Студентка Ясиновська О.С.

Донецький національний університет, Україна

Застосування оперативно-господарських санкцій

Відносини між суб’єктами господарювання регулюються чинним законодавством і договорами, що укладаються між ними. В умовах ринкових відносин постала необхідність впливати на контрагентів у разі порушення ними чинного законодавства і договору без звернення до юрисдикційних органів з метою покращення механізму самоуправління, підвищення дисципліни і культури суб’єктів господарювання. Такий вплив мають оперативно-господарські санкції, які були вперше закріплені в Господарському кодексі України від 16.01.2003 року, однак в ньому відсутні особливості їх застосування, а тому виникає необхідність уточнення цих санкцій у відповідних рекомендаціях, якими можуть керуватися учасники господарських відносин.

Відповідно до ст.. 235 ч.1 ГК України оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку.

Із ст.. 237 ч.1 ГК України вбачається, що підставою для застосування оперативно-господарських санкцій є факт порушення господарського зобов'язання другою стороною. Отже, особливістю механізму застосування оперативно-господарських санкцій є наявність лише одного елемента складу господарського правопорушення - протиправної поведінки. Аналіз юридичної практики свідчить, що суб’єкти господарювання вдаються до неправильного тлумачення ст.. 237 ч.1 ГК України та застосовують ці санкції у договірних відносинах із фізичними особами. Крім того, різне розуміння порядку застосування оперативно-господарських санкцій призводить до виникнення спорів, в результаті чого щонайменше одна із сторін вважає свої права порушеними і звертається до суду для їх захисту.

Господарський кодекс України не містить особливостей умов застосування оперативно-господарських санкцій. Так, в кодексі не зазначена сфера, строк позовної давності застосування цих санкцій. Крім того, ч. 2 ст. 235 ГК України зазначено, що до суб’єкта, який порушив господарське зобов’язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором. Аналіз господарського законодавства свідчить про те, що заходи оперативного впливу на контрагента передбачені в інших нормативно-правових актах, але не є оперативно-господарськими санкціями в сенсі ст. 235 ГК України. Це призводить до звуження сфери застосування цих санкцій.

Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від штрафних санкцій та стягнення збитків без звернення до юрисдикційного органу та без попереднього пред’явлення претензії порушнику зобов’язання. Проблемами практичного застосування оперативно-господарських санкцій є відмова банку лізингоодержувача, в який звернувся лізингодавець, з вимогою списати суми коштів; неповернення лізингоодержувачем предмету лізингу та відмова державному виконавцю в доступі до власних приміщень для примусового вилучення предмета лізингу. З цього випливає, що якщо оперативно-господарські санкції передбачають обов’язок контрагента та третьої особи виконати певні дії для їх реалізації, процедура їх застосування є довготривалою і обтяжливою.

Враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що оперативно-господарські санкції мають свою специфіку застосування, а тому потребують відповідного законодавчого регулювання. Господарським кодексом України закріплені лише загальні положення про ці санкції і детально не регулюють питання щодо їх регулювання, а тому прийняття Методичних рекомендацій застосування оперативно-господарських санкцій, закріплених на законодавчому рівні є необхідним.

В цих рекомендаціях треба, зокрема, зазначити, що суб’єкти господарювання можуть конкретизувати у договорі нормативні приписи щодо застосування оперативно-господарських санкцій. Дублювання у договорі оперативно-господарських санкцій, закріплених у законі, є недоцільним.

Сферою застосування оперативно-господарських санкцій є майново-господарські та організаційно-господарські відносини, які складаються між учасниками господарських відносин на основі договору. Оперативно-господарські санкції не застосовуються за порушення деліктних зобов’язань.

Підставою застосування оперативно-господарських санкцій є саме господарське правопорушення. При виборі способів захисту своїх інтересів суб’єктам господарювання треба враховувати ст..20 ГК України (захист прав суб’єктів господарювання) та ст.. 175 ГК України (майново-господарські зобов’язання).

Застосування оперативно-господарських санкцій є правом особи, яка їх застосовує, а не обов’язком. Вказівка оперативно-господарської санкції в договорі не веде до її автоматичного виконання.

Умовами застосування оперативно-господарських санкцій є господарська правосуб’єктність сторін (визнана державою за певним суб’єктом господарських відносин можливість бути суб’єктом прав), відсутність обставин, що виключають відповідальність чи є підставою для звільнення від неї (непереборна сила, неправомірні дії другої сторони, форс-мажорні обставини тощо), зазначення оперативно-господарської санкції в договорі чи в законі.

Враховуючи низьку правосвідомість частини учасників господарських відносин, суб’єктам господарювання слід застосовувати такі види оперативно-господарських санкцій, в яких відсутній обов’язок контрагента та третьої особи виконати певні дії для їх реалізації.

Подальшої розробки потребують питання порядку застосування оперативно-господарських санкцій в окремих видах господарських відносин. Цьому мають сприяти наукові роботи юристів, діяльність Вищого господарського суду з роз’яснення питань законодавства при вирішенні господарських справ, внесення пропозицій щодо змін чинного законодавства.