Психологія та соціологія / 3. Сучасні тенденції в методології психологічних досліджень

Канд. психол. н. Кравчук С.Л.

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна

Методологія планування досліджень у психології

Постановка проблеми. Однією з важливих задач сучасного етапу розвитку психологічної науки є розробка типології психологічного експерименту та ефективне планування наукового дослідження як методологічно, так і теоретично обґрунтованого, логічного за структурою.

Основна мета статті: з’ясувати специфіку методології планування досліджень у психології.

Виклад основного матеріалу. Методологія планування досліджень у психології грунтується на основних принципах методології досліджень у природничих науках, котрі були сформульовані Джоном Стюартом Міллем в методі розрізнення в його книзі "Система логіки" ("А system of logic"). Вчений представив власний погляд на принципи доведення і методи наукового дослідження.

Як зазначає Дж. С. Мілль, загальна аксіома науки полягає в тому, що не існує знання без порівняння. Із методу розрізнення Дж. С. Мілля видно, що порівняння є основою для розуміння спостережень в умовах А та не-а. Тобто, для більш повного розуміння явища необхідні порівняння між парами декількох різних умов.

Експериментальні плани виступають керівництвом для дослідників при проведенні експерименту.

Дж. Ешер вказує, що плани досліджень у психології можна поділити на два широких класи:

1) плани експериментальних досліджень;

2) плани пасивних обсерваційних досліджень.

Експерименти є запланованим введенням фактора в ситуацію з метою встановлення його зв'язку із зміною показника залежної змінної в цій ситуації.

Плани другого типу передбачають, що дослідник просто спостерігає за досліджуваними в різноманітних умовах і реєструє показники кожного досліджуваного за рядом змінних. Дослідник не втручається в ситуацію дослідження.

Хороший експериментальний план повинен зменшити будь-яку невизначеність, пов'язану із змінними, котрі вивчаються. Тобто, план повинен мати хорошу внутрішню валідність.

У деяких дослідженнях експериментатори з самого початку прагнуть до того, щоб отримані результати можна було узагальнити на інші випадки досліджуваного явища. Тобто, план повинен мати хорошу зовнішню валідність.

Як зазначає Д.Р. Кресвул, план повинен забезпечити розв'язання всіх завдань дослідника з найкращим використанням можливостей, часу і сил дослідника, причому в межах існуючих матеріальних ресурсів і встановлених термінів.

При плануванні дослідження дослідник повинен обрати досліджуваних, визначивши їх кількість та специфіку формування груп за певними стратегіями.

Дослідник повинен визначити та описати ситуації (чи обставини), котрі підходять для дослідження даного явища.

Дослідник повинен обрати: спосіб пред'явлення та керування незалежною змінною; спосіб вимірювання чи спостереження експериментального ефекту; основи порівняння, яке дозволяє переконатись, що ефект з'явився і викликаний саме даним експериментальним Х-впливом; методику проведення експерименту, котра визначає послідовність дій дослідника.

Згідно з Т.В. Корніловою необхідно розводити поняття змістовного та формального планування.

Змістовне планування включає етапи формулювання експериментальних гіпотез та обгрунтування їх інтерпретаційних компонентів, пов'язаних із введенням гіпотетичних конструктів. Також на етапі змістовного планування обгрунтовуються конструктна та операціональна валідності експерименту.

Ще одна із важливих проблем змістовного планування – розгляд співвідношення в очікуваних емпіричних даних закономірного та випадкового.

Формальне планування як вибір схеми, як вказує Т.В. Корнілова, сполучається з обгрунтуванням достовірності чи значущості отриманих емпіричних результатів.

Формальне планування передбачає: забезпечення валідності експерименту; забезпечення умов для прийняття рішень щодо ефекту дії незалежної змінної; застосування схем обробки отриманих даних.

Як вказує Д. Кемпбелл, в істинних експериментах досліджувані випадково (за стратегією рандомізації) розподілені дослідником по експериментальній та контрольній групам.

Саме за рахунок випадкового розподілу досліджуваних за групами допустимим є таке припущення: якщо не вводити деяких впливів чи умов (котрі відрізняються між собою), то всі змінні первісно і протягом всього часу дослідження будуть рівносильними.

Якщо після застосування впливів, які відрізняються, можна показати, що між групами виникають відмінності у відношенні певної змінної, то дослідник може прийти до такого висновку: ефект був викликаний саме впливами, і такі впливи дійсно відрізняються.

Для досліджень, в яких можуть вводитись чи усуватись змінні, істинний експеримент з еквівалентними групами досліджуваних є найбільш сильним дослідницьким планом. Вважається, що істинний експеримент не має собі рівних у відношенні внутрішньої валідності.

У методологічній літературі рекомендуються три основних істинних експериментальних плани.

Висновки. Експериментальні плани включають детальний опис того, скільки і яких груп досліджуваних повинно бути створено дослідником, яким чином передбачається усунути найбільш правдоподібні альтернативні пояснення зміни показника залежної змінної.

Стосовно забезпечення хорошої внутрішньої валідності дослідження три основних істинних експериментальних плани є сильними дослідницькими планами.

Література:

1. Готтсданкер Р. Основы психологического эксперимента. – М.: Изд-во МГУ, 1982.

2. Корнилова Т.В. Экспериментальная психология. – М.: Аспект Пресс, 2002.

3. Куликов Л.В. Методология и методы психологического исследования: учебное пособие. – СПб.: ЛГОУ, 1999.

4. Кэмпбелл Д. Модели экспериментов в социальной психологии и прикладных исследованиях. – М.: Прогресс, 1980.

5. Solomon R.L. Аn extension of control group design / / Psychol. Виll., 1949. - № 46. – Р. 137-150.