Філософія/6. Філософія науки

аспірант Чорна А.М.

Одеський національний політехнічний університет, Україна

Історична наука в контексті реформування

вищої освіти в Україні

Сучасне законодавство про вищу освіту орієнтується на політико-технологічні цінності, серед яких домінують глобалізм та інформаційні технології. Останнім часом українські історики та філософи привернули увагу до зв’язку науки та культури з циклами існування цивілізацій. Це вимагає перегляду традиційних підходів до освіти та науки, зокрема врахування нових підходів щодо історії, а також розв’язання низки філософських проблем, пов’язаних з осмисленням та інтерпретацією історії.

Очевидний значний інтерес до цих питань, але задовольняється він недостатньо і неякісно – передусім внаслідок слабої вивченості історичного життя України в європейському контексті та її відірваності від загальноєвропейського історичного процесу. А також, тому що українська не створила наукову версію всесвітньої історії з особливим розглядом України, прийнятну для світової історії.

Історична наука, в умовах реформування освіти та науки в Україні, постала перед необхідністю вибору подальших концептуальних засад розвитку, і є відображенням складності суспільних процесів, перетворення державно-політичного та соціально-економічного устрою України. Це і є тією проблемою, що потребує прискіпливого аналізу, визначаючи актуальність даного дослідження.

Тому, на наш погляд, необхідно говорити про нові підходи щодо бачення історичного процесу, а також про потребу аналізу творчості одного з найвидатніших представників історичної науки ХХ ст. – англійського ліберального мислителя-гуманіста А. Дж. Тойнбі. (1889 – 1975рр) в контексті всесвітньої та вітчизняної науки. Тим більше, що така концепція просякнута науково-теоретичними передбаченнями історичного розвитку.

Центральним твором А. Дж. Тойнбі є дванадцятитомне „Дослідження історії” („A Study of History”), яке слід визнати найсоліднішим прикладом, як філософсько-методологічної, так і емпіричної аргументації, циклічної гіпотези світової історії [8,4]. Концепція його базується на тезі: кожне цивілізаційне утворення в історії є неповторним, індивідуальним. Загальна історія (факт якої А.Дж. Тойнбі визнає) є ланцюгом культурних типів для кожної з яких наявні свої характерні риси, система цінностей та правил суспільного та особистого життя.

А.Тойнбі, як і М.Данилевський, О.Шпенглер, Л.Гумільов спробували подивитись на історію через призму зміни цивілізацій. Вони змогли окреслити нові перспективи, що було недосяжним при використанні попередньої класифікації [7, 51].

Тойнбі не лише запропонував циклічну концепцію історії (цивілізаційну), але й спробував виявити деякі загальні закономірності всіх цивілізацій, які були отримані шляхом спостережень та узагальнень (генералізації). Кожна цивілізація, за концепцією А.Тойнбі проходить в своєму розвитку стадії народження чи виникнення (genesis), росту (growth), перелому (breakdown), розпаду (disintegration) та гибелі (dissolution), після чого безслідно зникає, поступаючись місцем іншій.

Проте, як і будь-яка емпірична закономірність, вони можуть піддаватися сумніву: чи достатньою є емпірична база для їх виведення, чи достатньо послідовно проведено узагальнення та ін. Більш вірогіднішою ця закономірність виглядала б в тому разі, якби вона була підкріплена теоретично.

Основним поняттям концепції А.Дж.Тойнбі є цивілізація. Термін, який широко застосовують не лише в науковій термінології, а й в повсякденності. Він використовується у широкому та вузькому смислах.

Цивілізацією може позначатись певна сфера історичної дійсності, або як назва різних етапів всесвітнього розвитку (феодальна, капіталістична), або його специфіки в рамках певних соціальних та етнічних спільностей, або як синонім чи фазу розвитку культури, тощо [5, 124].

Хоча загалом можна виділити три його значення. Ним можуть позначати досягнення людства, сходження від тваринного стану, а потім від стану дикунства та варварства до власне людських форм життя. [ 1, 87].

Для тойнбіанського трактування більш характерне розуміння цивілізації як певної стійкої соціокультурної спільності людей, чи країн, яка зберігає свою своєрідність, унікальність на значних відрізках історичного часу, не дивлячись на всі зміни та впливи, які вона зазнає. Тобто, це певний культурно-історичний тип суспільства, як Японія чи Росія, чи ціла група країн, чи суспільства, як, наприклад, країни Європи чи арабського Сходу.

Спочатку англійський мислитель вважав, що всесвітня історія являє собою лише сукупність історій окремих своєрідних та відносно замкнутих цивілізацій (в початковому варіанті він нараховує 21, потім скорочує чисельність до 13; не рахуючи другорядних, похідних та нерозвинених) [8, 156].

Динаміка цивілізацій визначається законом Виклику – Відповіді, відповідно до якого кожен крок вперед пов’язаний з „адекватною відповіддю” суспільства на „виклик історичної ситуації”[5, 101].

Англійський філософ долає не лише шпенглерівську фатальну замкненість цивілізацій, а й прокладає дорогу до ідеї історичної еволюції, визнаючи в історії певний рух, а відтак і відносну єдність та закономірність історичного процесу. Наприкінці життя головним в історії для нього стає рух у напрямку створення єдиної всесвітньої макроцивілізації. Окремі цивілізації уявляються йому тепер не більш ніж струмками, що в майбутньому мають зійтися в єдиному річищі.

Основний внесок А. Дж. Тойнбі у філософію історії пов'язаний з його концепцією виникнення, розвитку та занепаду окремих цивілізаційних систем. Наголосимо, що бачення історичного буття у нього не обмежувалося окремими цивілізаціями, а містило загальнолюдський вимір, віднайдення загальної лінії поступу людства як продукту вільної (хоча й, зрозуміло, за наявності зовнішніх обставин) реалізації творчих сил окремих осіб.

Україну та Росію А.Дж.Тойнбі відносить до православно-слов’янської локальної цивілізації [4, 355].

Існує версія, що історія України не була в центрі наукових інтересів дослідників. На думку багатьох, Тойнбі, згадував українців лише побіжно, часто у контексті взаємин між Росією і Заходом. Усе це лише частково вірно. Дійсно, у своїх працях Тойнбі відводив українцям значно менше місця, ніж росіянам, грекам та туркам.

Але не будемо забувати й те, що Тойнбі торкався різних проблем української історії впродовж майже всього свого творчого життя, у статтях і книгах, опублікованих з 1914 по 1970 – ті роки. Тому природнім є певна зміна підходів при висвітленні української історії в руслі тойнбіанських студій, поряд зі змінами в самій концепції.

Багато західноєвропейських вчених не враховували той факт, що українська сторона православно-слов’янської локальної цивілізації є більш давньою і правомірною, ніж російська, оскільки безпосередньо пов’язана з Київською Руссю. Чи не єдиним винятком у цьому плані був англійський вчений Тойнбі. Він не виділяє українців в окрему цивілізаційну спільноту, розглядаючи східнослов’янські українські землі з позицій боротьби за них між Західною та Руською православною цивілізацією, але вони (українці) органічно вписані в його концепцію саме з цих позицій. Він віддає належне ролі українців в розвитку російської православної цивілізації

Крім того, в своїй праці „The Ukraine – a Problem of Nationality” Тойнбі визнавав рівноправ’я як „старокиївського” так і „московського” періодів руської історії, і української, і російської версій ідентифікації зі світовою історією, вважаючи, що вони приречені завжди разом співіснувати, зберігаючи водночас свою окремішність [9, 77]. Іншим вченим бракувало у висвітленні минулого України насамперед урахування фундаментальних інтеграціоналістсько-традиціоналістських елементів української історії.

Відношення Тойнбі до України, як до „неісторичних” народів обумовлено тим, що відсутністю власне української версії всесвітньої історії з особливим узагальненням, яка була б водночас прийнятною і для всього світу, і для України, та відповідала б її реальній раціональній історії. Можливо це й може вказувати на певну недооцінку українців в історичній концепції, але ж чи могло бути інакше в творах британського дослідника, який перебував під впливом європоцентризму? Адже в часи написання концепції, українці не мали власної держави, а тому часто сприймались на Заході як похідний і несамостійний соціокультурний феномен.

Таким чином, виокремлення нами в концепції локальних цивілізацій А.Дж. Тойнбі нових підходів у дослідженні історії, сприятиме зміні стереотипу мислення, що сформувався протягом багатьох років щодо місця історії України у всесвітній історії. Водночас це дасть можливість розглядати історію України не як частину історії Росії, а як одну із домінуючих частин правослано-слов’янської локальної цивілізації, яка має право на дослідження та написання історії України у контексті всесвітньої історії. Сьогодні це має виняткове значення в інтелектуально-філософському впливі на відновлення в Україні європейсько-цивілізаційних традицій.

Литература:

1. Андрєєв В.М. „ Цивілізаційний підхід ” в історіософії ХІХ – ХХ ст.: Народження теорії локальних цивілізацій // Печатное слово. - №2. – 2003. – С.85 – 89

2. Араб-Оглы Э.А. К критике культурно-исторической концепции А. Тойнби // Вестник ист. мир. Культуры. – 1957. - №4. – С.3 – 21

3. Потульницький В.А. Україна і всесвітня історія. Історіософія світової та української історії ХVІІ – ХХ століть. – Київ: Либідь. – 2002 р. – 475 с.

4. Тойнбі А.Дж. Дослідження історії. В 2 т. т.1. – К., 1995. – 815 с.

5. Тойнбі А.Дж. Дослідження історії. В 2 т. т.2. – К., 1995. – 795 с.

7. Шпенглер О. Закат Европы. – Новосибирск. – 1993. – 697 с.

8. Toynbee A.J. A Study of History. Vol. 1. -London. - 1934-1961

9. Toynbee A.J. The Ukraine – a Problem of Nationality. The new Europe Essays in Reconstruction. London, 1915.Р.77 – 80