Економічні науки/13

К.т.н. Бурак В.Г, Карамушка М.В.

Херсонський національний технічний університет, Україна

Резерви та шляхи підвищення конкурентоспроможності підприємства

Однією з найактуальніших проблем української економіки є проблема підвищення конкурентоспроможності підприємств. Це відбувається на тлі різкого посилення конкуренції на основних ринках.

В умовах ринкової економіки найбільш визначними загальними чинниками розвитку продуктивних сил промисловості як галузі народного господарства є природні умови, природні ресурси, техніко-технологічний рівень виробництва, економічне призначення продукції, наявність попиту на неї, центри її масового споживання, транспортабельність сировини для виробництва готової продукції, наявність джерел паливно-енергетичного і водного забезпечення, достатня забезпеченість трудовими ресурсами тощо. Зазначені чинники специфічно впливають на розвиток кожної окремої галузі та підприємств промисловості.

У харчовій промисловості України маркетинговий моніторинг практично відсутній, недостатньо вивчається попит і пропозиція на харчові продукти на всіх рівнях управління: підприємства, регіону, національному.

Стратегія маркетингового моніторингу в харчовій промисловості повинна бути спрямована на:

· забезпечення експортної орієнтації виробництва;

· розширення асортименту і поліпшення якості продукції;

· підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників.

Три причини виникнення ситуації:

1. Великі обсяги фальсифікованої продукції на ринку. За різними оцінками, у пік попиту на ігристі вина, тобто під Новий рік, ринок на 50-90% заповнений підробкою. Втім, сьогодні, як вважають деякі виробники, ця проблема стоїть вже не так гостро. Більшість нових марок шампанського підробляють не так активно, а самим фальсифікованим залишається “Радянське шампанське”.

2. Низька купівельна спроможність населення. Її поки кардинально розв’язати не вдалося.

3. Скорочення обсягів експорту в Росію. Втім, сьогодні про те, що колись левову частку українського шампанського закупав північний сусід, уже як би і не згадують. Однак експансіоністські настрої ще тепліють у серцях вітчизняних шампаністів.

Для виготовлення шампанського застосовують два способи: пляшковий (класичний) та акратофорний. “Класика” – дорожче.

Суть обох способів одна. А різниця полягає в тому, які саме посудини використовуються для вторинного бродіння виноматеріалу.

Перший спосіб називається класичним, тому що саме його вперше застосували для одержання шампанського у Франції, в провінції Шампань. А другий винайшли в колишньому СРСР для того, щоб зробити виробництво ігристих вин масовим.

У роботі наведена сутність обох методів. Для виготовлення шампанського ємнісним способом були винайдені спеціальні апарати – акратофори Фролова-Багреєва. В них і відбувається таємниця вторинного бродіння “по-радянськи”.

В Україні всього два заводи, які виготовляють шампанське за класичною технологією. Один - у місті Артемівську Донецької області, інший – у Криму, у селищі Новий Світ. Небагато “класики” закладають Севастопольський винзавод і СПК “Смарагдовий”.

Акратофорне шампанське в Україні виготовляють вісім підприємств.

Три підприємства використовують метод шампанізації в безупинному потоці - це Київський, Одеський і Харківський заводи шампанських вин. Доля п’яти - періодичний спосіб: ГП “Севастопольський винзавод”, ГП Агрофірма “Золота балка” (обидва - м. Севастополь), ТОВ КФ “Укрвино” (м.Київ), ОП „Одесавинпром” і ОП “Одеський коньячний завод”.

Лідером за підсумками дев’яти місяців цього року є Київський завод шампанських вин “Столичний”, який виготовив 411 тис. дал ігристого вина. Незважаючи на першість на ринку, показники підприємства не випередили торішні (вони відстають на 0,7 тис. дал або 1%). Друге місце займає Одеський завод шампанських вин, що виготовив 325 тис.дал, що свідчить про 14% зниження обсягів. Харківський завод шампанських за підсумками займає третю позицию (зниження на 9,2%).

Спостерігається зростання обсягів у фірми “Укрвино” і Одеського винзаводу (137% і 8,9% відповідно).

Якщо розглядати стратегічний маркетинг як неперервний процес, то виділити окремо етап маркетингового аналізу неможливо. Він органічно охоплює всі етапи маркетингової діяльності. Таким чином, маркетинговий аналіз - система кількісних та якісних методів, спрямованих на аналітичне забезпечення маркетингової діяльності.

Дослідження свідчать, що більше 70% інформації, що проходить через підприємство, не накопичується і не використовується за призначенням. Це вимагає від методів, що можуть бути застосовані, чіткої схеми збору інформації.

Для визначення конкурентних позицій підприємства нами виділено такі групи підприємств: 1. один продукт, що продається на багатьох ринках; 2. декілька продуктів, що продаються на одному ринку.

Найбільшого поширення здобули дві моделі матричного аналізу. Перша з них була розроблена на початку 70-х років Бостонською консалтинговою групою. Інший тип матриць - багатокритеріальні, основу яким поклала матриця “привабливість - конкурентоспроможність”, розроблена консалтинговою фірмою “McKinsey” для фірми “General Electric”. Ці два типи матриць базуються на різних посилках і можуть бути застосовані в різних умовах.

Згідно матриці, всі товари ми поділили на чотири групи:

1. Товари – лідери ринку, що зростає високими темпами. Вимагають інтенсивних інвестицій для збереження високих темпів зростання. Але завдяки високому конкурентному статусу дають значні прибутки.

2. Товари, що віддають більше грошей, ніж вимагають для підтримки їх позиції. Вони є джерелом фінансів для підприємства, тому вимагають першочергової уваги.

3. Товари, що потребують значних фінансових вкладень, але ризик, пов’язаний з їх розвитком, також великий. Потребують додаткового ретельного вивчення, але саме серед них знаходяться потенційні товари-лідери.

4. Товари з найгіршим положенням. Найчастіше мають високі витрати. Це товари, життєвий цикл яких близький до завершення, або товари-провали. Найчастіше єдиний вихід для таких товарів – деінвестування.

Багатофакторні моделі знімають обмеження, що висувались у матриці BCG щодо залежності між конкурентною позицією та ринковою часткою; не потребують такої кількості статистичної інформації і, завдяки вільному вибору показників, що характеризують привабливість галузі та конкурентну позицію підприємства, можуть бути пристосовані до особливостей будь-якої галузі.

ВИСНОВКИ

Мета реалізації таких стратегій – зняття протиріччя між конкурентними перевагами та конкурентними позиціями, і, відповідно, можна виділити такі види стратегій конкурентної поведінки, що визначаються взаємовідносинами конкурентних переваг і конкурентних позицій:

1. Аналіз сильних і слабких сторін підприємства показав наявність певних переваг над конкурентами.

2. Аналіз критичних факторів успіху свідчить про прихильність споживача до підприємства. Проте аналіз сильних і слабких сторін діяльності свідчить про незначне програвання конкуруючим підприємствам. Конкурентні переваги не стабільні.

3. Як аналіз сильних і слабких сторін, так і аналіз ступеню задоволення потреб споживачів свідчить про наявність певних переваг над конкурентами. У цьому випадку стратегія повинна бути спрямована на покращання позицій.

4. Можливе існування і четвертої альтернативи – коли позиція підприємства свідомо скорочується або навіть залишається. Така ситуація можлива у випадках, коли підприємство не має ресурсів для утримання позиції, або “експлуатація” позиції стає не рентабельною.

Література:

1. Государство в меняющемся мире. (Всемирный банк. Отчет о мировом развитии – 1997. Краткое содержание) // Вопросы экономики. – 1997. - №7. – С. 4-34.,

2. Гриценко А. Структура ринкового трансформування інверсійного типу // Економіка України. – 1997. - №1. – С. 4-10.

3. Економічна політика і середньостроковий прогноз розвитку економіки України; наукова доповідь Інституту економічного прогнозування / НАН України за редакцією академіка НАНУ В.М. Гейця. Економіка і прогнозування // Науково-аналітичний журнал, К.: НАНУ інститут економічного прогнозування, 2001. - №1. – С. 8.

4. А.С.Гальчинський, П.С.Єщенко, Ю.І.Палкін. Основи економічних знань. – Київ: Вища школа, 1999.- С. 314.