Право/7.Экологическое, земельное и аграрное право.

Рудик К. С.

Донецький університет економіки та права

ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ

ЗЕМЕЛЬ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ В УКРАЇНІ

Землі населених пунктів, займаючи незначну частину земельного фонду України, концентрують на собі більшу частину продуктивних сил України. Такі землі, які є водночас територіальним базисом для розміщення об’єктів містобудування, розміщення виробничих сил, а також ведення суспільного та іншого виробництва, займають самостійне місце у складі земель України та об’єднують землі міст, селищ міського типу та сільських населених пунктів. Зазначені землі характеризуються дуже складним правовим режимом. Землекористування населених пунктів відрізняється від усіх інших видів використання земель єдиного державного фонду і є досить складним та багатоплановим. Специфіка правового режиму таких земель обумовлюється тим, що в межах єдиного цільового призначення існує і його парадоксальна багатогранність.

Земельний кодекс України в редакції від 13 березня 1992 року [2] закріплював правовий режим земель населених пунктів (міст, селищ міського типу, та сільських населених пунктів) як окремої категорії. На відміну від нього, чинний Земельний кодекс України [3] (далі - ЗК України) не розглядає ці землі як самостійну категорію, а відносить їх до складу земель житлової та громадської забудови. Тим самим значно „збіднюється” зміст правового регулювання відносин у цій сфері, адже правовий режим земель даної категорії фактично обмежений і зведений до однієї зі складових земель населених пунктів, що є необґрунтованим та нелогічним, оскільки повною мірою не відображає усієї специфіки правового режиму таких земель. Такий стан земельного законодавства ускладнює використання земель населених пунктів і породжує проблеми в практиці його застосування.

Слід зазначити, що чинниками зазначених проблем виступає не тільки недосконалість законодавчого регулювання, а й недостатність наукових досліджень проблем використання земель населених пунктів.

Аналіз наукової літератури з вказаних питань дозволяє стверджувати про необхідність розробки спеціальних науково-методологічних засад вдосконалення правового режиму земель населених пунктів, якісно нових методів правового регулювання, вдосконалення системи управління земельними ресурсами в населених пунктах на сучасному етапі розвитку нашої держави. Переважна більшість наукових праць присвячених проблемам використання земель населених пунктів були розроблені такими вченими, як Балєзін В.П, Бочков І.В, Єрофєєв Б.В, Іванова А.К, Іконіцкая І.А., Краснов Н.І, та іншими. Оскільки зазначені наукові дослідження проводилися у радянський період, вони не відображають повною мірою сучасних проблем використання земель населених пунктів. У вітчизняній правовій літературі практично відсутні комплексні наукові (як теоретичні, так і прикладні) дослідження проблем використання земель населених пунктів, які б ґрунтувалися на новітньому законодавстві. Необхідність розробки наукових положень стосовно окремих проблем правового регулювання використання земель населених пунктів, вдосконалення існуючих механізмів правового регулювання, систематизації та оновлення земельного законодавства з урахуванням потреб розвитку певних регіонів – робить цю тему актуальною в сучасних умовах. Виходячи з вищезазначеного, основною метою написання цієї статті є аналіз чинного законодавства України, що стосується використання земель населених пунктів, розробка пропозицій та рекомендацій щодо його вдосконалення.

Специфічною особливістю правового режиму земель населених пунктів є те, що їх використання підпорядковане містобудівним цілям. Отже, всі землі в межах населених пунктів використовуються виключно відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови. [5]

Неповноцінна модель управління містобудівним процесом, звичайно, певної мірою відображається на використанні земельних ресурсів населеного пункту. Така ситуація призводить до того, що конфлікти навколо будівництва є сталим явищем, а не прикрими випадками. Основними чинниками цих негативних явищ виступають: можливість здійснення будівництва всупереч вимогам містобудівної документації [4], слабка роль територіальної громади (громадський контроль в сфері містобудування фактично відсутній), загострення житлової кризи, тощо.

Для усунення цих негативних явищ слід здійснити наступні заходи:

- належну кодифікацію містобудівного законодавства, розробивши Містобудівний кодекс України та систему забезпечення оприлюднення нормативних документів у галузі будівництва;

- запровадити інститути публічно-приватного партнерства, з належним порядком їх реалізації;

- запровадити громадський моніторинг планування територій міст.

Правовий режим земель населених пунктів ускладнений тим, що в межах міст, селищ та сіл знаходяться землі різноманітного цільового призначення: землі природно-заповідного та природоохоронного призначення, землі оздоровчого та рекреаційного призначення, землі історико-культурного призначення, землі лісогосподарського призначення та водного фонду, землі промисловості, транспорту зв’язку, оборони та іншого призначення. Фактично відбувається «накладення» правового режиму однієї категорії на іншу, чим ускладнюється їх практичне відмежування. Це обумовлено специфікою використання таких земель у межах населених пунктів, тому проводити чітке розмежування між правовими режимами досить складно та навряд чи є доцільним. [7]

Деякі землі у складі населених пунктів важко віднести до будь якої з категорій, наприклад землі загального користування. Такі землі займають значні площі та самостійне становище, оскільки вони забезпечують загальні потреби мешканців міст, селищ, сіл. Так, відповідно до п. 3 ст. 83 ЗК України до земель загального користування населених пунктів відносяться: майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо. [6] Крім того, поза межами правового регулювання на сьогодні залишаються землі під поселеннями при підприємствах, установах, виробничих, оборонних та інших об’єктах, на землях лісогосподарського призначення та водного фонду за межами населених пунктів, використання земельних ділянок для розміщення та обслуговування житлових будинків, громадських будівель і споруд на землях інших категорій (фермерських господарств, смуг відведення залізниці, окремих транспортних об'єктів, військових містечок тощо). Тобто такі земельні ділянки є нібито представниками категорії земель житлової та громадської забудови. [8] На сьогодні землі під такими поселеннями не розглядаються як землі житлової та громадської забудови, а особливості їх правового режиму законодавством не визначені.

Однією з проблем, яка виникає з цього приводу, є відсутність належного законодавчого регулювання відносин щодо виділення земельних ділянок для будівництва котеджних селищ, містечок, садівничих товариств, які, як правило, знаходяться за межами населених пунктів. Фактично в межах населених пунктів автоматично вирішуються питання стосовно інфраструктури котеджних селищ, інших поселень, які знаходяться за межами населених пунктів.Дискусійною є проблема стосовно визначення земель приміської та зеленої зони. Вважається, що їх правовий режим багато в чому спільний із режимом земель населених пунктів (їх існування передбачалося ст.ст. 99, 100 ЗК УРСР 1970 року. [1]

Тому існує нагальна потреба у доопрацюванні чинного законодавства, щодо використання земель населених пунктів. Існує два основних шляхи вирішення проблем пов’язаних з використанням зазначених земель. Розроблення кодифікованого Закону України “Про землі житлової та громадської забудови”, який би повною мірою міг врегулювати відносини, пов’язані з використанням земель, як в межах населених пунктів так і поза ними, для розміщення і обслуговування житлової забудови, громадських будівель та споруд та інших господарських і спеціалізованих допоміжних будівель та споруд на землях різних категорій (фермерських господарств, смуг відведення залізниці, окремих транспортних об’єктів, військових містечок тощо). Проте враховуючи наявність специфічного правового режиму у всіх земель населених пунктів доцільніше визнати їх окремою категорією земель у земельному фонді України.

Література:

1. Земельний кодекс УРСР від 25 грудня 1970 року. // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1971. - № 1. - Ст. 18.

2. Земельний кодекс України від 13 березня 1992 року //Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 25. - Ст. 354.

3. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 року // Відомості Верховної Ради .- 2002. - № 3-4. - Ст. 27.

4. Про основи містобудування : Закон України від 16 листопада 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №. 52. – Ст. 683.

5. Про планування та забудову території: Закон України від 20 квітня 2000 року // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - N 31. - Ст. 250.

6. Андрейцев В. І. Суверенній Україні – нову “Земельну Конституцію” (концептуальні підходи до підготовки проекту Кодексу законів України про землю) // Право України. – 1999. - № 9. – С. 58-65.

7. Балезин В. П. Правовой режим земель населенных пунктов /Отв. ред. И.И.Краснов. –М.: Юрид. лит-ра . - 1980. – 93 с.

8. Шульга М.В. Актуальные правовые проблемы земельных отношений в современных условиях: монографія. – Харьков: Фирма “Консум”, 1998. – 224 с.