Пошукувач кафедри загальної педагогіки Харківського національного
педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди.

Петренко Н.В.

Проблема гуманістичної спрямованості змісту

загальної освіти у творчій спадщині учених-істориків

Слобожанщини кінця ХІХ – початку ХХ століття

Аналіз сучасного стану освіти України свідчить, що сьогодні в практичній освіті реально не змінюється її зміст, від чого життєво необхідний науково обґрунтований і осмислений процес гуманізації освіти починає захлинатися від власної свободи, не маючи підтвердженого шляху. А змінювати зміст освіти системно, з появою нових обов’язкових областей не тільки необхідно, але й дуже значимо для збереження самої освітньої системи.

Чи зможемо ми у цій ситуації відповісти на питання: «Чому навчати?». Для цього, перш за все, необхідно взяту уроки з нашої історії.

Історики Слобожанщини кінця ХІХ – початку ХХ століття змогли узяти найкраще з того, що було запропоновано у той час теоретичною вітчизняною і іноземною педагогікою, їм вдалося уникнути крайнощів своєї епохи у питаннях освіти. Деякі з їх ідеї упередили свій час і явилися актуальними тільки зараз. У сучасній системі освіти актуалізувалися саме ті «старі» питання, які піднімалися, активно розроблялись теоретично та впроваджувались у педагогічну практику ученими-істориками Слобожанщини кінця ХІХ – початку ХХ століття. Одне з таких питань – створення гуманістично спрямованого змісту освіти. Їх досвід у цьому напрямку може бути дуже корисним і для формування сучасної освіти.

Сучасна система освіти України поступово набуває професійної спрямованості. Відбувається її орієнтація на ринок праці. Але саме така орієнтація системи освіти виштовхує з освітньої сфери розуміння унікальності людської особистості, наявність талантів і здібностей.

Найбільшу шкоду надмірна професіоналізація освіти нанесла змісту середньої загальної освіти. Невизначеність орієнтирів (бо ринок праці часто змінюється і не завжди його можна спрогнозувати) привела до не керованої варіативності змісту освіти.

З цими проблемами вітчизняна система освіти зіткнулася ще наприкінці ХІХ століття, коли у держави виникла потреба в професіонально підготовлених робітниках і службовцях. Учені-історики Харківського університету даного періоду, виступивши проти ранньої професійної підготовки, справедливо вважали, що вона повинна стати лише частиною системи освіти, а метою – виховання особистості, здатної до творчості, прийняттю самостійних відповідальних рішень, вільною у своїх оцінках і судженнях. На їхню думку, життя людини має свою логіку розвитку, а це означає, що відповідна логіка повинна лежати і в основі змісту освіти. Ця логіка виявляється, якщо система освіти націлена на роботу з живою людиною, а не зі схемою. Істориками Харківського університету наприкінці ХІХ століття вірно було підмічено, що створення спеціальних елітних навчальних закладів може вирішити лише приватні проблеми даного навчального закладу, і не представляє організаційної цінності для середньої школи у цілому, бо відсутній принцип гармонії.

Спираючись на їх досвід, у змісті сучасної освіти повинні знайти відображення усі три сфери людського життя: духовна, соціальна і сфера життя природи, де сфера духовна визначає дві останні. Саме у цьому, на нашу думку, може набути сенсу гуманістична спрямованість сучасного змісту освіти, яка реалізується через загальний, інтелектуальний і моральний розвиток особистості. Особливу увагу в роботі над створенням гуманістично спрямованого змісту освіти, учені-історики Слобожанщини означеного періоду приділяли художньо-естетичній освіті і вихованню.

Предмети естетичного спрямування, на думку Є.К. Рєдіна, Д.І. Багалія, О.Я. Єфименко, спроможні ефективно впливати на процес морального виховання особистості та формувати в дітях поняття про «міру, стрункість, гармонію і злагоду». З цією метою істориками, які входили до складу Педагогічного відділу при Історико-філологічному товаристві Харківського університету створювались і пропонувались для використання (дуже часто такі читання і бесіди проводились ними самими) у середніх навчальних закладах програми літературних, поетичних, мистецьких та наукових читань. Для нас важливо і цікаво те, що такі бесіди і читання розглядались не просто як додатковий, своєрідний факультативний засіб навчання, але, перш за все, як інструмент морального і естетичного виховання.

Якщо розглядати людину як об’єкт набуття знань, то ми побачимо, що знання, необхідні їй для гармонійного розвитку, потребують, умовно кажучи, двома природами людини: фізичної та духовної. Для фізичної природи людини, тобто для процесу забезпечення його існування у цьому світі, знання потрібні як рушійна сила, що здатна забезпечувати розвиток і вдосконалення самого механізму існування. А в духовній природі людини знання потрібні як світ емоцій, почуттів, які переростають у потребу творчого творення. Тільки розумне з’єднання двох освітніх задач: надбання знань і розвиток творчості – може дати суспільству людину-творця.

Для цього необхідно внести у зміст загальної освіти цілий блок предметів художньо-естетичного циклу, створити програмно-методичне забезпечення єдиної моделі художньо-естетичного виховання, впровадити нові авторські програми з предметів даного циклу, які б були зорієнтовані на творчий розвиток особистості та передбачали навчання з 1 по 12 класи. В результаті з’явиться нова структура навчання, яка буде наповнена новим змістом освіти.

Якщо рухатись у цьому напрямку, то освітня структура навчального закладу може представляти собою два самостійних блоки: блок «Базові знання», який традиційно включав би усі загально освітні предмети (базовий компонент), і блок «Творчість», що об’єднував би усі предмети художньо-естетичного циклу (музику, малювання, хореографію, історію мистецтва та ін.). Збільшення другого освітнього блоку за рахунок зменшення навантаження на основні предмети не приведе до зниження успішності за основними (базовими) предметами, скоріше навпаки.

Як свідчить аналіз досвіду педагогічної діяльності вчених-істориків Слобожанщини кінця ХІХ – початку ХХ століття, а також сучасні дослідження у цьому напрямку, у 30% учнів, які займаються регулярно в системі художньо-естетичної освіти, якісна успішність по традиційним предметам підвищується. Це свідчить про великий ресурс предметів художньо-естетичного циклу у розвитку інтелектуального рівня молодого покоління.

Така структура навчання з новим змістом освіти дозволить в звичайній загальноосвітній школі впровадити таку систему виховання і освіти, яка буде впливати на творчій розвиток учнів, а це означає, що й на весь навчальний процес у цілому. При цьому, художньо-естетичний блок розглядається не як зміст додаткової освіти, а як необхідний, ні чим іншим не замінений бік повноцінної основної загальної освіти.

Література

1. Багалей Д.И. К 30-летней годовщине его учено-педагогической деятельности 1880-1910 гг. – Харьков, 1912.

2. Багалей Д.И. Миллер Д.П. История Харьковского университета за 250 лет существования. – Харьков, 1906. – Т.1-2.

3. Багалей Д.И. Плохинский М.Н. Научные чтения для женщин весной 1895 г. Программы чтений. Временная организация. Статистические данные. // Сборник Харьковского историко-филологического общества. – Харьков: Тип. Губернского правления, 1896. – Т. 8. – С. 28-34.

4. Єфименко О.Я. Початковий підручник українсько-московської історії для шкіл народних. – Харків: союз, 1919. – 90 с.

5. Ефименко А.Я. Учебник русской истории для старших классов среднеучебных заведений. – СПб.: Брокгауз-Ефрон, 1919. – 445 с.

6. Лебедев А.С. Из путевых воспоминаний. // Православное обозрение. – 1882. – С. 31.

7. Редин Е.К. Детские пьески для детских литературных вечеров // СХИ-ФО. – Т.14. – С. 48-56.

8. Редин Е.К. Историко-филологическое общество при Императорском Харьковском университете за первые двадцать пять лет его существования (1877-1902). – Харьков: Тип. губ. правления, 1902. – 10 с.