Тищенко Г.О.

Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов

Вплив семантики віддієслівних іменників на вираження тривалості емотивності фразеологічних одиниць німецької мови

Емотивність є одним з найважливіших компонентів конотативного значення фразеологічних одиниць. Вона виражає відношення мовця до подій та явищ навколишнього світу та передає гамму різноманітних емоцій [5; 17].

Тривалість є кількісним показником емотивності. Тривалість емотивності фразеологічних одиниць виражається різними лексичними, морфологічними та синтаксичними засобами. Одними з таких засобів є віддієслівні іменники.

Віддієслівні іменники або, як їх називають більшість дослідників ім’я дії, являють собою субстантивовані інфінітиви, граматичні властивості яких розглядались такими філологами як Е.І. Коряковцева [4], Г.А. Золотова [2], Г.П. Шилко [6], Г.І. Дулієнко [1] та ін.

За способом утворення субстантивовані інфінітиви німецької мови можна поділити на два типи:

- „чисті“ субстантивати, що утворились в результаті одного словотворчого процесу – субстантивації дієслівного інфінітиву (напр.: das Entstehen, das Entgegenkommen);

- інфінітивні зрощення, що утворились в результаті двох словотворчих процесів – словоскладання та субстантивації (напр.: das Herzklopfen, das Zur-Seite-Blicken) [6; 8].

Обидва типи субстантивованих інфінітивів зустрічаються у складі фразеологічних одиниць, наприклад: Es ist zum Kringeln! „Можна померти від сміху!“, Es ist zum Kotzen! „Це відразливо!“, Heulen und Zähneklappern/ Zähneknirschen „тремтіння від страху“.

Особливість цих іменників полягає в тому, що вони характеризуються здатністю виражати зміст інших частин мови. Є.І. Коряковцева виділяє типовий набір семантичних ознак цих іменників, до якого входять і іменні, і дієслівні ознаки:

1) процесуальність,

2) суб’єктність,

3) об’єктність,

4) локальність,

5) темпоральність,

6) контрольованість/ неконтрольованість,

7) характер дії,

8) цілеспрямованість,

9) результативність [4; 55-59].

В.П. Казаков наголошує на тому, що завдяки граматичним ознакам дієслова, що збереглися у семантиці, та ознакам іменника, що були отримані в результаті субстантивації, ім’я дії займають проміжне положення між дієсловом та іменником [3; 103].

Г.А. Золотова теж відмічає той факт, що віддієслівні ім’я дії зберігають категоріально-семантичні значення дієслів, від яких вони утворились [2, с. 44]. Отже, віддієслівні іменники можуть передавати час дії, стан та вказувати на характер протікання дії у часі.

Характер протікання дії виражається субстантивованим інфінітивом німецької мови при його сполучуваності з прийменниками im, am, beim, während, або при наявності контекстуальних умов [1; 16].

Крім того, завдяки своїй спорідненості з дієсловом вони мають ті ж самі аспектуальні ознаки, що і дієслова, від яких вони походять.

Тривалість зазвичай передається у мові дуративними дієсловами. Тож, іменники, що є похідними від дуративних дієслів, теж мають сему тривалості і детермінують таким чином значення всього фразеологізму як тривале. Так, наприклад, до складу фразеологічної одиниці Es ist zum Heulen „хоч вовком вий“ входить віддієслівний іменник Heulen, що утворився від дуративного дієслова heulen „ревіти, горювати“, що і зумовлює наявність семи тривалості у іменника та у всього фразеологізму.

Про тривалість можуть свідчити також субстантивовані інфінітиви, що утворились від дієслів багатоактного способу дії. Так, іменник Zähneklappern у складі фразеологічної одиниці Heulen und Zähneklappern „тремтіння від страху“ вказує на дію, що повторюється з дуже коротким інтервалом, тому по відношенню до цього фразеологізму теж можна говорити про тривалість. Отже, завдяки аспектуальним семантичним ознакам, отриманим від дієслова, віддієслівні іменники можуть виражати тривалість емотивності фразеологічних одиниць.

Література.

1. Дулиенко Г.И. Субстантивированный инфинитив в современном немецком языке (опыт грамматического анализа): Автореф. дис. … канд. филол. наук. – К., 1964. – 21 с.

2. Золотова Г.А. О видовременных значениях имён существительных// Филологические науки. – 2006. – №5. – С. 44-51.

3. Казаков В.П. Имена действия в грамматике и словаре // Филологические науки. – 1993. – №3. – С. 102-106.

4. Коряковцева Е.И. Статус имени действия // Вопросы языкознания. – 1996. – №3. – С. 55- 66.

5. Соколова Г.Г. Фразообразование во французском языке. – М.: Высшая школа, 1987. – 144 с.

6. Шилко Г.П. Функционально-реализационный план субстантивированного инфинитива в современном немецком языке: Автореф. дис. … канд. филол. наук. – Минск, 1982. – 25 с.