Федчик В.А.

Донецький державний університет управління, Україна

Основні компоненти дослідження юридичної арґументації

Юридична арґументація вважається важливою сферою застосування ідей, розвинених у царині теорії арґументації.

За рубежем протягом останніх тридцяти років був опублікований цілий ряд досліджень як теоретиками арґументації, так і теоретиками права, присвячених аналізу різних аспектів юридичної арґументації. Інтерес до юридичної арґументації почав зростати у 70–80-х рр. XX ст.

Перші з опублікованих досліджень були виконані в руслі логіки. Описуючи суперечку між формалістами і неформалістами з приводу ролі логіки в юридичній арґументації, Д. Хоровіц [25] доходить висновку: розбіжності між представниками цих двох таборів полягають у тому, що різні автори по-різному використовують ті самі базові терміни і теза, яку відстоюють неформалісти, ґрунтується величезною мірою на помилкових поглядах.

Д. Калиновський [28] у своїй роботі описує різні напрями, що існують у юридичній логіці, і пропонує свою теорію юридичної арґументації, що містить класифікацію типів міркування. У подальших оглядах автори приділяють увагу різним аспектам теорії арґументації і філософії мови.

Описуючи різні моделі арґументації, Д. Страк [59] відзначає, що жодна з моделей, включаючи емпірико-описові моделі (empirical description models) (Toulmin, топика (topics)), епістемологічні нормативно-оцінні моделі (normative evaluative models) (логіка, критичний раціоналізм (critical rationalism), герменевтика (hermeneutics)), соціальні теорії (марксизм, концепція Ю. Хабермаса, Ерлангенська програма (Erlangen Schule)), не містить прийнятного аналітичного апарату для оцінки раціональності юридичної арґументації. Він доходить висновку, що подібний апарат можуть запропонувати соціальна топіка (social topics) і риторика.

Р. Алексі [3] пропонує теорію юридичної арґументації, яка ґрунтується на ідеях аналітичної філософії моралі (analytic moral philosophy) таких авторів, як Стівенсон (Stevenson), Л. Віттгенштейн (Wittgenstein), Дж. Остін (Austin), Хейр (Hare), С. Тулмін (Toulmin) і Д. Е. Байер (Baier), на концепціях теорії істини як консенсусу Ю. Хабермаса (Habermas’ consensus theory of truth), теорії практичного міркування, розробленої представниками Ерлангенської програми (theory of practical deliberation), а також теорії арґументації X. Перельмана. Р. Рікі [50, 363–376] дає огляд різних праць, присвячених арґументації в практиці правозастосування (legal process), які включають дослідження в таких різних царинах, як риторичний аналіз, рішення судді, комунікативні функції юристів, а також телебачення і судові розгляди.

На думку Р. Рікі, перспективною цариною для подальших досліджень може стати арґументація в судових виступах в рамках справ, пов’язаних зі свободою самовираження.

Дослідження, що проводяться в царині юридичної арґументації в останні тридцять років, характеризуються багатою різноманітністю тем, підходів, ідей і принципів. Юридична арґументація досліджується в різних царинах її функціонування. Це і теорія права (юриспруденція), і законодавчий процес, і практика правозастосування, і процес ухвалення судового рішення (process of judicial decision-making).

У цих дослідженнях можна виділити декілька методологічних підходів. Учені, що працюють у рамках нормативного підходу, досліджують раціональні засоби, які використовує суддя для обґрунтування свого рішення, або розумні (reasonable) способи ведення юридичної дискусії. Учені, що віддають перевагу описовому підходу, концентрують свою увагу на прикладах з реального процесу арґументування, прагнучи визначити, чому ті або інші арґументативні стратегії ефективні або неефективні в процесі переконання конкретної аудиторії.

Існують також різні аспекти юридичної арґументації, які теж можуть бути об’єктом дослідження. Деякі автори приділяють увагу філософським і методологічним проблемам юридичного арґументативного дискурсу; інші створюють теоретичні моделі і намагаються виробити норми раціонального обґрунтування юридичних рішень; треті займаються описом юридичної практики; нарешті, четверті виробляють методи навчання практичних навичок проведення аналізу, оцінки юридичних текстів та їх написання (більш розгорнений і детальний опис різних теорій можна знайти в монографії «Основи юридичної арґументації» [14]).

Що ж до тем, які обговорюються в розгляданих теоріях, тут можна виділити декілька різних напрямів або компонентів загального проекту дослідження юридичної арґументації: філософський, теоретичний, аналітичний, емпіричний і практичний.

Метою цієї статті є спроба здійснити аналіз основних компонентів дослідження юридичної арґументації на зламі ХХ–ХХІ ст. (на матеріалі теорій зарубіжних учених).

Філософський компонент полягає в розробленні нормативного фундаменту теорії юридичної арґументації. У цьому компоненті досліджуються питання, що стосуються критеріїв раціональності юридичної арґументації, і розглядаються відмінності між юридичними і етичними нормами раціональності. Два важливі питання, які обговорюються в рамках філософського компоненту, полягають ось у чому: які загальні етичні і які часткові юридичні критерії раціональності повинні застосовуватися під час оцінки юридичних доводів? Ю. Хабермас [18] розглядає критерії, яким повинна відповідати юридична арґументація, щоб бути прийнятною з етичної точки зору. Він виділяє в зв’язку з цим особливі інституційні процедури (institutional procedures), які ґарантують, що в правовій системі прийматимуться тільки етично прийнятні рішення. Р. Алексі [3] розвиває теорію юридичного міркування, в якій він поєднує аналіз раціональності загальної практичної арґументації з дослідженням норм раціональності, властивих юридичній арґументації. Услід за Р. Алексі точки зору про те, що юридична арґументація є частковою формою загальноетичного міркування, яка лише функціонує за особливих умов, дотримується і К. Гюнтер [17, 163–190].

У рамках теоретичного компонента відбувається розроблення теоретичних моделей юридичної арґументації. У цих моделях формулюються структури юридичних умовиводів, а також норми і правила, згідно з якими визначається прийнятність тих або інших доводів. Модель Е. Вроблевського [65, 33–46] направлена на те, щоб виділити різні елементи обґрунтування юридичного рішення. А. Аарніо [2] і Р. Алексі [3] у своїх дослідженнях пропонують модифікувати модель Вроблевського, виділяючи два рівні обґрунтування – внутрішнє і зовнішнє. А. Аарніо [2], Р. Алексі [3], Н. Мак-Кормік [39] і А. Печенік [42; 43] у своїх працях роблять спробу сформулювати застосовні на цих двох рівнях норми.

Крім цих загальнотеоретичних досліджень, існують також праці, в яких здійснюється аналіз конкретних аспектів раціональної юридичної арґументації. Найважливішим з подібних критеріїв, на думку А. Аарніо [2], Р. Алексі і А. Печеніка [4, 130–147], К. Гюнтера [17, 163–190], Н. Мак-Корміка [39], Н. Мак-Корміка і Р. Саммерса [38, 181–202] і А. Печеніка [42; 43], є зв’язність і ясність (coherence) арґументації.

Інші автори концентрують свою увагу на помилках, які зустрічаються в праві. X. Хохманн [23, 776–781] оцінює роль помилок у юридичному міркуванні. Л. Протт [48, 299–310] здійснює аналіз рішень Міжнародного суду, в яких присутні приклади доводів до людини (argumentum ad hominem), доводів до безглуздості (argumentum ad absurdum), доводів до наслідків (argumentum ad consequentiam), суджень виду «тим більше що» (а fortiori).

Американські дослідники мовленнєвої комунікації вважають юридичну арґументацію особливою сферою міркування, до якої застосовні особливі критерії арґументативної спроможності. Р. Рікі [49, 152–159] описує науковий проект, в якому арґументація розглядалася б як особлива форма міркування, і описує особливості юридичної арґументації. Асбелл Шеппард і Р. Рікі [50, 363–376] пропонують аналітичну модель подання юридичних доводів. Шутц [56, 279–295] привертає увагу читачів до проблем, які виникають через те, що юридичну арґументацію вважають сферою міркування, відмінну від усіх інших.

Нарешті, деяких дослідників цікавить питання, скільки і які сфери арґументації можуть бути виділені в рамках права. Т. Холліхан та ін. [24, 187–195] описують особливості арґументативного процесу в суді, що розглядає невеликі позови, або суді малих позовів (small claims court). Д. Шутц [54, 223–234] як матеріал аналізу використовує законодавчий процес.

Аналітичний компонент досліджень у царині юридичної арґументації включає опис юридичних міркувань з позицій аналітичної моделі. Мета раціональної реконструкції доводів полягає в тому, щоб провести ясне розмежування стадій процесу арґументації, явних і неявних арґументів, а також структури арґументації. Подібна раціональна реконструкція є фундаментом, на якому ґрунтується оцінка доводів.

Тип підходу і критерії раціональності, використовувані в цьому підході, залежать від того, як реконструюється арґументація. Тип реконструкції, вживаний в логічному підході, припускає аналіз арґументації як ланцюга логічно правильних умовиводів. Р. Алексі [3], X. Кох [35, 59–86] і Н. Мак-Кормік [39] описують процедуру реконструкції юридичних доводів, яка ґрунтується на цьому підході. Такі ж автори, як Д. Макау [40, 379–396], Д. Шутц [54, 223–234; 55, 804–812], К. Снедакер [57, 315–324] приділяють увагу в своїх працях реконструкції, вживаної в риторичній традиції. Е. Фетеріс [15, 768–775] аналізує трансформації, які використовуються під час діалогічного аналізу юридичної арґументації.

Одна з центральних проблем в аналізі юридичної арґументації полягає в тому, щоб визначити, як повинне здійснюватися обґрунтування того або іншого тлумачення юридичної норми (justification of interpretation of а legal rule). У реконструкції юридичних доводів часто робиться розмежування між так званими ясними випадками, в яких абсолютно ясно, яка норма закону повинна застосовуватися, і так званими складними випадками, в яких необхідно спочатку провести тлумачення закону, перш ніж стане ясно, чи застосовний він у певній справі. Такі автори, як А. Аарніо [1; 2], Р. Алексі [3], Н. Мак-Кормік [39] і А. Печенік [42; 43] розрізняють різні рівні обґрунтування того або іншого тлумачення юридичних норм.

Р. Саммерс [60] пропонує модель раціональної реконструкції юридичних рішень і описує методи й елементи процесу створення й оцінки юридичних рішень. У книзі «Тлумачення законів» («Interpreting Statutes»), що вийшла в 1991 р. за редакцією Н. Мак-Корміка і Р. Саммерса [38], міститься звіт про результати досліджень, присвячених тлумаченню законів у різних країнах (Німеччині, Фінляндії, Франції, Італії, Польщі, Великобританії, США і Аргентині). Автори доходять висновку, що вищі суди різних країн використовують у своїй арґументації різні методи тлумачення законів.

Інше важливе питання, що стосується реконструкції арґументів, полягає в знаходженні найефективніших методів аналізу й оцінки умовиводів, які ґрунтуються на аналогії і доказі від супротивного. Доводи, що ґрунтуються на відношенні аналогії, використовуються для того, щоб показати, що, незважаючи на те, що розглядана справа прямо не підпадає під дію якої-небудь норми права, цей нормативний акт все ж таки можна застосовувати, оскільки він застосовний у схожих випадках. Доказом супротивного розкривають те, що розглядана справа не підпадає під дію застосовуваного закону.

Перше питання, на яке намагаються відповісти учені, полягає в тому, чи можна вищеназвані схеми арґументації звести до форми логічно правильного умовиводу, і якщо так, то як це зробити. X. Каптейн [30, 315–324; 29, 428–433], У. Kлюг [34] і A. Coтмен [58] вважають, що такі доводи можуть бути відновлені в логічно правильні умовиводи. На їх думку, головне питання полягає в тому, яка логічна система найкраще підходить для цієї мети. X. Каптейн дотримується погляду, що для аналізу міркування за аналогією і доведення від супротивного слід використовувати пропозиціональну логіку. М. Хенкет [22, 152–164] вважає, що доведення супротивного повинне розглядатися не як сутнісна імплікація (material implication), а залежно від тлумачення закону як процес створення аналога розгляданої справи (replication) або як процес створення справи, що знаходиться до розгляданої справи у відношеннях еквівалентності (equivalence). У книзі В. Бенуа і Франса [7, 48–60] обговорюються приклади арґументації за аналогією, узяті з американського права. У роботі М. Хенкета [21, 790–800] аналізуються аналогія і використання правил у практичному міркуванні.

Працюючи в рамках прагма-діалектичного підходу, X. Клоостерхаус [31, 238–245; 33, 138–145; 32, 461–463] розробляє аналітичний апарат для аналізу і оцінки міркувань, що ґрунтуютьяс на аналогії. Він виділяє різні форми аналогії, описує їх експліцитні й імпліцитні елементи і пропонує способи раціональної оцінки розгляданої арґументації. Е. Фетеріс [14, 188–194] і Д. Плюг [45, 246–254; 46, 61–72; 44, 639–642] описують методи реконструкції структури обґрунтування юридичних рішень.

У рамках емпіричного елементу в центрі уваги дослідників знаходяться прийоми створення і оцінки арґументації в реальній правовій практиці. Мета подібного розгляду полягає в тому, щоб визначити, наскільки реальна арґументативна діяльність в царині права відповідає або розходиться з теоретичними моделями, і якщо зустрічаються подібні розбіжності, то дати їм пояснення.

Існує цілий ряд досліджень конкретних прикладів особливостей арґументативного процесу. У дослідженні В. Бенуа [5, 179–196] дається опис емпіричного аналізу арґументативних стратегій, що застосовуються у Верховному суді США. В іншій роботі, що вийшла 1989 р., той самий автор аналізує реакції суду на доводи, що висуваються юристами. У спільному дослідженні В. Бенуа і Ж. Д’агостіна [6, 89–96] описується, як у праві функціонує арґументативний дискурс, націлений на різнорідну аудиторію. В. Бенуа і Ж. Франс [8, 394–400] приділяють увагу тому, який вплив справляють вступні і завершальні арґументи сторін (opening and closing arguments) на вердикт присяжних засідателів. М. Діккенс і Р. Шварц [11, 341–342; 12, 32–42] обговорюють у своїй роботі роль усної арґументації у Верховному суді США. Н. Данбар і М. Купер [13, 213–241] описують різні види заяв, які робить суддя на послідовних стадіях правового процесу. М. Хейган [20, 192–199] провадить арґументативний аналіз справи Верховного суду США «Роу проти Уейда» (Roе v. Wade). У працях Т. Холліхана та ін. [24, 187–195], а також П. Райлі та ін. [51, 142–151] розглядаються дебати сторін у суді малих позовів. Д. Хансакер [26, 91–109] провадить аналіз справи Верховного суду США «Браун проти комітету з освіти» (Brown v. Board of Education) як прикладу соціального протесту. С. Іліє [27, 73–88] описує прагматичну і дискурсивну роль риторичних питань в англійському юридичному дискурсі. Р. Комінар [36, 146–151] обговорює роль, яку відіграє в канадському праві, вимоги арґументативної відповідальності під час обґрунтування юридичного рішення. У. Нойманн та ін. [41] дають огляд проведеного ними дослідження арґументативної практики в кримінальному процесі у Верховному суді Німеччини. Д. Шутц [55, 804–812] наводить аналіз мексиканського кримінального процесу, спираючись на теорію Перельмана. К. Снедакер і Д. Шутц [53] описують арґументативну структуру вступних промов в американському суді. Д. Уолкер і С. Деніелс [63, 689–692] звертають свою увагу на альтернативні системи розв’язання суперечок і провадять порівняльний аналіз цих систем, до числа яких входять арбітраж (arbitration), посередництво (mediation) і врегулювання багатобічного конфлікту (multi-party facilitation). С. Уосбі та ін. [64, 410–424] провадять оцінку ролі усних дебатів у суді.

У рамках практичного компонента розглядаються шляхи застосування результатів досліджень, що проводяться в рамках філософського, теоретичного, аналітичного і емпіричного компонентів, у реальній юридичній практиці. Ідеї, вироблені ученими, що працюють у цих царинах, застосовуються, зокрема, в розробленні методів, направлених на удосконалення методик аналізу, оцінки і написання юридичних доводів. У свою чергу ці методи часто знаходять своє практичне застосування в процесі навчання юристів у вишах.

У США проблеми удосконалення арґументативних навичок юридичного письма досліджуються в ширшому контексті логіки і теорії права. У «Вступі до права і юридичного міркування» («An Introduction to Law and Legal Reasoning») С. Бертон [9] розглядає різні форми юридичного міркування, такі як аналогічне міркування і дедуктивне міркування. «Вступ до логіки» («Introduction to Logic») І. Копі [10] містить розділ про логіку і право, в якому автор звертається до аналізу арґументативних помилок, а також індуктивного і дедуктивного міркування в праві. У «Юридичному міркуванні» М. Голдінга [16] провадиться аналіз різноманітних аспектів юридичного міркування, які включають різні типи юридичної арґументації, прецедент і аналогію. В розділі про юридичне міркування в книзі «Вступ до міркування» («Principles of Reasoning») її автори Л. Руссоу і М. Керд [52] обговорюють роль доводу в юридичному міркуванні, структуру юридичного міркування, аналогію і прецедент. У розділі про юридичне міркування у «Вступі до права і юридичного міркування» («An Introduction to Reasoning») С. Тулмін, Р. Рікі і А. Янік [61] розглядають питання структуризації юридичних доводів. Німецький дослідник Ф. Хафт [19] аналізує проблеми юридичного міркування у світлі риторичної традиції. Британці У. Твайнінг і Д. Майєрс [62] за об’єкт свого дослідження обирають проблеми, що виникають під час застосування законів у тлумаченні законів і в юридичному міркуванні.

С. Любке [37, 31–41] і Д. Пламер [47, 152–160] обговорюють застосування ідей неформальної логіки у вишівському вступному іспиті з юриспруденції, який складають під час вступу практично до будь-якого вишу США і Канади за фахом «Право» (Law School Admission Test). Цей іспит становить стандартний письмовий іспит, що складається з питань з варіантами відповідей. Іспит містить завдання на читання і розуміння складних текстів, організацію і оброблення інформації, уміння робити раціональні висновки з наявних даних, здібність до критичного міркування, уміння аналізувати і оцінювати міркування і доводи інших людей.

Отже, аналіз основних компонентів дослідження юридичної арґументації на зламі ХХ–ХХІ ст. (на матеріалі теорій зарубіжних учених) дає змогу зробити такі висновки.

1. У рамках філософського компонента загальні критерії раціональності арґументації, вироблені в теорії арґументації, порівнюються з критеріями раціональності юридичних умовиводів, виробленими в теорії права. У своїх теоріях А. Аарніо, Р. Алексі і А. Печенік адаптують концепції, що містяться в різних теоріях арґументації, для застосування в царині права. Вони виділяють загальні і часткові юридичні критерії раціональності, застосовні до конкретних видів юридичної дискусії. Серед цих критеріїв раціональності можна розмежувати процесуальні критерії і критерії, що стосуються сутності розгляданої справи. Процесуальні критерії стосуються процедури дискусії і процесу обґрунтування. Сутнісні критерії належать до стандартів раціональності, застосовуваних в оцінці юридичних доводів, призначених для різних сфер права і різних аудиторій.

2. У рамках теоретичного компонента розробляються різні моделі юридичної арґументації і юридичної дискусії. З позицій формальних аспектів юридичного міркування ці моделі містять правила раціональної юридичної дискусії різних типів і опис структури юридичних доводів. З погляду структури юридичних доводів розрізняються внутрішні і зовнішні аспекти юридичної арґументації. Внутрішні аспекти належать до формально-логічної структури юридичних доводів, а зовнішні аспекти пов’язані із сутнісними критеріями, що визначають те, як використовувані доводи можуть бути виправдані з погляду певних правових стандартів їх спроможності.

3. У рамках аналітичного компонента розглядаються питання реконструкції різних форм юридичної арґументації, провадиться логічний, риторичний і діалектичний аналіз різних аспектів юридичної арґументації. У цьому аналізі робиться упор на реконструкції різних форм арґументації, використовуваної в тлумаченні юридичних норм.

4. У рамках емпіричного компонента розглядаються конкретні приклади арґументації в праві. У цих дослідженнях для опису юридичного міркування використовуються різні теоретичні моделі. Приклади стосуються найрізноманітніших правових сфер: від дебатів у Верховному суді США до виступів на судовому засіданні за невеликим позовом.

5. Практичний компонент охоплює дослідження, присвячені розробленню практичних рекомендацій щодо аналізу, оцінки і реконструкції юридичної арґументації. Ці дослідження показують, як, поєднуючи теоретичні, аналітичні і емпіричні ідеї, можна розробляти методики удосконалення арґументативних навичок в юридичній освіті.

Співпраця між представниками різних дисциплін приведе до створення юридичної теорії арґументації, яка матиме як теоретичну, так і практичну цінність і сприятиме подальшому проґресу в розробленні концепцій юридичної арґументації і їх успішному застосуванню в юридичній практиці і освіті.

Література:

1. Aarnio A. On Legal Reasoning. – Turku: Turun Yliopisto, 1997.

2. Aarnio A. The Rational as Reasonable: A Treatise of Legal Justification. – Dordrecht etc.: Reidel, 1987.

3. Alexy R. A Theory of Legal Argumentation: The Theory of Rational Discourse as Theory of Legal Justification. – Oxford: Clarendon Press, 1989.

4. Alexy R., Peczenik A. The Concept of Coherence and its Significance for Discursive Rationality // Ratio Juris. – 1990. – N3. l. – P. 130–147.

5. Benoit W. L. An Empirical Investigation of Argumentative Strategies Employed in Supreme Court Opinions // Dimensions of Argument: Proceedings of the Second Summer Conference on Argumentation / Ed. G. Ziegelmueller, J. Rhodes. – Annandale, VA: Speech Communication Association, 1981. – P. 179–196.

6. Benoit W. L., D’Agostine J. M. The Case of the «Midnight Judges» and Multiple Audience Discourse: Chief Justice Marshall and Marbury v. Madison // Southern Communication Journal. – 1994. – N 50. – P. 89–96.

7. Benoit W. L., France J. S. Analogical Reasoning in Legal Argumentation /Ed. J. Rhodes, S. Newell. – 1980. – P. 48–60.

8. Benoit W. L., France J. S. Review of Research on Opening Statements and Closing Arguments // Communication Strategies in the Practice of Lawyering / Ed. R. J. Matlon, R. J. Crawford. – Annandale: Speech Communication Association, 1983. – P. 394–400.

9. Burton S. J. An Introduction to Law and Legal Reasoning. – Boston: Little; Toronto: Brown, 1985.

10. Copi I. (and Cohen C.) Introduction to Logic. – 8th ed. – New York: Macmillan, 1990.

11. Dickens M., Schwartz R. Argument: The Oral Argument Before the Supreme Court in Brown v. Board of Education of Topeka, 1952-1955 // Quarterly Journal of Speech. – 1970. – N 56. – P. 341–342.

12. Dickens M., Schwartz R. Oral Argument Before the Supreme Court: Marshall v. Davis in the School Segregation Cases // Quarterly Journal of Speech. – 1971. – N 57. – P. 32–42.

13. Dunbar N., Cooper M. A Situational Perspective for the Study of Legal Argument: A Case Study of Brown v. Board of Education // Dimensions of Argument: Proceedings of the Second Summer Conference on Argumentation / Ed. G. Ziegelmueller, J. Rhodes. – Annandale, VA: Speech Communication Association, 1981. – P. 213–241.

14. Feteris E. T. What Went Wrong in the Ball-point Case? An Analysis and Evaluation of the Discussion in the Ball-point Case from the Perspective of a Rational Discussion // Proceedings of the Fourth International Conference on Argumentation / Ed. F. H. van Eemeren, R. Grootendorst, J. A. Blair, C. A. Willard. – Amsterdam: Sic Sat, 1999. – P. 188–194.

15. Feteris E. T. Normative Reconstruction of Legal Discussions / Proceedings of the Second International Conference on Argumentation / Ed. F. H. van Eemeren, R. Grootendorst, J. A. Blair, C. A. Willard. – Amsterdam: Sic Sat, 1991. – P. 768–775.

16. Golding M. P. Legal Reasoning. – New York: Knopf, 1984.

17. Günther К. Ein normativer Begriff der Kohärenz. Fur eine Theorie der Juristischen Argumentation // Rechtstheorie. – 1989. – 20. – S. 163–190.

18. Habermas J. The Tanner Lectures on Human Values. 8. – Salt Lake City: University of Utah Press, 1988.

19. Haft F. Juristische Rhetorik. – Freiburg, etc.: Alber, 1981.

20. Hagan M. R. Roe v. Wade: the Rhetoric of Fetal Life // Central States Speech Journal. – 1976. – N27.3. – P. 192–199.

21. Henket M. Analogy and Rules in Practical Reasoning // Proceedings of the Second International Conference on Argumentation / Ed. F. H. van Eemeren, R. Grootendorst, J. A. Blair, C. A. Willard. – Amsterdam: Sic Sat, 1991. – P. 790–800.

22. Henket M. On the Logical Analysis of Juridicial Decisions // International Journal for the Semiotics of Law. – 1992. – N 14. – P. 152–164.

23. Hohmann H. Fallacies and Legal Argumentation // Proceedings of the Second International Conference on Argumentation / Ed. F. H. van Eemeren, R. Grootendorst, J. A. Blair, C. A. Willard. – Amsterdam: Sic Sat, 1991. – P. 776–781.

24. Hollihan Т. A., Riley P., Freadhoff K. Arguing for Justice: An Analysis of Arguing in Small Claims Court // Journal of the American Forensic Association. – 1986. – N 22. 4. – P. 187–195.

25. Horovitz J. Law and Logic: A Critical Account of Legal Argument. – Vienna etc.: Springer, 1972.

26. Hunsaker D. M. The Rhetoric of Brown v. Board of Education: Paradigm for Contemporary Social Protest // Southern Speech Communication Journal. – 1978. – N43. – P. 91–109.

27. Ilie C. The Validity of Rhetorical Questions as Arguments in the Courtroom // Proceedings of the Third International Conference on Argumentation / Ed. F. H. van Eemeren, R. Grootendorst, J. A. Blair, C. A. Willard. – Amsterdam: Sic Sat, 1995. – IV. – P. 73–88.

28. Kalinowski G. La logique des normes. – Paris: Presses Universitaires de France, 1972.

29. Kaptein H. Abductive Limits to Artificial Intelligence in Adjudication Pervasive Problems of Analogy, E Contrario and Circumstantial Evidence // Proceedings of the Fourth International Conference on Argumentation / Ed. F. H. van Eemeren, R. Grootendorst, J. A. Blair, C. A. Willard. – Amsterdam: Sic Sat, 1999. – P. 428–433.

30. Kaptein H. E Contrario Arguments in Law: From Interpretation to Implicit Premises // International Journal for the Semiotics of Law. – 1994. – VI. 18. – P. 315–324.

31. Kloosterhuis H. Analysing Analogy Argumentation in Judicial Decisions // Studies in Pragma-Dialectics / Ed. F. H. van Eemeren, R. Grootendorst. – Amsterdam: Sic Sat, 1994. – P. 238–245.

32. Kloosterhuis H. Final But not Infallible: Two Dimensions of Judicial Decisions // Proceedings of the Fourth International Conference on Argumentation / Ed. F. H. van Eemeren, R. Grootendorst, J. A. Blair, C. A. Willard. – Amsterdam: Sic Sat, 1999. – P. 461–463.

33. Kloosterhuis H. The Study of Analogy Argumentation in Law: Four Pragma-dialectical Starting Points // Proceedings of the Third International Conference on Argumentation / Ed. F. H. van Eemeren, R. Grootendorst, J. A. Blair, C. A. Willard. – Amsterdam: Sic Sat, 1995. – IV. – P. 138–145.

34. Klug U. Juristische Logik. – Berlin: Springer, 1951. (4th rev. ed. 1982.)

35. Koch H. J. Das Frankfurter Projekt zur juristischen Argumentation: Zur Rehabilitation des deduktiven Begründens juristischer Entscheidungen // Argumentation und Recht. Archiv für Rechts-und Sozialphilosophie. Beiheft Neue Folge. 14/Ed. W.Hassemer, A. Kaufmann, U. Neumann. – Wiesbaden: F. Steiner, 1980. – S. 59–86.

36. Kоminar R. A. Beyond the Final Court of Appeal: Getting Legal Reasoning Right in the Common Law // Proceedings of the Third International Conference on Argumentation / Ed. F. H. van Eemeren, R. Grootendorst, J. A. Blair, C. A. Willard. Amsterdam: Sic Sat, 1995. – IV. – P. 146–151.

37. Luebke S. W. Informal Logic Issues in Practical Testing Context // Proceedings of the Third International Conference on Argumentation / Ed. F. H. van Eemeren, R. Grootendorst, J. A. Blair, C. A. Willard. – Amsterdam: Sic Sat, 1995. – IV. – P. 31–41.

38. MacCormick N. Legal Deduction, Legal Predicates and Expert Systems // International Journal for the Semiotics of Law. – 1992. – V. 14. – P. 181–202.

39. MacCormick N. Legal Reasoning and Legal Theory. – Oxford: Oxford University Press, 1978.

40. Makau J. M. The Supreme Court and Reasonableness // Quarterly Journal of Speech. – 1984. – N70. – P. 379–396.

41. Neumann U., Rahlf N., Savigny E. von. Juristische Dogmatik: Wissenschaftstheorie. – München: Beck, 1976.

42. Peczenik A. On Law and Reason. – Dordrecht etc.: Reidel, 1989. (Translation of: Rätten och förnuftet, 1986.)

43. Peczenik A. The Basis of Legal Justification. – Lund, 1983.

44. Plug J. Evaluating Tests for Reconstructing the Structure of Legal Argumentation // Proceedings of the Fourth International Conference on Argumentation / Ed. F. H. van Eemeren, R. Grootendorst, J. A. Blair, C. A. Willard. – Amsterdam: Sic Sat, 1999. – P. 639–642.

45. Plug J. Reconstructing Complex Argumentation in Judicial Decisions // Proceedings of the Second International Conference on Argumentation / Ed. F. H. van Eemeren, R. Grootendorst, J. A. Blair, C. A. Willard. – Amsterdam: Sic Sat, 1991. – P. 246–254.

46. Plug J. The Rational Reconstruction of Additional Considerations in Judicial Decisions // Proceedings of the Third International Conference on Argumentation / Ed. F. H. van Eemeren, R. Grootendorst, J. A. Blair, C. A. Willard. – Amsterdam: Sic Sat, 1995. – P. 61–72.

47. Plumer G. Testing for Assumption Recognition // Proceedings of the Third International Conference on Argumentation / Ed. F. H. van Eemeren, R. Grootendorst, J. A. Blair, C. A. Willard. – Amsterdam: Sic Sat, 1995. – IV. – P. 152–160.

48. Prott L.V. Argumentation in International Law // Argumentation. – 1991. – N 5. 3. – P. 299–310.

49. Rieke R. D. Investigating Legal Argument as a Field // Dimensions of Argument: Proceedings of the Second Summer Conference on Argumentation / Ed. G. Ziegelmueller, J. Rhodes. – Annandale, VA: Speech Communication Association, 1981. – P. 152–159.

50. Rieke R. D. Argumentation in the Legal Process // Advances in Argumentation Theory and Research / Ed. J. R. Cox, C. A. Willard. – Carbondale, IL, etc.: Southern Illinois University Press, 1982. – P. 363–376.

51. Riley P., Hollihan T. A., Freadhoff K. D. Argument in the Law: The Special Case of the Small Claims Court // Argumentation: Analysis and Practices. Proceedings of the Conference on Argumentation 1986 / Ed. F. H. van Eemeren, R. Grootendorst, J. A. Blair, C. A. Willard. – Dordrecht: Foris, 1987. – P. 142–151.

52. Russow L. M., Curd M. Principles of Reasoning. – New York: St. Martin’s Press, 1988.

53. Schuetz J., Snedaker K. Communications Strategies and the Legislation Process. – Carbondale IL: Southern Illinois University Press, 1988.

54. Schuetz J. Overlays of Argument in Legislative Process // Journal of the American Forensic Association. – 1986. – N 22. 4. – P. 223–234.

55. Schuetz J. Perelman’s Rule of Justice in Mexican Appellate Courts // Proceedings of the Second International Conference on Argumentation / Ed. F. H. van Eemeren, R. Grootendorst, J. A. Blair, C. A. Willard. – Amsterdam: Sic Sat, 1991. – P. 804–812.

56. Schuetz J. The Genesis of Argumentative Forms and Fields // Dimensions of Argument: Proceedings of the Second Summer Conference on Argumentation / Ed. G. Ziegelmueller, J. Rhodes. – Annandale, VA: Speech Communication Association, 1981. – P. 279–295.

57. Snedaker К. The Content and Structure of Appellate Argument: Rhetorical Analysis of Brief Writing Strategies in the Sam Sheppard Appeal // Argument and Critical Practices: Proceedings of the Fifth Summer Conference on Argumentation / Ed. J. W. Wenzel. – Annandale, VA: Speech Communication Association, 1987. – P. 315–324.

58. Soeteman A. Logic in Law: Remarks on Logic and Rationality in Normative Reasoning, Especially in Law. – Dordrecht etc.: Kluwer, 1989.

59. Struck G. Zur Theorie juristischer Argumentation. – Berlin: Duncker& Humblot, 1977.

60. Summers R. S. Two Types of Substantive Reasons: The Core of a Theory of Common-Law Justification // Comell Law Review. – N 63. – P. 707–788.

61. Toulmin S., Rieke R., Janik A. An Introduction to Reasoning. – 2nd ed. – New York: Macmillan, 1984. (1st ed. 1978.)

62. Twining W., Miers D. How to Do Things with Rules. – 3rd ed. – London etc.: Butterworths, 1994. (1st ed. 1991.)

63. Walker G. В., Daniels S. E. Argument and Alternative Dispute Resolution Systems // Argumentation. – 1995. – N 9. 5. – P. 689–692.

64. Wasby S. L., D’Amato A., Metrailer R. The Functions of Oral Argument in the U.S. Supreme Court // The Quaterly Journal of Speech. – 1976. – N 62. – P. 410–424.

65. Wróblewski J. Legal Syllogism and Rationality of Juridicial Decision // Rechtstheorie. – 1974. – N 14.5. – S.33–46.