УДК 338.439
Щекович Олена Сергіївна
к.е.н, доцент кафедри банківської справи
ДВНЗ
«Київський національний економічний
університет
імені Вадима Гетьмана»
Криворізький
економічний інститут
структурованисть аграрної політики в постіндустріальному економічному
просторі
Визначення пріоритетів
аграрної політики України базується на теорії вибору, системного аналізу і
аналізу політик, синтез яких в умовах невизначеності дозволяє вирішувати
слабоструктуровані задачі оцінки і порівняння механізмів трансформації
початкової (проблемної) ситуації в бажану (цільову). Про слабоструктуровану
проблему може йти мова, якщо остання не володіє наступними властивостями:
- не може бути описана
в змінних, що приймають числові значення;
- мета не має виразу
за допомогою чітко певної цільової функції;
- не розроблені
алгоритми отримання числових рішень.
Слід зазначити, що проблема
порівняння складності і детальності перспективних побудов з тими, що є об’єктивно
науковими можливостями передбачення, має глибоке коріння в нашій країні і пов’язана
з рівнем утвореної і професійної відповідності тих, хто береться за
макроекономічне планування.
Проведення кардинальних
економічних перетворень в Україні протягом останнього десятиріччя показало, що
більшість рішень, що приймаються на макрорівні, будується лише на основі
досвіду, інтелекту і інтуїції осіб, відповідальних за вказані рішення. Це
свідчить про те, що проблема обґрунтування економічної політики країни як
процес перенесення на майбутнє минулого не тільки складний, але й поки слабо
структурований, і як наслідок, призводить до використання загальних і неефективних
методів державного управління. В першу чергу, це пов’язано з тим, що в Україні
поки ще не розроблений єдиний понятійний апарат для ухвалення рішень по
аграрній політиці. Тому вже на початку дослідження необхідно визначитися, що
характеризує поняття „аграрна політика” та її „цілі і пріоритети”.
Згідно офіційній методиці
Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), аграрна політика
розділяється на сільськогосподарську політику (на користь виробників) і
продовольчу (на користь споживачів). Введення цієї методики вплинуло на зміну
методів аналізу аграрної політики. Зокрема, аналізується не розподіл державних
витрат на сільське господарство, а трансфертні платежі в аграрну сферу за
рахунок споживачів продовольства і платників податків. У зв’язку з цим Держава
розглядається як посередник між платником податків або споживачем продукції і
сільськогосподарським виробником.
Інша складова генеральної мети аграрної політики стосується розвитку
сільських територій, що включає рішення низки проблем, які не можуть бути
враховані в економічному аспекті. Наприклад, безробіття в сільській місцевості
безпосередньо не пов’язане з виробництвом продовольства, оскільки припускає
застосування інших підходів до зайнятості - через розвиток сільської
промисловості, сфери послуг і т. ін. Крім того, слід враховувати той факт, що
за кордоном сільське господарство в своєму соціальному складі зазнало значні
зміни.
Що ж до співвідношення
понять аграрна, сільськогосподарська, продовольча і агропромислова політика, то
найбільш обґрунтованим є наступне їх розділення: сільськогосподарська політика
проводиться відносно сільськогосподарських виробників і населення сільської
місцевості; продовольча - відносно споживачів продовольства; агропромислова -
політика розвитку галузей агропромислового комплексу, обслуговуючих сільське
господарство.
Структура поняття „аграрна політика” дозволяє реалізувати системний підхід
в аналізі її генеральної мети і визначити основні групи одержувачів державної
фінансової підтримки з тим, щоб потім вибрати пріоритетні об’єкти фінансування.
Відсутність будь-якої складової аграрної політики в аналізі її стратегії або
тактики означає фактично некоректність аналізу внаслідок неповноти підходу до
ухвалення державних рішень.
Отже, агропромисловий комплекс країни - це тільки частина об’єктів
управління аграрної політики, що відноситься до формування пропозиції на
сільськогосподарську продукцію і результати її переробки. Без взаємозв’язку з
формуванням попиту на дану продукцію проведення аграрної політики позбавляється
всякого сенсу. Системний підхід припускає розробку пріоритетів по кожному з
напрямів аграрної політики з подальшим їх розглядом у взаємозв’язку. Таким
чином, заходи, що приймаються відносно сільськогосподарських виробників, можуть
бути доповнені заходами відносно підприємств торгівлі або населення і не
протиставлятимуться один одному.
Список
використаних джерел
1.
Продовольчий
комплекс світу. – К., 1998. – 181 с.
2.
Розміщення
продуктивних сил. /В.В. Ковалевський, О.Л Михайлюк,
В.Ф. Семенова. – К.: Знання, КОО, 1998 – 546 с.
3.
Свердлова Л.И., Воронина Н.В. Загрязнение природной
среды и экологическая патология человека. – Х.: ООП КРГС, 2001. - 216 с.
4.
Гойчук О.І. Агропродовольча
стратегія США // Економіка АПК. -2003. - №4- С. 133—137.
5.
Семенов В.Ф., Сіваченко І.Ю, Федоряка В.П.
Загальний курс агробізнесу - К.: Т-во
“Знання”, КОО, 2000. – 301 с.
6.
Ткачук Т.І.
Глобальні аспекти продовольчої проблеми // Аграрний вісник Причорномор’я. –
Одеса:Астропринт, 2003. – Вип. № 22. – С.492-495.