Педагогические  науки/2. Проблемы подготовки специалистов

Маслова Т. Б.

Національний Технічний Університет України «КПІ»

Компетентність майбутнього спеціаліста як основна вимога сучасності

В умовах створення системи неперервної освіти та глобалізації інформаційно-інноваційних тенденцій проблема особистості педагога набуває першочергового значення. У зв’язку з цим виникає потреба дати теоретично-методологічне обґрунтування розвитку педагогічної компетентності, яка необхідна викладачеві для успішного виконання функціональних обов’язків, творчої діяльності та реалізації інноваційних підходів до організації навчально-виховного процесу й формування особистості студента.

В системі сучасної вищої освіти все частіше вживається поняття "компетентність", яке походить від латинського слова "competо", що означає "відповідаю певним вимогам". Насправді, це невипадково, оскільки йдеться про нову одиницю виміру навченості людини, так як знання, вміння та навички вже повністю не дозволяють показати, виміряти рівень якості освіти, тобто її відповідність сучасним соціокультурним умовам та вимогам.

Відомо, що існує низка інших понять на позначення здатності людини займатися професійною діяльністю. Так, „професіоналізм” розуміється як певна якість спеціаліста, що свідчить про високий рівень володіння вміннями, необхідними для виконання професійних обов’язків. Тому професіоналізм – це результат професійної підготовки, якісна характеристика спеціаліста. Компетентність же поєднує в собі знання та здатність безпосередньої реалізації цих знань у професійній діяльності. Це означає, що знання є не тільки певною засвоєною нормою, але й нормою усвідомленою особистістю. Тому, наприклад, різниця між компетентним та кваліфікованим спеціалістом полягає в тому, що перший не тільки має певний рівень знань, умінь та навичок, але й здатен реалізовувати і реалізує їх у своїй роботі. Компетентність передбачає наявність у людини внутрішньої мотивації до якісного виконання своїх професійних завдань, наявність професійних цінностей. Компетентний спеціаліст виходить за рамки предмета своєї професії, має певний творчий потенціал саморозвитку.

Як одна з основних категорій педагогічної науки саморозвиток означає свідому активну діяльність людини, що має на меті змінити себе на краще, збагатити себе як особистість. Саморозвиток є необхідною умовою розвитку сучасного спеціаліста і має стати невід’ємною складовою професіонально-педагогічної підготовки майбутнього викладача. Професійний розвиток означає, що спеціаліст створює щось нове у своїй професії, хай навіть у невеликих масштабах (новий прийом, метод тощо). Він бере на себе відповідальність за самостійно прийняті рішення, визначає мету своєї діяльності, ґрунтуючись на власних поглядах та переконаннях.

В цьому розумінні можна сказати, що компетентність інтегрує в собі три аспекти - когнітивний (знання), операційний (засоби діяльності та готовність до виконання діяльності) та аксіологічний (наявність певних цінностей). При цьому йдеться не тільки про засвоєння загальноприйнятих ціннісних орієнтирів. Компетентний спеціаліст є індивідуальністю, що усвідомлює й рефлексує власні цінності, співставляє, оцінює себе, проектує своє майбутнє. Знання, уміння, навички і засоби діяльності в цьому випадку є матеріалом для формування особистості, знання визначаються не тільки як інформація, але як уявлення про світ, що накладаються на власний соціально-культурний, духовним досвід людини.

Рівень підготовки компетентного педагога завжди повинен відповідати актуальним потребам школи та суспільства. Тому за умов сучасності він повинен уміти сприймати, аналізувати, обробляти, застосовувати, оцінювати інформацію, яка до нього надходить (нові ідеї, чужий досвід, особливості педагогічних ситуацій), уміти вчитися (аналізувати стан і перспективи власного професійного розвитку), регулювати та корегувати всі складові навчально-виховного процесу. Виконання цих функцій неможливе без розвитку самостійності та здатності критично мислити, тобто бути сповненим бажанням постійно поглиблювати свої знання, неупереджено ставитися до різних точок зору, характеризуватися мобільністю та раціональністю під час прийняття рішень.

Природно, що в реальному процесі становлення сучасного спеціаліста окреслені компоненти „компетентності” тісно взаємодіють, утворюючи системну цілісну єдність як інтегральне особистісне утворення майбутнього викладача. В умовах особистісно-орієнтованого навчання, коли навчально-виховний процес не орієнтується на середньостатистичного студента, а повинен тримати в полі зору всі індивідуальні особливості кожної молодої людини й розвивати їх з найбільшим ефектом, розвиток компетентності неможливий без використання когнітивних (пізнавальних) стратегій, які збільшують вірогідність отримання бажаного кінцевого результату.

Когнітивний підхід дозволяє врахувати внутрішні, психологічні чинники процесу навчання – індивідуально-психологічні характеристики студентів під час засвоєння нової інформації, опанування знаннями та оволодіння навичок самоосвітньої діяльності тощо. Визначення провідного стилю учіння (стратегії навчання, домінуючого пізнавального стилю, індивідуально-типологічні властивості тощо), тобто сукупності способів сприйняття, мислення і дій, яким надає перевагу кожна конкретна особа, вже зараз широко застосовується у вищих навчальних закладах низки зарубіжних країн (Великобританія, Канада, США, Нова Зеландія). Особистісні якості студента, його когнітивний стиль, рівень самоконтролю, темп навчальної діяльності інтегруються в індивідуалізовані системи навчання, де викладачу належить консультаційно-корегуюча роль, а увага концентрується перш за все на принципі активності й автономності студента в навчанні, на формуванні особистості майбутнього спеціаліста, його здатності до особистісного-професійного саморозвитку, досягнення найвищого рівня самостійності й підвищення компетентності впродовж наступного трудового життя.