ЩОДО ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИХ ЗАСАД ЕКОЛОГІЧНОГО АУДИТУ

К. е. н. Акєнтьєва О. Б., Шаповалов Д.І., Лаврова Г.П.

Донецький державний університет управління

ЩОДО ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИХ ЗАСАД ЕКОЛОГІЧНОГО АУДИТУ

В Україні, що здійснила європейський вибір, велика увага приділяється охороні навколишнього природного середовища (далі – ОНПС) в процесі господарської та іншої діяльності. Тому виникає необхідність постійно проводити моніторинг такого інструменту державного аудиту як екологічний аудит (далі – екоаудит). У наукових колах України дослідженням окремих питань еколого-аудиторської діяльності займалися такі вчені як Ф. Бутинець,

О. Кусков, О. Петрик, В. Черноіванов, М. Шафоростова, О. Шапоренко та ін. Серед російських науковців слід виділити роботи О. Бородина, І. Потравного. Питанням екоаудиту приділяється значна увага в країнах Європейського Союзу, де 29.06.1993 р. було прийнято Керівництво Європейського Союзу з екоаудиту, яке набуло чинності з квітня 1995 року. Цей документ зобов’язує виробничі компанії країн-членів ЄС регулярно проводити екоаудит та публікувати його результати щодо впливу компанії на навколишнє середовище. Слід зазначити, що відносини у сфері екоаудиту в Україні регулюються Законом України “Про екологічний аудит” від 24.06.2004 р. № 1862-IV (далі – Закон № 1862-IV) [1], Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 26.06.1991 р. із змінами та доповненнями, Законом України “Щодо екологічної експертизи” від 09.02.1995р. із змінами та доповненнями, Законом України “Щодо Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки” від 21.09.2000 р., іншими актами законодавства України, державними стандартами України; положеннями, затвердженими наказами Міністерства охорони навколишнього природного середовища [2-3]. Згідно з чинним законодавством українські підприємства повинні таким чином організовувати свою діяльність, щоб вона відповідала основним принципам ОНПС, визначених ст. 3 Закону України “Щодо охорони навколишнього природного середовища”. Відповідно ст. 4 Закону № 1862-IV еколого-аудиторська діяльність включає проведення екоаудиту, а також його організаційне, правове, методичне, консультативне та інші види забезпечення [1, с. 262]. Але слід враховувати, що питання, пов’язані з охороною довкілля, можуть бути комплексними, а, отже можуть потребувати додаткового розгляду з боку аудитора (МСА 1010 “Розгляд питань, пов’язаних з охороною довкілля, при аудиторській перевірці фінансової звітності”). У МСА 1010 вказані: (1) основні поняття, які враховуються при аудиторській перевірці фінансових звітів і стосуються питань, пов’язаних з охороною довкілля; (2) приклади можливого впливу питань, пов’язаних з охороною довкілля; (3) рекомендації, якими повинен керуватися аудитор, вносячи професійне судження в цьому контексті, з метою визначення характеру, розрахунку часу й обсягу аудиторських процедур з врахуванням: знання бізнесу (МСА 310); оцінок ризику та внутрішнього контролю (МСА 400); розгляду законів і нормативних актів (МСА 250); інших процедур по суті (МСА 620 і деякі інші). Варто зазначити, що в сучасній зарубіжній та вітчизняній теорії та практиці екоаудиту єдиного трактування сутності категорії “екологічний аудит” не існує, що дозволяє розглядати його як: (1) засіб управління (підхід Ради ЄС); (2) інструмент управління (підхід Міжнародної торговельної палати); (3) методичне вивчення екологічної інформації про організацію, споруду чи об’єкт (підхід Всесвітнього банку); (4) систематичну, документовану, періодичну й об’єктивну оцінку даних щодо екологічних проблем (підхід Канадської Асоціації стандартів (CSA) і Агентства з охорони довкілля США); (5) систематичний документальний процес перевірки (підхід Міжнародної організації з стандартизації). Радою ЄС введено визначення категорії “екологічний аудит” як засобу управління, що надає систематичну, періодичну, об’єктивну і документовану оцінку системи управління і процесів, встановлених для охорони навколишнього середовища з метою: полегшення контролю діяльності компанії, що впливає на навколишнє середовище; оцінки погодженості діяльності компанії з екополітикою. За визначенням Канадської Асоціації Стандартів (CSA) екологічний аудит – це систематичний процес об’єктивного одержання й оцінки даних, враховуючи стан екологічних проблем, визначення ступеня відповідності між цим станом і встановленими нормативно-технічними документами і критеріями, і доведення цих результатів до клієнта. В Україні під екоаудитом розуміють документально оформлений системний незалежний процес оцінювання об’єкта екоаудиту, що включає збирання і об’єктивне оцінювання доказів для встановлення відповідності визначених видів діяльності, заходів, умов, системи управління навколишнім природним середовищем та інформації з цих питань вимогам законодавства України про ОНПС та іншим критеріям екоаудиту [1, с.260]. На думку, наприклад, О. Бородина екоаудит – це елемент еволюційного процесу при розробці системи екологічного менеджменту [4, с.96]. Досить цікавим є підхід О. Шапоренко, яка розглядає екоаудит як “моментальну фотографію” екологічної обстановки на об’єкті, що підлягає перевірці [5, с.63]. Під екоаудитом, на думку Н. Расулової, зазвичай розуміють аналіз екологічних наслідків будь-яких видів людської діяльності, проведення якої так або іншим чином може негативно вплинути на навколишнє середовище [6, с.96]. Проведене дослідження показало, що усі проаналізовані нами визначення мають свої певні переваги та недоліки, а наявність різних трактувань категорії “екологічний аудит” означає, що процес становлення теорії екоаудиту не завершений, що він постійно перебуває у русі, змінюється його наукове бачення. Мета екоаудиту – це забезпечення додержання законодавства про ОНПС в процесі господарської та іншої діяльності. Основними завданнями екоаудиту є: збір достовірної інформації про екологічні аспекти виробничої діяльності об’єкта екоаудиту та формування на її основі висновку екоаудиту; встановлення відповідності об’єктів екоаудиту вимогам законодавства про ОНПС та іншим критеріям екоаудиту (ст. 5 Закону № 1862-IV); оцінка впливу діяльності об’єкта екоаудиту на стан навколишнього природного середовища; оцінка ефективності, повноти і обґрунтованості заходів, що вживаються для ОНПС на об’єкті екоаудиту [1, с.263-264]. Основні принципи екоаудиту викладені в ст. 10 Закону № 1862-IV. Слід пам’ятати, що екоаудит поділяється на внутрішній та зовнішній. Внутрішній екоаудит об’єкта проводиться на замовлення його власника чи органу, уповноваженого на управління ним, для власних потреб. Зовнішній – проводиться на замовлення інших заінтересованих суб’єктів. Доцільним було б також виділити, відповідно ст. 12 Закону № 1862-IV, основні форми екоаудиту: обов’язковий та добровільний. Обов’язковий екоаудит здійснюється на замовлення заінтересованих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування щодо об’єктів або видів діяльності, які становлять підвищену екологічну небезпеку, відповідно до переліку, що затверджується Кабінетом Міністрів України, у таких випадках: банкрутство; приватизація; передача в концесію об’єктів державної та комунальної власності; передача або придбання в державну чи комунальну власність та в інших випадках, передбачених законом. Добровільний екоаудит здійснюється стосовно будь-яких об’єктів екоаудиту на замовлення заінтересованого суб’єкта за згодою керівника чи власника об’єкта екоаудиту. Тож розглянемо об’єкти екоаудиту, якими є: підприємства, установи та організації, їх філії та представництва чи об’єднання, окремі виробництва, інші господарські об’єкти; системи управління навколишнім природним середовищем; інші об’єкти, передбачені ст. 2 Закону № 1862-IV. Окрім цього, до об’єктів екоаудиту О. Петрик відносить екологічні ситуації, які склалися на певних територіях, проекти планів або програм будівництва або ліквідації об’єктів; інвестиційні проекти, кредитні угоди тощо [7, с.52]. Суб’єктами екоаудиту є: замовники; виконавці екоаудиту. Ми цілком погоджуємося з підходом О. Шапоренко щодо виділення таких основних типів екоаудиту як: екологічна експрес-оцінка інвестиційних ризиків (інвестиційний або фінансовий екоаудит); оцінка екологічного стану ділянки території, власником якої є підприємство, або власник змінюється в процесі приватизації; екоаудит продукції на стадії маркетингових досліджень; аудит системи екоменеджменту підприємств; технологічний аудит на стадії виробничої діяльності [5, с.65]. Безумовно, що цілі і функції визначаються залежно від типів екоаудиту і формуються за участю замовника. З огляду на це увага науки, держави і суспільства має бути звернута на розвиток саме екоаудиту, оскільки роль і значення цього виду аудиту в умовах інтеграції України в Европейське та Світове співтовариство значно підвищується.

Література

1. Закон України “Про екологічний аудит” від 24 червня 2004 року № 1862-IV // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. − 2006. – №4. − С. 261-274.

2. Положення про ведення реєстру екологічних аудиторів та юридичних осіб, що мають право на здійснення екологічного аудиту. Затверджено наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 12 січня 2005 року №7 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. − 2006. – №4. − С.274-279.

3. Положення про сертифікацію екологічних аудиторів. Затверджено наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 12 січня 2005 року №8 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. − 2006. – №4. − С.280-288.

4. Бородин А. И. Управление предприятием и экология: перспективы экомаркетинга и экоаудита // Общественные науки и современность. − 2006. – №2. − С.89-97.

5. Шапоренко О. І. Екологічний менеджмент: Навч. посіб. – Донецьк.: НОРД компьютер, 2004. – 312с.

6. Рассулова Н. В. Аудит природоохранной деятельности: состояние и развитие // Прометей. Региональный сборник научных трудов по экономике. – Донецк: ДЭГИ, 2004. –№2. – С. 96-97.

7. Петрик Е. Экологический аудит в Украине: проблемы методики и организации // Бухгалтерский учет и аудит. − 2004. – №8. − С.51-56.