Право/ 2. Адміністративне і фінансове право

К.ю.н. Городецька І.А.

Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя, Україна

Поняття і ознаки державних органів

У науковій та навчальній літературі існують різні підходи щодо визначення змісту поняття органа держави [1, с. 15-16; 2, с. 20-21].

Копєйчиков В.В. визначає державний орган як такий, що має свою структуру і організований державою чи безпосередньо народом колектив державних службовців, який (орган) наділений державними владними повноваженнями, має притаманну йому структуру і здійснює державно-організаторські, розпорядчі, судові та інші функції, відповідно до свого призначення [3, с. 79]. Державним органом, на думку А.І. Денисова, називається певним чином організована група людей, яка діє у відповідній сфері, в межах своєї компетенції і бере участь у реалізації певних державних функцій [4, с. 215]. Байтін М.І. визначив державний орган як юридично оформлену, організаційно і господарсько відокремлену частину державного механізму, яка складається з державних службовців, наділена державно-владними повноваженнями і необхідними матеріальними засобами для здійснення в межах своєї компетенції певних завдань та функцій держави [5, с. 97]. Скакун О.Ф. та Подберезький М.К. визначають орган держави як складову частину державного апарату та механізму, яка має юридично визначену компетенцію [6, с. 70].

Наведені вище визначення вказують на виділення певних ознак державного органу, а саме, виокремленість органу як відносно самостійної частини державного механізму (апарату) і наділення його державно-владними повноваженнями з метою безпосередньої участі в реалізації державних функцій [7, с. 52].

В юридичній літературі виділяються специфічні риси органу держави, які дозволяють відрізняти його від будь-яких інших утворень, насамперед громадських організацій [8, с. 38-45; 9, с. 8-23]. Органи держави мають певні ознаки, а саме:

1) державно-владні повноваження, що дозволяють йому чинити юридично обов’язкові дії: видавати нормативні та індивідуальні акти; здійснювати контроль за точним і неухильним виконанням вимог, передбачених цими актами; забезпечувати і захищати ці вимоги від порушень шляхом вживання заходів виховання, переконання, стимулювання, у разі необхідності – державного примушення;

2) передбачені законом функції, які він здійснює від імені держави, має визначену законом компетенцію, свій предмет відання, свої взяті у єдності коло і об’єм повноважень та обов’язків;

3) певну компетенцію, тобто закріплену в законі сукупність завдань, функцій, прав і обов’язків. Державним органам та їх посадовим особам дозволено лише те, що прямо визначено законом;

4) організаційну структуру, територіальний масштаб діяльності, систему службової підзвітності та службову дисципліну;

5) державне, казенне майно, яке знаходиться в його оперативному управлінні [6, с. 71; 10, с. 75].

Державний орган складається з державних службовців, тобто працівників, що виконують роботу на професійних началах і одержують заробітну плату в державному органі згідно з посадою, яку вони займають, і підпорядковані службовій дисципліні. Правовий статус державних службовців визначається законом, а об’єм і порядок використання ними владних повноважень фіксується в юридичному документі – посадовій інструкції, штатному розкладі та ін. [10, с. 75].

Ми підтримуємо такий варіант розуміння поняття державного органу, згідно з яким це поняття можна сприймати як ширше, ніж поняття органу державної влади. Якщо статус державного органу може бути визначений підзаконними актами, прийнятими, звичайно, на основі так званих статусних законів, то статус органу державної влади визначається виключно Конституцією і (або) законами України. Тим самим органи державної влади можуть вважатися різновидом державних органів, який має вищий рівень правового забезпечення статусу [7, с. 52-53].

Література:

1. Забарний Г. Г. Основи держави і права : навч. посіб. / Забарний Г. Г., Калюжний Р. А., Шкарупа В. К. – К. : Либідь, 2001. – 236 с.

2. Основи правознавства : навч. посіб. / [Ківалов С. В., Баймуратов М. О., Біла Л. Р. та ін.]. – К. : Знання, 2001. – 364 с.

3. Теорія держави і права : навч. посіб. / [Колодій А. М, Копєйчиков В. В., Лисенков С. Л. та ін.] ; Український педаг. ун-т ім. М. П. Драгоманова. – К. : Юрінформ, 1995. – 189 с.

4. Денисов А. И. Теория государства и права / Денисов А. И. – М. : Юрид. лит., 1980. – 215 с.

5. Теория государства и права : курс лекций / [Байтин М. И., Григорьев Ф. А., Зайцев И. М. и др.] ; под ред. Н. И. Матузова и А. В. Малько. – М. : Юристъ, 1997. – 672 с.

6. Скакун О. Ф. Теорія держави і права : експериментальний підруч. [для студ. юрид. фак. пед. навч. зал.] / Скакун О. Ф., Подберезський М. К. – Х. : Харківський держ. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди, 1996. – 326 с.

7. Державне управління : проблеми адміністративно-правової теорії та практики / [В. Б. Авер’янов, О. Ф. Андрійко, Ю. П. Битяк та ін.] ; за заг. ред. В. Б. Авер’янова. – К. : Факт, 2003. – 384 с.

8. Василенков П. Т. Органы советского государства и их система на современном этапе / Василенков П. Т. – М. : Юрид. лит., 1967. – 230 с.

9. Манохин В. М. Органы советского государственного управления (вопросы формирования) / Манохин В. М. – Саратов : Изд-во Сарат. ун-та, 1962. – 138 с.

10. Волинка К. Г. Теорія держави і права / Волинка К. Г. – К. : МАУП, 2003. – 240 с. – (Навч. посіб.).