Федчик В.А.
Переклад як
аспект навчання української мови іноземних студентів
Сучасна методика викладання української мови як іноземної прагне виробити
нові форми і прийоми активізації розумової діяльності і творчих можливостей
студентів, реалізованих українською мовою на всіх етапах навчання і в різних
його видах. Цим пояснюється останнім часом активний розвиток аспекту перекладу
в рамках навчання української мови як іноземної.
Переклад, розгляданий як розв’язання конкретного завдання, можливий
результат якого ще невідомий, становить багатоступінчастий процес.
У процесі трансляції перекладач спочатку шукає варіант перекладу, який
схожий на оригінал, за його лексичними і морфо-синтаксичними характеристиками.
Цей перший варіант (результат першого ступеня трансляції) стає потім основою
формулювання подальших варіантів, які в багатьох відношеннях виявляються більш
доречними, причому мета полягає в максимально можливому наближенні до
семантичної еквівалентності між текстом мови оригіналу (МО) і текстом мови
перекладу (МП). Максимально можлива еквівалентність не безумовно імплікує
схожість або навіть ідентичність синтаксичної композиції в реченні МО і МП.
Який з найдених варіантів буде обраний і якому буде віддана перевага в
остаточному підсумку транслятором, залежить не тільки від застережень,
імплікованих системою МП (особливо в морфо-синтаксичному плані), але й від
інтеракції лексичної семантики, конситуативних і контекстуальних чинників,
стилістично-номативної детермінованості перекладу, виконання
когнітивно-гносеологічних операцій перекладачем на основі його енциклопедичного
знання [1; 6].
Розгляд перекладу як особливого виду мовленнєвої діяльності і особливої
форми комунікації з використанням двох мов дозволяє визначити його роль і місце
в загальній системі навчання української мови .
Під час перекладу двомовної комунікації ставиться завдання перетворення
вихідного тексту засобами іншої мови на основі еквівалентного змісту оригіналу
і перекладу. Пошуки еквівалентних відповідностей дозволяють научуваному
розширити обсяг граматичних явищ і лексичний запас. Розв’язання проблеми
перекладності припускає детальне порівняння змісту оригіналу і перекладу, для
чого необхідно виявити систему відношень між одиницями двох конкретних мов під
час перекладу тексту з однієї мови на іншу [5, 376–448; 6, 13–32].
Проблема використання перекладу в процесі навчання української мови як
іноземної вивчена недостатньо, хоча питанням розвитку методики останнім часом
стала приділятися велика увага. У зв’язку з пошуками резервів ефективності
навчального процесу (за рахунок уточнення завдань, змісту і методів навчання)
питання перекладу в процесі навчання української мови як іноземної набувають дедалі
більшого значення. Надзвичайно важливу роль відіграє переклад у фаховій
підготовці іноземних студентів-філологів. Отже, одним з ефективних засобів
навчання української мови як іноземної поряд з іншими є переклад, в основі
якого лежить урахування рідної мови студентів.
Метою цієї статті є спроба дослідити
лінґвометодичні можливості перекладу як аспекту навчання української мови
іноземних студентів-філологів.
Досвід викладання перекладу як
одного з аспектів навчання української мови переконує нас у тому, що студенти, які
навіть добре володіють українською мовою, відчувають великі труднощі в процесі
перекладу як з української мови на рідну, так і з рідної мови на українську.
Вони припускаються багатьох помилок під час перекодування матеріалу з однієї
мови на іншу. Дві мови, якими володіє іноземець, що вивчає українську мову – це
дві сфери, розділені перегородками, іноді непроникними. Перекладаючи рідною
мовою текст або окремі фрази, тобто будь-який мовленнєвий твір, студенти
знаходяться під впливом виучуваної ними української мови, переносять у рідну мову
структури, словосполучення, порядок наставання частин речення та ін., які
невластиві їх рідній мові. Крім таких труднощів, в процесі перекладу українською
мовою виявляється, що відпрацьованих і вільно вживаних у спілкуванні українською
мовою мовленнєвих кліше абсолютно недостатньо для точного, адекватного
перекладу; студент відчуває труднощі в пошуку еквівалента, виявляє
недостатність словникового запасу, не активізує в мовленні багато вивчених
структур. Приходить на пам’ять висловлення Л. В. Щерби про те, що в процесі
вивчення іноземної мови в голові у учнів чи студентів утворюються «дві окремі
системи асоціацій, що не мають між собою контакту» [7,. 67].
У процесі навчання української
мови іноземців в Україні, тобто в країні виучуваної мови, ми виявляємо таку
обставину. Ще не оволодівши достатньою мірою структурами української мови, але
бажаючи якнайскоріше і якнайширше застосовувати виучувану мову в мовленнєвому
спілкуванні, студенти звикають користуватися нею недбало, і в процесі занять
буває важко відучити їх від цієї звички. Вправи в перекладі з рідної мови на українську
примушують студентів свідомо і вдумливо ставитися до висловлень виучуваною ними
українською мовою.
Прийнято вважати, що, вивчаючи
іноземну мову, людина завжди спочатку думає рідною, а потім подумки перекладає на
виучувану мову, тобто механізм засвоєння другої мови будується і функціонує на
базі природженого механізму засвоєння рідної. Не заперечуючи це положення,
хотілося б звернути увагу на той факт, що студенти, які приїжджають в Україну
на тривалий термін, оволодівають спеціальністю українською мовою: слухають
лекції, складають іспити, беруть участь у дискусіях, читають літературу за
фахом і газети, а також слухають радіо і пишуть реферати українською мовою. У
цій ситуації у них не відбувається перекодування (передачі) думки на рідну
мову; навпаки, на основі засвоєного розширюється стереотип володіння українською
мовою, яка слабкою мірою співвідноситься з рідною мовою, оскільки ця сфера
знань у рідній мові раніше їм була невідома. Студенти зазнають труднощів під
час бесіди за фахом рідною мовою і практично нездатні під час бесіди
перемикатися з однієї мови на іншу, перекладати тексти наукового або
суспільно-публіцистичного змісту не тільки на виучувану ними українську мову,
але й на рідну.
Заняття з перекладу можуть
допомогти подолати ці бар’єри і розвинути у студентів власне перекладацькі навички,
які бажано формувати у всіх тих, хто вивчає українську мову як іноземну. Цілком
можливо, що у себе на батьківщині іноземці, які вивчили українську мову,
займатимуться і перекладацькою діяльністю як референти-перекладачі за фахом.
Особливо важливі заняття з
перекладу для студентів, які спеціалізуються з української філології. Після
закінчення університетського курсу, здобувши спеціальність філолога-україніста,
багато хто з них також займається перекладацькою діяльністю. Введення перекладу
як аспекту навчання української мови іноземців повинне привести «...до такого
стану, коли дві яких-небудь мови утворюють в думці лише одну систему асоціацій,
що становить другий вид співіснування мов. Будь-який елемент мови має тоді свій
безпосередній еквівалент в іншій мові, так що переклад не становить ніякого
трудності для мовців» [7, 68]. Такою мовною здібністю повинен володіти філолог,
у нашому випадку – майбутній викладач української мови як іноземної або
перекладач.
Заняття з навчального перекладу безперечно є необхідною складовою частиною
в системі лінґвістичної і професійної підготовки студентів-філологів, оскільки
переклад – і особливо з рідної мови на українську – один з найефективніших
засобів формування „свідомого диференційованого білінґвізму (Б.А.Ларін).
Навчальний переклад максимально активізує розумову діяльність і творчі
здібності, виявляє ступінь автоматизації і навичок володіння мовою у всіх функціональних
різновидах.
Система занять з навчального перекладу повинна забезпечити досягнення таких
цілей:
– здобуття більш глибоких знань про виучувану і рідну мови;
– підвищення рівня активного володіння українською мовою;
– набуття навичок порівняльного аналізу перекладу і навичок
перекладацьких прийомів і трансформації;
– розвиток свідомого національно-українського білінґвізму.
Досягнення зазначених цілей припускає виділення трьох етапів роботи.
1. Творче
знайомство з порівняльним аналізом перекладів.
2. Практика
самостійного перекладу.
3. Узагальнення
порівняльно-лінґвістичних спостережень, які з’явилися в процесі роботи.
Основними видами
на кожному етапі є:
1.1. порівняльний аналіз оригіналу з перекладом на рідну мову і з
рідної на українську, виявлення і пояснення використання прийомів
трансформації, знаходження лексико-фразеологічних, граматичних і стилістичних
невідповідностей, вибір варіантів, коментування правильності/неправильності,
доцільності/недоцільності використання тих або інших варіантів, визначення
ступеня еквівалентності перекладу;
1.2. порівняльний аналіз двох-трьох варіантів перекладу того самого
тексту певної стилістичної належності, а також текстів художньої літератури:
прози і поезії;
1.3. вироблення навичок редагування перекладу;
2. самостійний переклад з рідної мови на українську з попереднім
виявленням у тексті важких для перекладу лексико-фразеологічних одиниць,
граматичних форм, з визначенням стилістичної віднесеності тексту, а також
неминучих втрат і можливостей компенсації;
3. підготовка невеликих повідомлень узагальнювального характеру про
лінґвістичні особливості перекладу з рідної мови на українську.
Робота над розумінням і інтерпретацією оригіналу в процесі перекладу чудово
тренує навички проективного читання з орієнтацією на контекст і затекст (в
термінах Є.М.Верещагіна і В.Г.Костомарова) [3]. Відповідно видається доцільним
посібник з перекладу пропонованого нижче наповнення.
Перший розділ – стислий виклад основних постулатів сучасної теорії
перекладу. Матеріал презентується у вигляді доступних за лексикою і обсягом
текстів, забезпечений завданнями і може опрацьовуватися і як власне навчальний.
Другий розділ – аналіз перекладного тексту в його порівнянні з оригіналом.
На конкретному матеріалі виявляються актуальні проблеми, відпрацьовується
методика аналізу.
Третій розділ – тексти для самостійного аналізу. Методологічна
повноцінність його забезпечується системою навідних запитань.
У додатку пропонуються короткі тексти для самостійного перекладу на
українську мову, які супроводжуються економним навідним коментарем.
Основна проблематика курсу перекладу для іноземних студентів-філологів
охоплює таке коло питань: 1) поняття інваріанта в перекладі,
співвідношення інваріантних і варіабельних елементів у найактуальніших жанрах
перекладу (науковий, публіцистичний, прозовий, поетичний, екранний текст);
2) граматичні елементи мови оригіналу, що не мають формальних
відповідностей у мові перекладу; 3) граматичні елементи мови перекладу,
відсутні в мові оригіналу, використання їх у процесі перекладу;
4) граматичні засоби, що формально збігаються, але функціонально не
адекватні в обох мовах, пошуки функціональних відповідностей; 5) частково
еквівалентна лексика, види закономірних трансформацій під час її перекладу;
6) хибні еквіваленти („хибні друзі перекладача”); 7) безеквівалентна
лексика, реалії і переклад; 8) основні типи фразеологічних зворотів і
способи їх перекладу; 9) міжмовна інтерференція („гіпноз оригіналу”) і
переклад; 10) фонові значення і переклад; 11) прагматична адаптація
тексту як шлях подолання розходження у фонових знаннях, види прагматичної
адаптації; 12) специфічні проблеми художнього перекладу і сучасні критерії
його адекватності.
Основною метою завершального етапу навчання (IV–V курси) є навчання
студентів-іноземців продукування стилістично диференційованого висловлення
(усного і письмового). Однією з найважливіших мовних одиниць у сучасній теорії
і практиці перекладу визнається текст. Так, професор Л.С.Бархударов пише:
„...перекладач має справу не з окремими мовними одиницями, а конкретними
мовленнєвими творами і прагне не до еквівалентності тих чи інших лексичних (або
граматичних) одиниць, взятих у відриві від контексту всього твору, а до
еквівалентності всього тексту мовою перекладу всьому тексту мовою оригіналу,
как єдиному цілому” [2, 120].
Урахування жанрово-стилістичних особливостей виучуваних текстів
здійснюється при поглибленому розумінні значень, які виражають мовленнєві
твори, з метою перекладу їх у максимально можливій повноті; в процесі вивчення
конкретних показників стилістичної маркованості і аналізованих мовленнєвих
творів з метою збереження загальної стилістичної характеристики всього певного
тексту в цілому під час передачі його на мову перекладу. Система робіт на
заняттях припускає розгляд змістових і формальних характеристик тексту, які в
комплексі ведуть до правильного розуміння його семантичної структури, виявляють
особливості подачі матеріалу, які спрямовані на певне сприйняття його з боку
слухачів (читачів).
Відпрацювання професійно значущих знань, навичок і умінь на завершальному
етапі здійснюється на основі наявного у студентів-філологів досвіду
стилістичного аналізу публіцистичних, науково-популярних, офіційно-ділових
текстів, з урахуванням необхідності подальшого вдосконалення навичок і умінь,
пов’язаних з різними видами мовленнєвої діяльності, поглиблення і розширення
країнознавчих знань научуваних.
Вправи, що розкривають структурно-семантичну організацію виучуваних
текстів, включають такі види роботи: аналіз ключової, безеквівалентної і
фонової лексики; аналіз елементів змістово-логічного членування повідомлення,
особливостей композиційного розгортання теми, своєрідності і особливостей
сполучуваності структурно-смислових фрагментів тексту; аналіз експресивних
засобів мови, які стилізують стилістичну відзначеність тексту, яка має в
публіцистиці оцінно-соціальний характер, і посилюють його інформативну ємність
(виражальні засоби, контекстуальні явища, синтаксичні форми, що становлять відхилення
від нейтральної синтаксичної норми та ін.); зіставний стилістичний аналіз
газетної і кінохроніки, нарису і кінонарису.
Урахування жанрово-стилістичних особливостей тексту в процесі вивчення
української мови реалізується у поєднанні рецепції і продукції, на взаємодії
різних видів мовленнєвої діяльності. Досягається це шляхом системи вправ
(мовних і мовленнєвих), при яких одночасно із здобуттям інформації відбувається
довільне і мимовільне запам’ятовування і закріплення матеріалу. Вправи
відображаютьзростальні труднощі і послідовності вивчення названих вище тем
розгляданого аспекту. Все це разом взяте сприяє інтенсифікації і професійній
орієнтації навчання української мови іноземних студентів-філологів.
Навчальний план з
перекладу як одного з аспектів навчання української мови необхідно будувати
відповідно до програми практичного курсу української мови для філологів і
стабільного підручника. На жаль, дотепер немає супутнього посібника з перекладу
для іноземних студентів-філологів, розрахованого на весь курс навчання
української мови, з поступовим наростанням труднощів, з ускладненням форм і
змісту роботи з перекладу. Тому викладачеві доводиться самому підбирати
додатковий матеріал для перекладу.
Підбираючи тексти, необхідно
враховувати такі основні положення: 1) під час вивчення явищ мови граматика
цікавиться насамперед постійним (інваріантним) значенням, тоді як у процесі
перекладу завжди важлива конкретна ситуація; 2) в центрі уваги граматики стоять
основні граматичні відмінності, в центрі уваги перекладу – частковості,
тонкощі, стилістичні і смислові розбіжності; 3) у процесі порівняння явищ
двох мов граматика зазвичай тільки відзначає наявність або відсутність
еквівалента в іншій мові, переклад же йде далі, його завдання – знайти спосіб
передачі певної граматичної структури засобами іншої мови, відшукати
еквівалентне вираження певного смислового змісту.
Переклад є не тільки засобом
семантизації, контролю розуміння і продукування мовлення виучуваною мовою, але
має і культурно-пізнавальне значення, розвиває філологічні і розумові здібності
студентів. З цією метою корисно пропонувати научуваним для перекладу тексти двома
мовами, аналогічні за жанром і змістом, наприклад тексти з газет (інформації,
повідомлення і т. д.), в яких простежуються мовні, національні, культурні
традиції двох народів, а також уривки з творів художньої літератури з
включенням прислів’їв, приказок та інших фразеологізмів.
Робота над перекладом розсовує
межі поняття «синонім», привчає студентів, виходячи з контексту, знаходити в
словниках потрібну відповідність, враховуючи стилістичне і емоційне забарвлення
і асоціації, а також межі семантичних полів уживання слова, його лексичну і
синтаксичну сполучуваність.
У зв’язку з цим виникає
необхідність створення не тільки посібників з перекладу (з ключами), але й
спеціальних двомовних навчальних словників, якими могли б користуватися
викладач і студент у практиці перекладу. Це навчальні двомовні тематичні
словники словосполучень і термінологізованих кліше за фахом, словники усталених
газетних кліше, фразеологічні словники, куди повинні увійти прислів’я і різного
роду вислови, двомовні словники синонімів, антонімів і омонімів. Слово в
подібному словнику повинне бути подане з погляду його значення, асоціативних зв’язків
з іншими словами як в синтагматиці (синтаксична валентність, лексична
сполучуваність), так і в парадигматиці (тематичні, синонімічні, антонімічні та
інші смислові відношення певного слова з іншими словами). У словнику повинні
бути дані варіанти перекладу слова на
іншу мову. Парадигматичні і синтагматичні значення слова повинні розкриватися через його
сполучуваність справа і зліва. Ці ряди сполучуваності слова необхідно подати в навчальних
тлумачних словниках, які слід було б видавати окремими тематичними випусками.
Знайомство з основами сполучуваності слів сприяло б значному збагаченню мовлення
іноземних студентів, допомогло б зробити його більш образним і виразним.
Навчальна комунікація, що
створюється викладачем на уроках, в ідеалі повинна відображати істотні ознаки
природної комунікації, соціальну і національну специфіку мовленнєвої поведінки,
яка добре відома носіям мови, але невідома іноземцям. Переклад як один з
аспектів навчального процесу допомагає ефективніше й інтенсивніше оволодіти
узусом правильного вживання українських мовленнєвих формул іноземними
студентами в певних мовленнєвих ситуаціях.
Заняття перекладом у процесі навчання
української мови виконують завдання і лінґвокраїнознавчого, соціологічного характеру. Відомо, що
іноземні студенти при вивченні української мови з метою комунікативної
діяльності цією мовою, а також у загальноосвітніх цілях у процесі занять ведуть
бесіди на різні теми країнознавчого характеру. Проте, оволодівши певними мовленнєвими
кліше, студенти зазнають труднощів, наприклад, при розповіді українською мовою
про свою країну. Вони не здатні виразити засобами української мови
національно-культурні реалії, характерні для їх народу, країни. Переклад з
рідної мови на українську мову текстів аналогічного змісту допомагає подолати
цей бар’єр. Сюди можна додати і переклад ділової кореспонденції, документації,
переклад різного типу фразеологізмів, зокрема формул мовленнєвого етикету.
Навчальний переклад може бути
цілісним і фрагментарно-ярусним. Завдання цілісного перекладу – сприяти
остаточному засвоєнню і закріпленню вивчених мовних явищ української мови в
цілому і подоланню інтерференції. Фрагментарно-ярусний навчальний переклад має
об’єктом окремі, зазвичай ізольовані або деяким чином комбіновані компоненти,
моделі, структури, словосполучення. Мета навчального перекладу такого типу –
засвоєння цих компонентів, їх вживання, уміння їх диференціювати.
Переклад може проводитися зі
слуху в усній або письмовій формі, можливе також читання з перекладом. Можна
запропонувати студентам послідовний переклад (при читанні і зі слуху) і
короткий виклад в усній або письмовій формі українською мовою основного змісту
тексту, що прочитаного або прослуханого рідною мовою.
Між навчальним перекладом з української
мови на рідну і з рідної мови студентів на українську існують значні відмінності.
Переклад з української
мови на рідну мову студентів служить в основному
рецептивним цілям: засвоєнню значення слова і його структури, розумінню думки
автора. Звернення до перекладу в процесі пред’явлення мовного матеріалу з
наочним його поданням у двох адекватних текстах (українською мовою і рідною мовою
студентів) є економним за часом і надійним засобом його усвідомлення і
розуміння.
Навчальний переклад з української
мови на рідну як обов’язковий момент припускає порівняльний аналіз ряду явищ української
і рідної мов. Слід звернути увагу на той факт, що зіставлення мовних систем
близькоспоріднених мов (наприклад, української і чеської) значно складніше, ніж
порівняння мов, що не належать до однієї групи (наприклад, української і
німецької). Завдяки близькості споріднених мов на рівні граматики і лексики і у
зв’язку з тим, що студенти зі шкільної лави звикають до безперекладного методу
навчання і досить легко справляються з читанням і розумінням текстів українською
мовою, у самих студентів і у викладачів створюється враження, що оволодіння українською
мовою не становить трудності. Проте під час перекладу навіть нескладного тексту
студенти деколи відчувають серйозні труднощі у виборі слова і особливо
словосполучень, в правильному вживанні структури речення тощо.
Переклад з
рідної мови на українську служить цілям
продуктивного оволодіння мовою і розвиває уміння оформляти свою думку українською
мовою згідно з її нормами, абстрагуючись від норм рідної мови. Тут головною є
проблема синтезу, відтворення тексту, його продукування українською мовою. Це потребує
мобілізації всіх здобутих знань, щоб з безлічі варіантів перекладу вибрати
найвдаліший. Така робота стимулює творчу активність студентів, поглиблює їх
знання в галузі української мови, підкреслює діалектичний зв’язок різних явищ і
різних рівнів мови і сприяє її свідомому засвоєнню на базі постійного
зіставлення з рідною мовою.
Відмінності в цілеспрямованості
видів перекладу визначають їх роль у процесі викладання української мови.
Переклад українською мовою є одним з найважливіших засобів закріплення і
контролю знань у галузі граматики, словотворення і лексики української мови і
сприяє розвитку усного і письмового мовлення виучуваною мовою.
Навчальний переклад у рамках
практичного курсу української мови має на меті збагачення і коригування мовлення студентів, вироблення навички точного
вираження думок українською мовою, привчає до глибшого проникнення в зміст
спеціального і художнього тексту, сприяючи, таким чином, досягненню основної
мети навчання – вільному володінню всіма видами мовленнєвої діяльності.
Необхідність вибору в нерідній мові точного смислового еквівалента для вираження
заданого смислу упорядковує мовлення студентів виучуваною мовою, формуючи
здібність до абстрактно-логічного мислення, до зіставлення явищ двох мовних
систем, аналізу схожості і відмінності між ними. За допомогою перекладу
виробляються навички уважного ставлення до мовної форми як способу вираження
змісту.
Отже, дослідження
лінґвометодичних можливостей перекладу як аспекту навчання української мови
іноземних студентів-філологів дає змогу зробити такі висновки.
1. Переклад як один з найважливіших видів комунікативної діяльності
зорієнтований на повну і адекватну передачу мови-оригінала, що містить всю
сукупність імплікацій мовного, соціального і культурного плану. Одна з
особливостей перекладу як виду комунікативної діяльності – його націленість не
на абстрактне зіставлення мовних одиниць відповідних мов, а на адекватне
відтворення змісту оригіналу. Створюючи переклад, перекладач не просто здійснює
акт мовлення мовою перекладу, але й установлює відношення комунікативної
рівноцінності між мовленнєвими творами (текстами) двох різних мов.
В акті перекладу здійснюється триєдина маніфестація двох мовних систем – у
ньому функціонують дві мовні системі, але вони функціонують не незалежно одна
від одної, а співвіднесено, з паралельним використанням комунікативно
рівноцінних одиниць. Значить, переклад може бути визначений у лінґвістичному
плані як особливий вид функціонування мов.
2. Переклад (усний переклад усного тексту, усний переклад письмового
тексту, письмовий переклад письмового тексту) використовується як система
спеціальних занять, уводжуваних з метою інтенсифікації процесу вивчення
української мови як іноземної. Робота з навчального перекладу, який дозволяє
синтезувати наявні знання іноземних студентів на суворо функціональній основі,
ведеться в послідовності, що визначається градацією труднощів мовного,
текстового і перекладацького характеру.
Навчальний переклад є ефективним засобом боротьби з мовною інтерференцією і
дійовим способом розвитку мовної здогадки. Система вправ і текстів,
використовуваних на заняттях з перекладу, дозволяє дотримувати принципу мовної
і тематичної мотивованості навчального матеріалу. Переклад може бути окремим
аспектом навчання української мови як іноземної і одним із видів роботи над
мовою.
3. Виконання різноманітних вправ з перекладу забезпечує інтенсивне
нагромадження лексичного запасу, вдосконалення знань у галузі граматики, а
також глибоке ргозуміння структури виучуваної мови, вироблення умінь
аналізувати текст з погляду його актуального членування і зіставлення мовних
одиниць рідної мови з можливими еквівалентами мови перекладу, використання
перекладу як засобу семантизації мовних і мовленнєвих одиниць, корекції
лексико-граматичного матеріалу, контролю здобутих знань, постійного поглиблення
і розширення знань, навичок і умінь, що дає змогу іноземним студентам-філологам
вільно переключатися з однієї мови на іншу.
4. Функціонування системності в процесі навчального перекладу повинне
бути зорієнтоване на правильне використання в мові-основі і у виучуваній мові,
залежно від виду перекладу – прямого чи зворотного, – системних компонентів на
рівні мікро- і макросинтагм, простих і складних речень і зв’язного тексту. При
цьому особливе значення має рівновага між зразками (прикладами-вправами,
складеними згідно з певними переслідуваними цілями) и уривками зв’язного тексту
оригіналу.
5. Основними прийомами навчального перекладу є лексико-граматичні
трансформації, які становлять основний лінґвістичний механізм перекладу.
Розвиток автоматизації навичок трансформації і є найважливішим завданням курсу
перекладу.
6. Конкретні вимоги до навичок усного і письмового перекладу, а також
мовний і текстовий матеріал для занять з перекладу визначаються змістом і
завданнями того чи іншого типу навчання. Однак постійне порівняння двох мов є
обов’язковою умовою в роботі над перекладом.
Література:
1. Алексеева И.С. Профессиональный тренинг
переводчика. – Спб.: Издательство
„Союз”, 2003. – 288 с.
2. Бархударов Л. С. Язык и перевод. – М.: Международные отношения, 1975. –
С.120.
3. Верещагин Е.М., Костомаров В.Г. Язык и культура. – М.: Русский язык,
1990. – 246 с.
4. Гудков Д.Б. Теория и практика межкультурной
коммуникации. – М.: ИТДГК „Гнозис”, 2003. – 288 с.
5. Українська філологія: школи, постаті, пролеми:
Збірник наукових праць Міжнародної наукової конференції, присвяченої 150-річчю
від дня заснування кафедри української словесності у Львівському університеті.
– Львів: Світ, 1999. – Ч.2. – 752 с.
6. Федоров А.В. Основі общей теории перевода
(лингвистические проблемі). – СПб.: Филологический факультет СпбГУ; М.: ОО
„Издательский Дом „ФИЛОЛОГИЯ ТРИ”, 2002. – 416 с.
7. Щерба Л.В.
Языковая система и речевая деятельность. – Л.: Наука, Ленингр. отд-ние, 1974. – 428 с.