісної правової особистості — це ідейно-світоглядна єдність взаємопов’язаних, взаємозумовлених сторін психолого-правової реальності, кожна з яких виступає як форма регулятивного прояву та правової фіксації цілісного досвіду правової особистості – форма правової свідомості і слугує специфічною законодавчо віддзеркаленою проекцією цього досвіду, зумовлює особливості психічних процесів та різних форм нормативно-правового функціювання людини (спілкування, гра, навчальна діяльність, правова діяльність, творчість тощо). Базисні, ментально структуровані правові засади особистості як необхідні так й достатні, що в нормі формуються у віці 6–7 років, мають тенденцію зберігатися протягом життя людини і суттєво впливати на подальший її розвиток, «слугувати основою для реалізації потенційної здатності людини до універсальності… максимальної реалізації сутнісних можливостей людини» [6]. Було визначено фіксовані та змінні показники, за якими можливо оцінити розвиток правової особистості дитини, — це особистісна ідейно-світоглядна та нормативно-правова ментальна ціннісність, загальна структура діяльності та організації змісту правової свідомості. За істотними ідеям зазначених подальших досліджень, з урахуванням у психологічному аналізі правосуб’єктного підходу, нотуємо про те, що до базисних правових засад особистості – першоприродних основ, умов та критерієв природного формування правової свідомості та культури відносимо: 1) правову і законодавчу ціннісність як фундаментальну характеристику найбільш значущої, ідейно-світоглядно узагальненої сфери нормативно-правової дійсності, правової життєдіяльності людини, через регулятивне відношення до якої вона якісно правоусвідомлює та стверджує своє правове, законодавче «Я»; 2) ідейно-світоглядні — відношення «Я/Інший», що становить сферу правозаконодавчих відносин з оточенням; 3) моральні, правові, законодавчі, моральноусвідомлені, правоусвідомлені, законодавчо усвідомлені здатності долати звичні уявлення про світ та про себе (як ідейно-світоглядна та нормативно-правова реалізація творчого аспекту та нескінченності людини як типово правового суб’єкту та/або звичайного (звичаєвого) суб’єкту традиційної правової свідомості та культури як типово національних); 4) ідейно-світоглядні та нормативно-правові особливості функціонування правової свідомості, правової самосвідомості, серед яких вирізняються такі нормативні показники, як: організація правових знань про зовнішній світ, рівень ідеальності правової свідомості, функція синтезу правової свідомості, правова рефлексія; 5) неправові, правові та законодавчі особливості функціонування правової діяльності.

Продовжуючи далі, зазначаємо, що у кожної людини існує ліше тільки певне, індивідуально різне поєднання правових і правоусвідомлених цінностей, але з погляду психолого-правового аналізу можливо виділити найсуттєвішу з них для даної людини в конкретній життєвій правовій та/або законодавчій ситуації, яка набуває для неї особливого особистісного сенсу, оскільки об’єктивно та безпосередньо включена у правову життєдіяльність та правове буття людини. Стосовно дитячої правової свідомості – правова та/або законодавча ціннісність — це та нормативно-правова сторона дійсності, через ідейно-світоглядне відношення до якої дитина спочатку неправоусвідомлено, але морально-ментально стійко виділяє, а на певних етапах правоусвідомлює себе як правову особистість. Для різних дітей правозаконодавчо ціннісними будуть різні сторони та відносини правової та/або законодавчої дійсності. Наприклад, для одних це — пізнавально-правова діяльність, для інших — практичне реальне правозаконодавче функціювання, для третіх — певне нормативне, регулятивне, або морально-правове спілкування, або правові відносини з іншими людьми тощо. Порівняно з правовими та/або законодавчими мотивами, зазначена моральна ціннісність є найбільш узагальненим показником [5; 7]. За результатами досліджень виділяємо декілька основних груп правових цінностей, що структурують природні шляхи формування правової свідомості та культури: правова (законодавча) ціннісність різних відносин з оточенням; законодавча ціннісність спілкування; моральна ціннісність правового пізнання зовнішньої дійсності та навчальної правової діяльності; ідейно-світоглядна ціннісність реального звичного правового функціювання; ментальний «синтез» плану правових відносин та законодавчої діяльності — «чинити добре» (з оцінним підкріпленням з боку дорослого); правовий «синтез» плану спілкування та діяльності — правову ціннісність «чинити відповідно до вимог дорослих», «чинити за законодавчим зразком» тощо. Крім того, у правосвідомості дітей з одним типом правової та/або законодавчої ціннісності спостерігаються подібні й інші важливі показники ідейно-світоглядного та нормативно-правового розвитку правової особистості дитини як базисної. Правова та/або законодавча ціннісність як один із компонентів психологічної структури правової свідомості особистості включає зажди у першу чергу в себе пріоритетно ментальний взаємозв’язок вибіркового виділяння значущої для суб’єкта правової (законодавчої) свідомості певної сторони правової дійсності і змісту правового Я - образу; зумовлює відповідну спрямованість правового усвідомлення суб’єкта на реалізацію адекватної правової та/або законодавчої діяльності, правових відносин та законодавчого усвідомлення себе, формування різногалузевої правової самосвідомості особистості [13].

Теоретичні та експериментальні дослідження показали, що існують дві взаємопов’язані сторони правової ціннісності як цінності правового усвідомлення: 1) об’єктивно/змістовна (включає зміст права (становлення правосвідомості) і правової свідомості (становлення правосвідомості) та сферу правової діяльності як матеріального правоусвідомлення, які мають найбільше значення для суб’єкта права як суб’єкта правової свідомості) та суб’єктивно/особистісна (охоплює ідейно-світоглядні (ментальні) особливості правових уявлень про себе, ідейно-ідеологічну спрямованість, правову самосвідомість, правовий Я/образ). За емпіричними дослідженнями розвитку дітей, які мають фізичні вади в результаті вроджених, хронічних захворювань, захворювань придбалих та за їх висновками, формуємо тезу про те, що на певних вікових етапах, залежно від індивідуальних правожиттєвих історій, підтримки та впливу найближчого оточення, складності перебігу ускладнень медично зафіксованого захворювання тощо, формується одна з найбільш суттєвих сторін самосвідомості, правосвідомості та самоправосвідомості — «тілесна правова свідомість» (видова правова свідомість) за аналогією до «тілесної свідомості» (родова правова свідомість) [14]. Окрім психофізіологічних чинників, тілесна правова свідомість перебуває у тісному зв’язку із соціальними, соціально-правовими, культурними та культурно-правовими чинниками [1]. Тілесність правової свідомості виступає як органічно-матеріальна, ідейно-світоглядна та нормативно-правова сфера фізичного тіла суб'єктів правової свідомості та культури, в якій розгортаються суттєві екзистенціально-правові події. Цей аспект має велике значення для становлення особистості дитини як типово правової, яка має соматичну хворобу, з точки зору надання психолого-правової допомоги, законодавчого супроводу та здійснення відповідних стану здоров’я та віку дитини виховно-правових впливів. Сфера тілесного правового досвіду розглядається як невід’ємна та в багатьох випадках визначальна частина самосвідомості та самоправосвідомості і навіть джерело будь-якого правового сенсу. Істотним для нашого дослідження є механізми природного і неприродного формування ідей (ідей) правової свідомості – найголовнішого (найголовніших) системних елементів, самі ідеї, їх зміст, форми, цикли, рівні самостійності та правові уявлення А. Адлера, за якими стверджуємо, що сенс правового (законодавчого) життя є у кожній людини і формується, як правило, окремо, та він у своїх визначально-регулятивних рисах вже до п’ятирічного віку, хоча може бути достатньо неправоусвідомленим, але об’єктивно ідейно-світоглядно існує і нормативно пов’язаний з унікальним різноджерельним стилем правового життя людини як первинного суб'єкта правової свідомості та культури у будь-якому віці за першоонтологічним походженням у Всесвіті та у світі [3]. За деяких випадків суб’єктивний тілесний правовий досвід індивіда, досвід правового переживання щодо стану власного здоров’я можуть об’єктивізуватися в «іпохондричний правовий дискурс» та відповідним чином впливати на особистісно-правовий розвиток, ментально структурований (розвиток правосвідомості) або опосередкований (становлення правосвідомості) наявністю нормативно непродуктивної для ідейно-світоглядної життєдіяльності суб’єктивно-правової внутрішньої картини свого певного тілесного дефекта. Через іпохондрично-правовий дискурс індивід намагається з’ясувати для себе фундаментальний екзистенціальний правовий страх людини перед правовою кінцевістю свого буття. Тому в структурі правового світогляду, правової свідомості, який формується у подібній системі координат, підвищується правова (регулятивна, нормативна, моральна, законодавча) самостійна цінність тіла та тілесного досвіду [12]. За відсутності адекватної правової та правоусвідомленої реакції на зміни стану здоров’я, якщо індивід орієнтований через медико-правовий дискурс на підвищену законодавчо-правову увагу, на скріш не ідейно-світоглядні, а нормативні уявлення про можливі хворобливі стани та на потребу постійно дбати про своє здоров’я. Це може інтерпретуватися як індивідуальний правоповедінковий стиль, що виявляється у моральній сенсибілізації до тілесної сфери як візуальної основи «здорового» правоусвідомлення зміни та корекції циклів соціальної активності правової свідомості та культури. Конструкт хвороби, правова внутрішня картина захворювання, особливо важкого, коли ефект лікування важкопомітний — це індивідуальна семіотико-правова система, яку застосовує конкретний індивід, що хворіє, хоча певною мірою ця система нормативно породжується через засвоєння ним ідейно-значущої системи колективних правових усвідомлень та правоуявлень, а також законодавчих (або медично обгрунтованих) рішень безпосереднього оточення.

За теоретичними розробкам та їх творчими ідеями, які проводили А. Ш. Тхостов, Е. М. Райзман, Г. А. Арина, В. В. Ніколаєва, нотуємо про те, що існує кілька інформаційних метасистем правового усвідомлення дійсності, в межах яких тіло суб’єктів правової свідомості та їх тілесне правое «Я» може стати істотним об’єктом медико-правового дискурсу. Нас цікавить одна з них, а саме — інформаційно-правова та/або законодавчо-правова система, яка переважно пов’язана з медико-правовою практикою — санітарна правова просвіта або профілактично-правова система. Названа правова (законодавча) система, у разі, якщо людина не страждає на хронічну хворобу, має на меті нормативне попередження захворювань, формування практики ідейно-світогоядного самоспостереження, самодослідження, контролю за нормальними фізіологічними функціями тіла суб’єктів правової свідомості тощо. Тіло суб’єктів правової свідомості стає об’єктом моральних, правових, законодавчих профілактичних засобів. Основна модель такої системи — профілактика «загрози» та відхилень від «розумної» правомірної (правової) поведінки, коли реалізується моральна (правова, законодавча) концепція здоров’я, а хвороба сприймається як покарання. Але в разі хронічного захворювання відповідна інформаційно-правова система медичного опису може допомогти зменшити виникнення можливих ускладнень захворювання і стати для людини «навчально-правовим» аспектом правового переживання, проживання та лікування своєї хвороби з метою мінімізації витрат життєвих ресурсів — як фізичних, так і психологічних, соціальних, правових, законодавчих, матеріальних.

Потрібні медичні як типово правові знання, які спочатку отримують батьки дитини в процесі догляду за нею, а потім їх засвоює і сама дитина, можуть надати відчуття відносної свободи від тривоги та страхів стосовно правового стану правової свідомості та перебігу захворювання дитини, допомогти передбачувати та планувати деякі життєві правові події. Під час проведення психолого-правового консультування, психотерапії та супроводу таких сімей дослідники спостерігали випадки, коли вчасне інформування «виключало» деякі ускладнення, пов’язані з «перенесенням» тривожного стану родини на правове світосприйняття самої дитини, допомагало не витрачати зайвий час, що у разі тяжких захворювань набуває іноді вирішального значення. Таке медичне як правове інформування хворого визначають ще як терапевтичне правове інформування. Практичний, моральний, правовий та законодавчий досвід засвідчує, що навіть цей аспект може бути продуктивним для допомоги сім’ї у досягненні повноти правового життя та поліпшення законодавчої якості життя самої дитини та родини загалом. Те, що на фоні іпохондричного правового дискурсу для відносно здорової людини може складатися та викликати певні негативні психологічні особливості, з точки зору побудови життєвих правових стратегій, їх численних правоусвідомлень та правоверифікацій, формуючих їх як типові взірці для ситуації складного захворювання набуває інших морально зменшених або збільшених якісних і кількісних характеристик правового переживань за стан тілесності, внаслідок чого цикл соціальної активності правової свідомості також може змінюватись. Дослідження показали, що у разі зникнення об’єктивуючого правового (законодавчого) дискурсу щодо тілесності (відсутності адекватної віку дитини правової інформації з боку оточення) й актуалізації безпосередніх морально-правових переживань особливостей тілесного розвитку дитини утруднюється нормативне відношення до власного тіла як до об’єкта правосвідомості власної, іншої та образи не можуть бути переведені в єдиний чіткий (моральний, правовий, законодавчий, ідеологічний) образ тіла, також правоусвідомлений, правосприйнятий та правореалізований [9], що може породжувати регулятивне відчуття нестабільності, тривоги. Це можна подолати, якщо повернути тілу якості типового правового об’єкта як такого об’єкту правової свідомості та культури, що має зрозумілу структуру, яку можна звичайно пізнавати, передбачувати реальні властивості тіла, які не збігаються з ідеальним суб’єктивним правовим (законодавчим) переживанням тілесного досвіду [12]. Правові переживання повинні бути зрозумілі не тільки у теперішньому, але й у майбутньому. Коли виникає правовий дискурс — набір необхідних висловлювань, які встановлюють законодавчоподібні правила обмеженості буття фізичного тіла суб’єктів правової свідомості, яке можна пізнавати й об’єктивувати за допомогою законодавчо-правової мови у «лінгвістичне тіло», виникає можливість долати відчуття медико-правової самотності, а внутрішній моральний (правовий, законодавчий) досвід переводити у соціально-правову взаємодію, законодавчо об’єктивуючи свою тілесність таким чином, щоб кількість та якість правових переживань набувала об’єктивного правового значення, законодавчого сенсу та такі нормативно-законодавчі межі, що дасть змогу реально будувати продуктивну життєву регулятивну стратегію спочатку за допомогою дорослого, потім самостійно, навчившись нести будь-яку (моральну, правову, законодавчу, ідеологічну та іншу) відповідальність за власні рішення і в разі потреби вчасно їх коригувати з правовою метою здійснення свого життєвого плану та реалізації особистого сенсу життя як типово правового у формі опрацювання цільового правового стану правової свідомості. Актуальним, авторитетним у ситуації хронічного соматичного захворювання та найбільш корисним відносно тіла стає медичний, медико-правовий, медико-законодавчий дискурс. А. Ш. Тхостов окремо виділяє ще психологічний, моральний, містичний, дисциплінарний, гедоністичний, виробничий та інші можливі дискурси, який передбачає самостійну значущість тілесних переживань та виправданість піклування про тіло незалежно від інших різноманітних систем правових цінностей і має максимальну можливість для перетворення тіла в типовий об’єкт правового усвідомлення дійсності.

У сучасній правовій культурі наголошується акцент та найбільш рекламується тенденція, яка формує в суспільно-правовій свідомості культ тілесного розвитку (розвитку фізичного тіла суб’єкта правової свідомості) як наочного взірця кризового (дитина, людина хвора, індивідуальна правова свідомість неадекватна іншим її формам, особливо суспільним) або некризових циклів соціальної активності правової свідомості (дитина, людина не хвора, а здорова, індивідуальна правова свідомість адекватна (або умовно адекватна у ідейно-світоглядному та/або нормативно-правовому її вимірюванні) іншим її формам, особливо суспільним) індивіда як суб’єкта правової свідомості та її первинного артефакту, що формують підвищену увагу до стану свого здоров’я як типовозаконодавчовмотивованого, яка посилюється ще певними екологічними чинниками середовища.

За цих домінуючих умов людина – типовий первинний суб’єкт правової свідомості та культури, якщо не включається в систему зазвичай демонстративно нормативно правоусвідомлено підкресленого піклування та підвищеної уваги до стану свого здоров’я (хвора людини, людина з асоціальною правовою свідомістю, поведінкою та погано одягнена, зовнішньо неохайна: відсутність зовнішнього органу (вуха, ноги, руки та ін., а також зі шкідливими нахилами: пияка, наркоман та ін.), з боку суспільного оточення (або правоохоронних органів – владних вторинних суб’єктів правової свідомості та за їх фізичними тілами як істотними та найголовнішими первинними артефактами водночас) може отримати негативну оцінку своєї особистості як нетипово правової або неправової, та/або її можуть вважати або, наприклад, несучасною, або лінивою, або злочинно вмотивованою за різними ступенями девіацій її правової свідомості: від правових девіацій до типово неправових (або делінквентних) — залежно від обставин. З боку самої такої людини її правова свідомість та культура також можуть мати в першу чергу кризовий цикл соціальної активності та самостійність, наближену до абсолютної, які потребує негайної, можливо ізольованої корекції та кореляції. Так може виникати реальна нормативна ситуація примусового нав’язування як з боку оточення індивіда самому індивіду, так й з боку самого індивіда оточуючому його суспільству, або суспільства індивіду, іпохондричної правової (моральної, законодавчої) позиції відносно свого тіла (від індивіду) та законодавчої позиції суспільства (держави, соціуму) – для індивіда та здоров’я як виправданої моральної (або невиправданої з точки зору індивіда) та /або законодавчої (правової) позиції. Іноді під цим може успішно маскуватися (свідомо, правоусвідомлено або законодавчоусвідомлено), а найчастіше несвідомо, неправоусвідомлено) егоцентризм, «соматичний егоїзм», ігнорування значущих проблем і обставин, які не стосуються проблеми піклування про своє тіло, відчуження від особистісних правових цінностей, переживань міжособистісного оточення, коли «зосередженість на фізичному здоров’ї та ігнорування інших потреб та інтересів здійснюється з моральним ентузіазмом» [12]. Так може виникнути медично структурований або опосередкований кризовий цикл соціальної активності як у окремого індивіда, так й у певному їх колективі або всьому суспільстві, коли недостатня заробітна платня, пенсія не в змозі задовільними мінімальні фізіологічні потреби їх фізичного існування, особливо коли організм людини як її фізичне тіло має не тільки медичні хвороби, але й соціальні, моральні, що пов’язані з правовими переживаннями з приводу неможливості заробити своєю чесною працею гроші на життя та лікування.

Дослідниками було визначено дві можливі непродуктивні регулятивної стратегії відношення до стану свого здоров’я як типово правового в разі соматичної хвороби, що викликає певні, іноді суттєві тілесні зміни і впливає на формування тілесної правової свідомості, правової самосвідомості дитини. Перша породжує таке ідейно-світоглядне та нормативно-правове відношення людини до свого тілесного дефекту та поводження себе таким чином, ніби «дефекту» не існує, тобто психологічно ігнорується факт тілесного захворювання, витісняються психологічні та соціально-культурні та правові чинники реагування на це захворювання за формулою «не приділяю цьому значення та уваги сам, не бачать цього й інші люди». Особистість за умови такого ставлення, як правило, не бере на себе, на свою сім’ю відповідальність за те, що сталося у минулому, не рефлексує на незначні життєві події та особистісні відчуття, пливе за течією у теперішньому часі і не намагається передбачити можливі правові, законодавчі, правоусвідомлені, законодавчо усвідомлені наслідки, замислитися про майбутню реалізацію своїх уподобань і цілей, оскільки не правоусвідомлює (або не бажає право усвідомлювати) свого відношення до реального тілесного досвіду. Як показали багаторічні спостереження за розвитком соматично хворих дітей [12-24], що підтверджується й теоретичними розробками різних психологів, як зарубіжних так і вітчизняних, така тенденція переважно складається за випадків, коли батьки або інші значущі для дитини люди не змогли виховати у дитини вміння об’єктивувати свій стан навіть на рівні мови (надавати чіткі, відповідно до реальної ситуації, оцінки свого стану у правовому, законодавчому усвідомленні) та адекватно реагувати на небажані, іноді жорсткі реакції та оцінки з боку інших людей, соціуму, суспільства та держави, особливо однолітків дитини, що формує нормативно-регулятивні особливості її самооцінки залежно від індивідуально/типологічних особливостей ідейного світогляду дитини та особливостей хвороби.

Друга непродуктивна стратегія реагування на життєву, типово моральну (правову, законодавчу) ситуацію соматичного захворювання та будування життєвої правової (моральної, законодавчої) незахищеності/захищеності та реальної перспективи відповідно до обраної життєвої правової, але недостатньо правоусвідомленої та/або неправоусвідомленої стратегії характеризується своєрідною ініціацією або дозволом: «якщо мені світ дозволив бути саме таким, то не треба від мене очікувати іншого та вимагати більшого; ті, кому більше пощастило, винні мені й повинні створювати умови для задоволення моїх життєвих, нормативно вмотивованих потреб. У цьому разі дитина не виявляє творчої та суб’єктної моральної, правової, законодавчої та ідеологічної активності, а тільки очікує від оточення підтримки та допомоги, робить акцент свого розвитку не на правоусвідомленої (законодавчоусвідомленої) самореалізації за допомогою інших (родини, друзів, лікарів, представників державних служб тощо), а на отриманні від рідних та суспільства умовної моральної, правової, законодавчої, навіть на рівні моральноправоусвідомленого чи/або правоусвідомленого, найчастіше хворобливого очікування реальної компенсації за свою життєву некомпетентність. Звертає на себе увагу той факт, що подібні варіанти непродуктивних життєвих правових і правоусвідомлених стратегій безпосередньо не залежать від складності захворювання або важких матеріальних, побутових умов життя людини із соматичною хворобою. За багатьох випадків (відносно більш «легких» діагнозів або кращих умов життя) дитина може так і не засвоїти потрібних для себе та життєво важливих моральних (правових, законодавчих чи ідеологічних) способів адекватного реагування на важкі життєві обставини, не сформувати продуктивної життєвої правової стратегії та/або стратегії «здорового» правового усвідомлення дійсності, себе та реального правовідношення до себе, життєвої правової, законодавчої компетентності.

Під продуктивною життєвою правовою стратегією розуміємо таку стратегію, за умови якої правова свідомість та культура дитини вирішує або наполегливо намагається вирішити (щонайменш істинно правоусвідомити) певні проблеми таким чином, щоб відчувалася позитивна динаміка або у виконанні справи, або у побудові стосунків з іншими, або у виконанні спільної справи з іншими людьми. У більшості сімей, в яких виховувалася дитина з важкою соматичною хворобою, мало місце застосування дитиною продуктивних життєвих правових стратегій (безумовно, у разі належного медичного супроводу), як правило, за випадків, коли члени родини приділяли увагу не лише фізичному здоров’ю дитини, але й психологічному, правовому та законодавчому. Батьки використовували складні правові життєві та повсякденні побутові ситуації для рефлексії у власній правосвідомості та правосвідомості дітей правових переживань, позитивної переробки можливих емоційно-правових травм дитини, виховання моральних і ціннісно-правових і законодавчих норм, формування виправданого оптимізму, підтримували прояви активності правосвідомості дитини як справжнього суб’єкта типово правової життєдіяльності.

Вплив типу відносин між дітьми та батьками в сім’ї як типово правових (моральних, законодавчих, ідеологічних) на становлення правової особистості дитини як типового первинного суб'єкта дитячої правової свідомості та типового первинного суб’єкту дитячої правової культури мало досліджено науковцями та практичними юристами та психологами. Більш за все дослідники головну увагу приділяють вивченню у нашому контексті «правового проживання» сім’єю складної життєвої ситуації хронічного стресу, пов’язаного з тим, що дитина має хворобу з вітальною загрозою. Було встановлено, що більш успішною, емоційною, моральною, правовою та законодавчо стійкою, продуктивною була взаємодія між дітьми та батьками в родинах, де батьки періодично зверталися по психологічну (котра з точки зору хворої дитини правоусвідомлюється як морально-законодавча) допомогу для самих себе, щоб посилити свій психологічний, а фактично моральний, правовий та законодавчий водночас ресурс для своєї власної правовиховної (морально виховної, законодавчовиховної, ідеологічновиховної) самореалізації, реалізації, а також власної правової ідеалізації та для будь-якого опікування хворою дитиною як хворим суб'єктом правової свідомості та культури. Важливим аспектом у тому разі були родинно-правові відносини, співучасть в яких брали не тільки батьки, а й брати, сестри та родичі старшого покоління (багатопоколінна сім’я). Складною, з психолого-правового погляду, а також з матеріального, побутового, соціально-правового тощо, була життєва правова ситуація у неповних сім’ях — основний тягар проблем вирішувала, як правило, мати дитини. У цьому разі вона, безумовно, потребувала і психолого-правової допомоги, хоча досить складно організувати саму ситуацію звернення по допомогу, бо майже весь час жінки займає саме догляд за дитиною.

Таким чином, сформована адекватно тяжкості тілесного дефекту суб’єктивна картина власної тілесності як правоусвідомлена картина власного буття прямо впливає на способи та варіанти влаштування життєвого правового простору, в якому дитина зможе задовольнити, починаючи з рівня кризового правового усвідомлення свого та іншого правового буття до некризового, свої потреби як типово правові у будь-якій соціально-правовій комунікації, взаємодії, творчій реалізації своїх здібностей та в разі нагоди використати шанс, не втрачаючи кожну можливість для поліпшення свого правового стану – стану становлення та розвитку правової свідомості, як фізичного, так і морального, душевного, духовного аспектів цього правоусвідомлення, відчувати повноту правового життя і задоволеність його законодавчою реалізацією. Так, у такий спосіб ми можемо наблизитись до проблем правової та/або законодавчої соціалізації хворої дитини як звичайної, здорової, розуміючи під соціалізацією підвищення її кризового циклу соціальної активності правової (законодавчої) свідомості (як й кризового циклу соціальної активності здорових дітей, дорослих хворих і здорових людей тощо) до некризових, щонайменш до низького.

Нагадаємо, що за психоаналітичною парадигмою (ідеї З. Фрейда) правову соціалізацію людини, у нашому контексті, як правову соціалізацію її правової свідомості (або підвищення кризового циклу соціальної активності, зменшення абсолютної самостійності до відносної) ми ідентифікуємо як приборкання власних вроджених пристрасних, агресивних, в першу чергу, неправовихованих, а тому руйнівних, моральних, правових і законодавчих інстинктів за допомогою вироблених суспільством соціальних, моральних, правових і законодавчих норм. За біхевіористською моделлю «стимул — реакція правової свідомості» (ідеї Дж. Уотсона, Б. Скіннера, Дж. Долларда) під соціалізацією правової свідомості або підвищення її кризового циклу соціальної активності та зменшення абсолютної самостійності розуміємо формування соціально прийнятних характеристик людини з використанням методу заохочень і покарань. За за ідеєю «соціального навчання» (ідеї А. Бандури) соціалізація правової свідомості у зазначеному вище контексті полягає в засвоєнні правовою особистістю паттернів правової (правомірної) поведінки. За концепцією когнітивної відповідності (ідеї У. Найссера, Л. Фестінгера) соціалізація правової свідомості (підвищення її кризового циклу) полягає у створенні у правовій свідомості стійких зразків когнітивних схем становлення й розвитку правової свідомості, які індивід адаптує до нового правового (законодавчого) досвіду за допомогою механізму «правової та законодавчої рівноваги». За «когнітивною» моделлю (ідеї Ж. Піаже, Л. Кольберга), соціалізація правової свідомості зводиться до формального (за формальною спадкоємністю правосвідомості) та неформального (за неформальною спадкоємністю правосвідомістю) розвитку правової свідомості й самоправосвідомості дитини в процесі оволодіння образним і абстрактним, у першу чергу, правовим мисленням, законодавчим формуванням її правової «Я/концепції». За гуманістичною ідеєю (ідеї К. Роджерса, А. Маслоу) соціалізацію правової свідомості презентуємо як зумовлену нормативно-правову реалізацією ідейно-світоглядних потреб самоактуалізації людини. За інтеракціоністською моделлю «міжособового спілкування» (ідеї Ч. Кулі, Дж. Мід), соціалізація правової свідомості є ідейно-світоглядним засвоєнням нормативно-правових правил співжиття шляхом споглядання себе очима інших. За еволюційною теорією (ідеї Е. Еріксона), процесс соціалізації правової свідомості полягає в моральному, правовому, законодавчому та ідеологічному подоланні правовим індивідом критичних ситуацій на життєвому шляху. За концепцією, ідеями та правосвідомістю Т. Парсонса, структура особистості як структура її правової свідомості формується в процесі соціалізації останньої на основі соціалізації структури оточуючих правового індивіда соціальних систем, включаючи в першу чергу інституційовані в них культурно-правові цінності й регулятивні норми (нормаи правової свідомості-культури-статичного права). За моделлю інкультурації (ідеї Ф. Боаса, В. Малиновського), соціалізація правової свідомості як підвищення її кризового циклу полягає в цілісній, поступовій та спадкоємній трансляції від одного покоління суб’єків правової свідомості та культури загальної, специфічної та прикладної культурно-правової спадщини іншим. За ідеями колишнього радянського психолога Л. С. Виготського презентуємо процес соціалізації правової свідомості як конкретно-історичне формування внутрішньої структури психіки або правової психології (ядра системних її перетворень та формування найголовнішого системного елементу правової свідомості та культури – найактуальнішої конкретно-історичної правової ідеї) суб’єктів правової свідомості шляхом інтеріоризації моральних-правових-законодавчих-ідеологічних цінностей соціокультурного, правового і законодавчого середовища і соціалізацію суб’єктів правосвідомості як суб'єктів статичного права, як правомірний процес їх входження в таке середовище.

ЛІТЕРАТУРА

1. Быховская И. М. Homo somaticos: аксиология человеческого тела.— М., 2011.

2. Тхостов А. Ш. и др. Влияние кризисной жизненной ситуации на структуру самооценки // Вопросы психологии.— 1987.— № 2.— С. 128–134.

3. Леонтьев Д. А. Психология смысла.— М., 2010.

4. Методы изучения и диагностики психического развития ребенка / Под ред. Н. И. Непомнящей.— М., 2009.

5. Непомнящая Н. И. Психологический анализ обучения детей 3–7 лет: На материале математики.— М.: Педагогика, 2011.

6. Непомнящая Н. И. Становление личности ребенка 6–7 лет.— М.: Педагогика, 2010.

7. Непомнящая Н. И. Целостно-личностный подход к изучению человека // Вопросы психологии.— 2005.— № 1.— С. 116–125.

8. Опыт системного исследования психики ребенка / Под ред. Н. И. Непомнящей.— М.: Педагогика, 2011.

9. Подорога В. А. Феноменология тела.— М., 2011.

10. Торчинская Е. Е. Роль ценностно-смысловых образований личности в адаптации к хроническому стрессу (на примере спинальных больных) // Психологический журнал.— Т.22.— 2001.— № 2.— С. 27–35.

11. Тхостов А. Ш., Арина Г. А. Теоретические проблемы исследования внутренней картины болезни // Психологическая диагностика отношения к болезни при нервно-психической и соматической патологии.— Л., 1990.

12. Тхостов А. Ш. Психология телесности.— М.: Смысл, 2010.

13. Ценностность как центральный компонент психологической структуры личности. – М, 2008

Сб. ст. / Сост. А. Б. Орлов.— М.: ООО «Вопросы психологии», 2001.

14. Ясперс К. Общая психопатология.— М., 2009.

15. Ракша Е. К психологии формирования сенсорных навыков / Е. Ракша // Известия АПН РСФСР. - Вып. 13.

16. Волков Н. Н. Очерки по психологии восприятия // Изв. АПН РСФСР. — 1948. — Вып. 13.

17. Волков Н. Н. Очерки по психологии восприятия // Изв. АПН РСФСР. — 1948. — Вып. 13.

18. Балл Г. А. Понятие адаптации и его значение для психологии личности // Вопросы психологии.— 1989.— № 1.— С. 92–100

19. Пиаже Ж. Роль действия в формировании мышления.— Вопросы психологии. – 1965. - № 6. – С. 33—51.

20. Швачкин Н. Х. Развитие фонематического восприятия речи в раннем возрасте // Изв. АПН РСФСР, 1948.

21. Тульвисте П. Существует ли специфически детское вербальное мышление? // Вопросы психологии, 1981. – № 5.

22. Чамата П. Р. Об условиях и путях формировании самосознания ребенка. М., 1956.

23. Антонов Д. В. Формы нравственных переживаний // Вопросы. психологии. - 1958.- 7 . – С. 35-36

24. Н. И. Непомнящая, М. Е. Каневская, О. М. Пахомова, В. В. Барцалкина, С. Н. Рубцов, Э. Н. Музе // Психология личности. – М., 2011.