Право/7. Экологическое, земельное и аграрное право

Масевич Станіслав Андрійович

Прикарпатський національний університет ім. В.Стефаника, Україна

Правовий статус сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів: окремі проблеми

В даний час спостерігається тенденція до поширення використання в європейських державах такої форми організації сільського господарства як сільськогосподарський кооператив. Поряд з виробничими, для оптимізації виробництва на селі, набуває популярності створення обслуговуючих кооперативів. Так, якщо в Європі на рівні аграрного законодавства прослідковується достатня регламентація правового становища таких кооперативів, то в українському законодавстві правове становище сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів визначено неповно. В Законі України “Про сільськогосподарську кооперацію” лише визначено поняття, деякі особливості та види таких кооперативів. Проте обслуговуюча діяльність у сільському господарстві вимагає детальнішого регулювання.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст.1 Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію” обслуговуючий кооператив визначається як кооператив, створений для надання послуг переважно членам кооперативу та іншим особам з метою провадження їх сільськогосподарської діяльності. Проте дане визначення не охоплює основні ознаки даного кооперативу, є неповним.

Російський законодавець більш комплексно підійшов до формулювання поняття. По-перше, в Федеральному Законі обслуговуючий кооператив розглядається як різновид споживчого кооперативу, тому виділяються два типи кооперативів: виробничі і споживчі (ст. 4 Закону РФ “Про сільськогосподарську кооперацію”). У нас законодавець непослідовно підійшов до вирішення даного питання: відповідно до ст.2 Закону України “Про сільськогосподарську кооперацію” існує два типи – виробничі та обслуговуючі кооперативи. Водночас, незважаючи на існування Закону України “Про споживчу кооперацію”, місце споживчих кооперативів так чітко й не визначено, адже такого типу законодавство про сільськогосподарську кооперацію не передбачає, що створює проблеми на практиці при виборі організаційної форми. Тому, на наш погляд, доцільно скористатись російським досвідом в даному питанні і визнати споживчий кооператив як другий тип, поряд з виробничим, а обслуговуючий розглядати як вид споживчого. Визначення споживчого кооперативу також має охоплювати його основні ознаки. Так, у ч.2 ст.4 Закону РФ “Про сільськогосподарську кооперацію” він розглядається як кооператив, що створений сільськогосподарськими товаровиробниками (громадянами та/або юридичними особами) за умови їх обов’язкової участі в господарській діяльності даного кооперативу.

Якщо ми виділятимемо обслуговуючий кооператив як різновид споживчого, то, закономірно, що різновидами споживчого кооперативу (а не обслуговуючого, як зараз) поряд з ним вважатимуться постачальницькі, переробні, збутові, сервісні, заготівельно-збутові та інші. Проте такий перелік кооперативів в Законі України “Про сільськогосподарську кооперацію” видається неповним, адже види послуг у сільському господарстві можуть бути найрізноманітнішими. Тому доцільно закріпити ще такі види споживчого кооперативу, як страхові, кредитні, садівницькі, городницькі, тваринницькі, маркетингові тощо. Всі ці види, крім маркетингових, закріплені також у ч. 2 ст. 4 Закону РФ “Про сільськогосподарську кооперацію”. Постає питання: які тоді кооперативи відносити до обслуговуючих, якщо вони будуть діяти поряд з названими. Знову ж таки названий Закон РФ вирішує дане питання. До обслуговуючих кооперативів він відносить меліоративні, транспортні, ремонтні, будівельні, еколого-відновлювальні, кооперативи, що займаються електрифікацією і телефонізацією сільської місцевості, роботами по внесенню добрив і хімікатів, які здійснюють ревізійну діяльність, надають науково-консультативні, медичні, санаторно-курортні послуги та інші.

Суть споживчих сільськогосподарських кооперативів полягає в тому, що вони здійснюють обслуговуючу до виробництва діяльність шляхом надання різних послуг, тим самим економлячи кошти виробничих кооперативів. Не менше 50% робіт, які здійснюються споживчими сільськогосподарськими кооперативами, мають призначатися для членів кооперативу (ця вимога не поширюється лише на страхові і кредитні споживчі кооперативи). Основною умовою є обов'язкова учать в господарській діяльності і наданні послуг. І розмір дивідендів розподіляється пропорційно кількості послуг, а не порівну, як у сільськогосподарських виробничих кооперативах [1, c.14-16].

Сільськогосподарська споживча кооперація почала недавно розвиватись в Україні і ще не набула популярності серед товаровиробників на селі, в той час як в Європі такі кооперативи дозволяють одержувати виробничим кооперативам максимум прибутку.

Зокрема, в Німеччині діє близько 1447 споживчих сільськогосподарських кооперативи які діють у 45 секторах бізнесу (починаючи від садівництва і закінчуючи маркетингом). До основних сфер діяльності даних кооперативів відносять виробництво у харчовій промисловості, участь у торгах та ін.

До переваг об'єднання в споживчі сільськогосподарські кооперативи в Німеччині можна віднести наступні: 1) звільнення від оподаткування; 2) отримання щомісячної допомоги з Федерального бюджету на розвиток власного бізнесу; 3) спрощена процедура створення; 4) фінансова підтримка з боку асоціацій споживчих кооперативів (Württembergischer в Бадені, Genossenschaftsverband в Баварії та інших, всьго 6 асоціацій). Більше того, в ФРН чинний спеціальний нормативний акт - Федеральний Закон “Про споживчі кооперативи” від 1973 р., де є окремий розділ про сільськогосподарські споживчі кооперативи [2].

Провідними споживчими кооперативами у сфері сільського господарства в Німеччині є: EDEKA, REVE, SVG, Zentrag та інші. Такі вигідні і спрощені умови стимулювали б і в нас розвиток споживчої кооперації на селі [3].

Водночас, в США провідними серед таких кооперативів залишаються маркетингові кооперативи в сільській місцевості, які забезпечують просування продукції фермерів на ринки, що дає їм більше контролю над своєю продукцією. Виділяють два види таких кооперативів залежно від приналежності і контролю: 1) централізовані – членами є виключно виробники; 2) децентралізовані – діють ще й професійні агенти з продажу з укладенням спеціальних маркетингових угод, що сприяє гнучкому просуванні продукції від виробників до ринків.

Фахівці зауважують, що відбувається процес децентралізації в таких кооперативах саме через наявність професіоналів. Поширеною є співпраця з спеціалізованими маркетинговими агентствами (MBA), які поширюють бренди сільськогосподарської продукції. Закон Коппер-Волстеда 1983 року забезпечує конкуренцію між аграрними споживчими компаніями, в тому числі маркетинговими [4, c.2-8].

Таким чином, на прикладі іноземного законодавства можна визначити основні вектори удосконалення вітчизняного законодавства про сільськогосподарську кооперацію. Серед них: 1) закріплення таких типів кооперативів як споживчі та виробничі; 2) визначення примірного переліку споживчих кооперативів; 3)надання пільг в оподаткуванні; 4) запровадження спрощеної процедури реєстрації. 5) розробка реальних програм державної підтримки споживчої кооперації на селі. Такі заходи, на наш погляд, популяризуватимуть споживчу сільськогосподарську діяльність і сприятимуть ефективному і маловитратному виробництву.

Література:

1. Коментарий к Федеральному Закону от 8 декабря 1995 г. N 193-ФЗ "О сельскохозяйственной кооперации" (постатейный); под. ред. Байтеновой А.А. М.: “Юстицинформ“, 2010.

2. The German cooperatives in Europe [Електронний ресурс] // Режим доступу: www.dgrv.de

3. Cooperatives Europe: cooperatives in Germany [Електронний ресурс] // Режим доступу: www.coopaeurope.coop

4. TRACEY L. KENNEDY agricultural marketing cooperative [Електронний ресурс], Rural business cooperative service USA Department of agriculture May 1998 // Режим доступу: www.rurdev.usda.gov