аспірантка історичного факультету

Донецького національного університету

Конференція в Найробі: «народження світового фемінізму».

Незважаючи на те, що в країнах Азії й Африки після національно-визвольних рухів у 60-70-х рр. становище жінок багато в чому змінилося, мається чимало перешкод на шляху досягнення ними справжньої рівноправності. На цей процес істотно впливають такі фактори, як залишки колоніального минулого, високий рівень неписемності, відсутність можливостей для жінок одержати загальну освіту і професійну підготовку, збереження цілого ряду принижуючих жінку забобонів і уявлень про її другорядне місце в суспільстві.

Рух за гендерну рівність одержав справжнє світове визнання на Третій всесвітній конференції зі становища жінок під назвою «Всесвітня конференція для огляду й оцінки досягнень Десятиліття жінки ООН: рівність, розвиток і мир». Генеральна Асамблея ООН прийняла рішення провести конференцію з 15 по 26 липня в столиці Кенії Найробі .

У роботі конференції взяли участь делегації 157 країн-членів ООН, представники національно-визвольних рухів, різних установ системи ООН, а також 160 неурядових організацій, які мали величезний вплив на політичний зміст роботи конференції. Так, за пропозицією низки неурядових організацій підготовчий комітет конференції прийняв рішення представити документи по темах «Жінки в умовах апартеїду» і «Положення жінок і дітей на окупованих арабських територіях». Конференція була покликана дати критичний аналіз і оцінку досягнутого прогресу, а також труднощів, що виникали на шляху здійснення цілей Десятиліття жінки ООН: рівність, розвиток і мир, і пов'язаних з ним завдань прийнятих на Всесвітній конференції зі становища жінок у Мехіко в 1975 р. Конференція в Найробі повинна була виробити перспективну стратегію в області просування жінок, розглянути конкретні заходи для подолання перешкод у справі реалізації цілей і завдань Десятиліття на національному, регіональному і міжнародному рівнях з урахуванням положень міжнародної стратегії розвитку ООН на Третє Десятиліття, а також необхідності встановлення нового міжнародного економічного порядку.

Делегати конференції були вражені даними представлених звітів. Зібрана ООН інформація показала, що поліпшення статусу й зусилля по зниженню дискримінації торкнулися лише незначної меншості жінок. Поліпшення положення жінок у країнах, що розвиваються, було, у кращому випадку, незначним. Однак, при активній підтримці ООН і її спеціалізованих установ (ЮНЕСКО, МОП, ВОЗ і ін.) був прийнятий ряд конвенцій, декларацій і резолюцій, спрямованих на поліпшення становища жінок. За даними на 1 вересня 1985 р., Конвенцію про ліквідацію усіх форм дискримінації по відношенню до жінок підписали й ратифікували 85 урядів.

Хоча принцип рівної оплати чоловічої й жіночої праці був проголошений у конституціях багатьох держав, жінки в даній сфері продовжували піддаватися дискримінації. За даними МОТ, зарплата жінок за рівноцінну роботу складала 50-80% зарплати чоловіків. Дискримінація в сфері освіти також була серйозною перешкодою на шляху до економічної незалежності жінок. З 80 млн. неписемних у світі до 1985 р., більш 60% складали жінки. У цілому можна сказати, що цілі Десятиліття жінок під егідою ООН цілком досягнуті не були. Усвідомлення цього факту вимогало вироблення нового підходу. Делегати Найробійськой конференції були уповноважені почати пошук нових шляхів по подоланню перешкод до досягнення цілей Десятиліття.

У зв'язку з цим були розроблені і прийняті «Перспективні стратегії діяльності по поліпшенню становища жінок у період з 1986 по 2000 рік» які одностайно були прийняті 157 країнами-учасницями ООН, і стали удосконаленим проектом плану з поліпшення становища жінок до кінця сторіччя і новим етапом у боротьбі за гендерну рівність. Цей документ нараховував 372 статті і, власне, кажучи, був логічним продовженням Всесвітнього плану дій і Програми дій, прийнятих після Першої всесвітньої конференції зі становища жінок у Мехіко. Цей документ уперше в історії всесвітніх конференцій ООН одержав широке схвалення і тим самим ознаменував собою новий етап міжнародного співробітництва країн з різним соціально-економічним і політичним рівнем розвитку. Усі вони виразили згоду ліквідувати до 2000 року дискримінацію жінок там, де вона існує. По своїй юридичній природі «Перспективні стратегії» є міжнародно-правовим документом, що містить не тільки принципи рівноправності й недискримінації жінок, але і конкретні, контрольовані міжнародним співтовариством зобов'язання держав по забезпеченню цього статутного положення. Участь жінок у прийнятті рішень і доступ до керування всіма сферами людської діяльності були не тільки їх законним правом, але і суспільно-політичною необхідністю – факторами, упровадження яких в усі інститути суспільства ще треба здійснити.

В основу документа був покладений ряд заходів щодо досягнення рівності на національному (державному) рівні. Уряди повинні були визначити свої власні пріоритети, засновані на їхній стратегії розвитку і ресурсних можливостей. Трьома основними групами заходів були: 1) заходи для удосконалення конституцій і законодавств; 2) рівна участь у соціальних програмах; 3) рівна участь у політичному житті й прийнятті рішень. Стратегії містили практичні рекомендації урядам, міжнародним неурядовим організаціям і світовому співтовариству в цілому по ліквідації нерівноправності жінок, залучення їх до активного політичного, господарського і громадського життя, ставилися конкретні завдання в справі емансипації жінок і намічалися шляхи їхнього виконання.

Відповідно до твердження про те, що всі загальні проблеми є, у тому числі і жіночими проблемами, рекомендовані найробійськими перспективними стратегіями міри поширювалися на широкий спектр галузей: від працевлаштування, охорони здоров'я, освіти і соціальних послуг до промисловості, науки, комунікацій і навколишнього середовища. Крім того, були запропоновані основні напрямки національних заходів для підтримки участі жінок у діяльності по зміцненню миру, а також наданню їм допомоги в особливо важких ситуаціях.

Для досягнення погодженого підходу організацій системи ООН до взаємозалежних напрямків в політиці і програмах, що стосується положення і розвитку, Економічна й Соціальна Рада ООН рекомендувала для виконання «Перспективних стратегій» Загальносистемний середньостроковий план, що складався з 23 підпрограм, що входять у коло діяльності ООН і її спецустанов до 1990-1995 рр. Основним контрольним органом за здійсненням найробійських стратегій була Комісія ООН зі становища жінок, куди, раз у два роки повинні були надавати звіти про виконання Загальносистемного плану по заходах міжнародного рівня. Цей значний документ, деталізований по конкретних напрямках і засобам їхнього виконання на трьох рівнях (міжнародному, регіональному і національному) з оцінкою положення жінок у даній конкретній сфері, отриманих на всіх ступінях результатів і практичних рекомендацій для досягнення намічених «Перспективними стратегіями» рубежів мав дуже важливе значення в процесі спостереження за реалізацією поставлених завдань.

У відповідності з усім вищесказаним, було настійно рекомендоване урядам усіх країн делегувати повноважених представників з вирішенням проблем жінок в усі державні установи й програми. Більш того, слідом за конференцією делегати Генеральної Асамблеї звернулися з проханням до ООН про внесення основних пунктів із проблем жінок в усі сфери діяльності Організації.

Таким чином, у ході роботи конференції був вироблений більш широкий підхід до проблеми поліпшення становища жінок. Нарешті, було досягнуте визнання того, що рівність жінок не є ізольованою проблемою, а безпосередньо стосується всіх сфер людської діяльності. Тому для досягнення цілей і завдань Десятиліття життєво важливими визнавалися перспективи поліпшення становища жінок і їхнє активне залучення в рішення всіх проблем, а не тільки тих, котрі стосуються безпосередньо їх.

Література:

1. Бережна Н.А. Жінки в боротьбі за мир. - М: Головна редакція видань для закордонних країн видавництва «Наука», 1986. –112 с.

2. Жінки світу в сучасному світі: до підсумків десятиліття жінки ООН. –М.: Видавництво «Наука», 1986. –354 с.

3. «Ми, народи об'єднаних націй...». –М.: Міжнародне життя,1995. –304 с.

4. Кампанія за досягнення рівності між чоловіками й жінками. –М.: Інформаційний центр ООН, 2000. – 56 с.