Економічні науки / 6. Маркетинг і менеджмент

Малаєва Т.В.

Луганський державний університет внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка

Підходи до визначення змісту стратегічного управління підприємством

Найважливіші завдання сталого розвитку вітчизняної економіки вимагають вирішення найважливіших проблем у сфері управління підприємством, зумовлених підвищенням ступеня невизначеності зовнішніх чинників і посиленням їх впливу на внутрішнє середовище. Особливо гостро проблема адекватного реаґування на ці зміни постала перед підприємствами, які виявилися не готовими зіткнутися з труднощами, пов'язаними з забезпеченням конкурентоспроможності, відтворенням виробничого потенціалу і, врешті-решт, з виживанням, через постійне дотримання принципів реактивного планування, що передбачають безсистемну ситуаційну реакцію підприємства на зміни, які відбуваються в зовнішньому середовищі.

У зв'язку з цим не викликає сумніву твердження про те, що робота в умовах нестабільного середовища трансформаційної економіки України вимагає нових форм і методів управління, які передбачають насамперед підвищення ефективності функціонування підприємств [5, 8, 9]. Головне завдання подібних перетворень полягає у вирішенні проблем, що постають перед підприємством під впливом чинників зовнішнього середовища. Нагальною стає проблема свідомого управління змінами не тільки внутрішнього, але й зовнішнього середовища на основі науково обґрунтованої процедури їх передбачення, реґулювання, пристосування до мети підприємства та зовнішнього середовища.

Ефективність управління значно знижується за відсутності прогнозів і планів. Економічній науці відомі певні альтернативи планово-прогностичної діяльності: принцип «може статися що завгодно», принцип «славного минулого», принцип «прогнозування крізь шори», принцип «рішучих дій», принцип «дій під керівництвом генія» [6]. Проте зазначені принципи не здатні забезпечити стабільність розвитку підприємства.

Досвід розвинених країн, систематизований у багатьох джерелах [3, 6, 9], свідчить, що найбільш ефективно з таким завданням справляються ті підприємства, які в основу своєї діяльності покладають принципи стратегічного управління. Більшість учених характеризують стратегічне управління як найбільш сучасну й ефективну концепцію управління сучасними підприємствами [2]. Зокрема, І. Ансофф трактує стратегічне управління як аналітичний процес визначення майбутнього підприємства залежно від зовнішніх умов діяльності [1].

Вважається, що визначення «стратегічний» носить у собі множинний зміст. У сучасних умовах господарювання стратегія розглядається не тільки як далеку мету або конкретний напрямок зусиль, але й як сферу поточних завдань і як метод активізації власних дій.

У спеціальній науковій літературі наведено також низку визначень поняття «стратегічне управління», які об'єднують притаманні йому риси: спрямованість на довгострокову перспективу [1, 2, 4], орієнтацію на споживача [8], реаґування на зміни в оточенні шляхом проведення перетворень на підприємстві [6, 7], перевагу значущості використання людського потенціалу [8]. Основну частину стратегічного управління складають вибір стратегії та її реалізація, і можна констатувати, що стратегія підприємства стосується визначення перспективних орієнтирів діяльності та шляхів розвитку підприємства на підставі оцінювання його потенційних можливостей і прогнозування змін зовнішнього середовища. Однак на підставі узагальнення існуючих підходів до трактування поняття «стратегічне управління» можна зробити висновок, що в них не акцентується увага на необхідності створення умов для досягнення поставлених стратегічних цілей, оскільки найчастіше іґноруються такі суттєві риси стратегічного управління, як його інноваційний (створення конкурентних переваг на основі інновацій) та інтеґраційний (формування та використання комплексу можливостей для досягнення цілей підприємства у довгостроковій перспективі) характер. Розроблення якісної стратегії підприємства потребує комплексного стратегічного аналізу сучасного стану зовнішнього та внутрішнього середовища та перспектив його зміни.

Таким чином, результати дослідження теоретичних положень стратегічного управління дозволили виявити два основних підходи до стратегічного управління сучасними підприємствами. Згідно з першим підходом стратегічне управління розглядається як сукупність певних етапів, з яких початковим є стратегічний аналіз, а центральним – формування стратегії підприємства. Прихильники іншого підходу розглядають стратегічне управління як безперервний процес пошуку стратегічних альтернатив.

Література:

1. Ансофф И. Стратегическое управление: Пер. с англ. – М.: Экономика, 1989. – 583 с.

2. Белорус О., Рогач В. О концепции стратегического менеджмента // Экономика Украины. – 1992. – № 1. – С. 35–42.

3. Белошапка В.А., Загорий Г.В. Стратегическое управление: принципы и международная практика: Учебник / Под ред. В.А. Белошапки. – К.: Абсолют-В, 1998. – 456 с.

4. Боумен К. Основы стратегического менеджмента: Пер. с англ. / Под ред. Л.Г. Зайцева, М.И. Соколовой. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. – 175 с.

5. Бузько И.Р., Вартанова Е.В., Голубенко А.А. Стратегическое управление инвестициями и инновационная деятельность предприятия: Монография. – Луганск: ВНУ им. В. Даля, 2002. – 176 с.

6. Бухалков М.И. Внутрифирменное планирование: Учебник – 2-е изд., испр. и доп. – М.: ИНФРА-М, 2000. – 400 с.

7. Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент: Учебник. – 3-е изд. – М.: Гардарики, 2001. – 528 с.

8. Воронкова А.Э. Стратегическое управление конкурентоспособным потенциалом предприятия: диагностика и организация: Монография. – Луганск: ВНУ им. В. Даля, 2004. – 320 с.

9. Козаченко А.В. Механизм стратегического управления крупными производственно-финансовыми системами промышленности. – Донецк: ИЭП НАН Украины, 1998. – 348 с.