Экономические науки / 9. Экономика промышленности

Солодка І. К.

Одеська національна академія харчових технологій, Україна

Організаційно-економічний механізм розвитку хлібопекарської промисловості

Протягом останніх років в Україні щорічно виробляється близько 2,5 млн тонн хліба і хлібобулочних виробів на суму 600 млн доларів. Однак назвати хлібопекарську галузь прибутковою і привабливою для інвесторів досить складно [1]. Враховуючи те, що в Україні хліб вважається основним соціально значимим продуктом, на фінансовий стан підприємств хлібопекарської галузі впливають обласні держадміністрації, що регулюють ціни на основні види хліба за своїм розсудом (шляхом обмеження рентабельності чи встановлення граничних рівнів цін), самими життєздатними в таких умовах залишаються великі підприємства, що пропонують різноманітний асортимент продукції і невеликі приватні пекарні. Зниження прибутковості не дозволяє хлібокомбінатам обновляти технічний парк – близько 70 % устаткування фізично і економічно застаріло. Відновлення технологічних ліній хлібокомбінатів відбувається досить складно, найчастіше здобувається устаткування колишнє у вживанні 10–15 років.

Досить важливим фактором, що впливає на життєдіяльність цієї галузі є якість сировини та самого хліба. Якість хліба оцінюють органолептичними методами (по зовнішньому вигляду, стану м'якушки, смаку і аромату) і за фізико-хімічними показниками (вологості, кислотності, кількості цукру, жиру, пористості). Якісна фальсифікація хліба може досягатися наступними прийомами: підвищеним ваги води; додаванням інших сортів борошна; введенням харчових добавок – посилювачів борошна; заміною дріжджів на хімічні розпушувачі; введенням харчових барвників; недовкладенням коштовних компонентів (масла, яєць, цукру й ін.), передбачених рецептурою; заміною дорогих коштовних компонентів більше дешевими; недотриманням технологічних параметрів виробництва хліба; додаванням консервантів, антибіотиків. Новим видом фальсифікації є введення різних хімічних розпушувачів, які підсилюють виділення вуглекислого газу, після чого не потрібно довго проводити процес шумування тесту взагалі або можна значно його скоротити. Тобто якісне виробництво – це інвестиційне привабливе виробництво, яке має чимало коштів на своє оновлення якісних технологій.

З огляду на нерентабельність хлібопекарської галузі в останні роки, її виробничі показники скоротилися майже в 3 рази порівняно з 1990 роком, внаслідок більш раціонального використання хлібних ресурсів (скорочення використання хліба на непродовольчі цілі, скорочення армії та інше), а також низькій купівельній спроможності населення, та й скорочення чисельності самого населення. Середній коефіцієнт використання виробничих потужностей хлібопекарської галузі України складає близько 30–35 %. Негативною тенденцією є і значне відставання темпів росту заробітної плати в галузі від значення аналогічного показника в цілому по економіці, що через зростання плинності кадрів негативно відбивається на перспективах розвитку хлібопекарної промисловості [2; 3,с.12].

Підприємства обраної галузі діють в умовах жорсткої конкуренції: як між хлібокомбінатами та хлібозаводами областей так і міні-пекарнями, які не завжди дотримуються технологій, не виконують вимог санітарних служб. Якість продукції міні-пекарень ще більш низька, за рахунок цього нижче і ціна. Така ситуація різко відрізняється від галузі хлібопечення в Західній Європі. На відміну від України, приватний хлібопекарський бізнес Франції, Данії, Італії превалює над великим державним, причому найчастіше існує в рамках сімейного бізнесу. Тому головною українською тенденція розвитку ринку хліба останніх років – це укрупнення і концентрація виробництва, що дозволяє оптимізувати логістику, прискорити реконструкцію підприємств, знизити собівартість продукції і тим самим підвищити прибутковість виробництва. Кількість дрібних приватних хлібопекарень стрімко зменшується. Разом з тим, враховуючи розосередженість населення, дрібні заводи існуватимуть завжди, а сучасні міні-пекарні як і раніше гратимуть значну роль у хлібопекарській галузі України.

Найбільш ефективні інструменти державного управління з цього приводу наступні:

¾ розробка індикативних цін на хліб;

¾ регулювання виробництва соціального хліба здійснювати шляхом прямих цільових дотацій виробника, постачань дешевшого борошна для його виробництва і прямих грошових дотацій малозабезпеченим;

¾ запровадження пільгового оподаткування ПДВ або повна його ліквідація з оптово-відпускної ціни. За рахунок цього рентабельність виробництва підвищиться і це дозволить збільшити рентабельність галузі в цілому. При цьому роздрібна ціна залишилась не змінною, а хлібопекарські підприємства вийшли б зі своєї збитковості;

¾ розробка справедливої системи визначення монополістів на ринку хліба. Вона повинна ґрунтуватися на реальних об'ємах виробництва хлібопекарень всіх форм власності з урахуванням біологічної норми споживання хліба і кількості населення в регіоні;

¾ покращення якості та безпеки продукції шляхом досягнення введенням ліцензування (атестації) виробництва, стимулюванням випуску хліба з оздоровчими властивостями;

¾ розробка інноваційної політики в галузі та регулювання дотаціями підприємств, які більш інтенсивне впроваджують нової техніку, технологій, відновлюють основні засоби, розробка проекту першочергове інвестування саме інноваційних проектів за рахунок бюджету тощо.

Література:

1. Чистилина Е. Динамика развития рынка труда в сфере хлебопечения // Хлебопродукты. – 2007. –№2.– С. 74-75

2. Литвиненко Л. Хлеб – всему голова, или о том, как нынче живется отечественным хлебопекам // Компании и рынки. – 2006. – №12. – С. 26-28.

3. Турчинов О.В. Тіньова економіка: теоретичні основи дослідження. – К.: АртЕк, 1995. – 300 с.