Кіровоградський національний технічний університет
РОЗВИТОК
ПЕРЕПИСУ НАСЕЛЕННЯ У СВІТІ
(демографічно-історичний
аспект)
Потреба в обліку населення виникла у далекій давнині. Вона
була пов’язана з політичними, господарськими і воєнними потребами стародавніх
держав, яким потрібні були відомості про кількість населення, яке здатне
платити податки або може бути призваним в армію.
Перші
в історії людства обліки населення проведені у стародавніх Месопотамії,
Вавілоні, Асірії, Індії, Японії, в
Єгипті (близько 2800-2250 рр. до н.е.), Китаї (у 2238 р. до н.е.) і мали примітивний характер. Іноді вони
велися не шляхом записів, а носили символічний характер. Скіфський цар Аріанта
бажаючи знати число своїх підданих, наказав: кожному скіфові під страхом
смертної кари принести мідний наконечник до стріли.
Починаючи з 435 року до Різдва Христового,
регулярно проводились обліки населення в Стародавньому Римі та в усій Римській імперії. Обліки проводились
за місцем народження. Маємо у Євангелії: "Тими днями вийшов наказ від
кесаря Августа переписати всю землю. Перепис цей, перший, відбувся, коли Сирією
правив Квириній. І йшли всі записатися, - кожний у своє місто. Пішов також і
Йосиф з Галилеї, з міста Назарета в Юдею, в місто Давида, що звется Вифлеєм, бо
він походив з дому й роду Давида, щоб записатися з Марією, зарученою своєю, що
була вагітна." [2].
За доби середньовіччя (V ст. – середина XVII ст.)
дрібні й роздрібнені держави не проводили систематичні обліки населення на
загальнодержавному рівні. Лише у зв’язку з надзвичайними обставинами –
епідеміями, голодом, війнами – по їх завершенні здійснювались спроби
підрахувати, скільки людей лишилося живими. Лише у XVIII ст. почали проводитись обліки населення (Австрія, Баварія,
Голландія, Данія, Іспанія, а також Японія), але вони ще не стосувались усіх його верств, а лише платників
податків і тих, що підлягали рекрутським наборам, тобто ще не були загальними,
навіть тоді, коли охоплювали всю державу.
У
державі Московії для податного
обкладання проводились
традиційні поземельні обліки (XVII
ст.) одиницею податного
обкладання є “двір”
(господарство). З 1718 року цар
Петро І запроваджує подушні обліки
(на відміну від подвірних), в ході яких облічувалось тільки чоловіче населення,
яке обкладалось податками і підлягало рекрутським наборам. Перші подушні
списки, складені у 1720-21 роках, мали назву “сказка”, наступні обліки називались
ревізіями, а списки –
“ревизскими сказками”. Із розвитком капіталістичного способу виробництва
всі регіони держави об’єднуються в єдиний загальнодержавний господарський
комплекс, в якому позбавлені засобів виробництва, але особисто незалежні від
капіталіста робітники (чоловіки, жінки і навіть діти), в пошуках роботи
вимушені і мають можливість вільно мігрувати в межах усієї країни і навіть поза
нею. У таких умовах обліки лише окремих категорій населення, притаманних феодальним
і рабовласницьким режимам (платників податків, чоловіків для рекрутських
наборів і т.п.) втрачають сенс. Постає потреба загальних переписів населення,
як правило, в межах усієї держави. Отже, виникнення і подальший розвиток
загальних переписів обумовлено потребою мати докладну і регулярну інформацію
про чисельність, розміщення і склад населення, важливі для будь-якого періоду [1].
Першим у світовій практиці загальним переписом населення
був перепис 1790 року в Сполучених
Штатах Америки. У 1800 році
провели свої перші загальні переписи населення Швеція і Фінляндія, у 1801
році – Англія, Данія, Норвегія, Франція. Програми
перших загальних переписів були дуже обмеженими. Так, за першим переписом
населення США обліковували тільки ім’я глави домогосподарства, число вільних
осіб, число білих жінок і число рабів; за першим переписом Франції – лише стать
і шлюбний стан населення. Були відсутні чіткі правила (інструкції) проведення
переписів, а строки їх здійснення дуже тривалими. Американський перепис тривав
біля 18 місяців.
На першому історичному етапі розвитку переписів населення
(кінець XVIIІ ст. – перша половина XIХ ст.) закладались основи їх організації,
визначались програми. Разом з тим стала усвідомлюватись потреба у зіставлянні
даних переписів різних країн, уніфікації єдиних рекомендацій [1].
Вирішення
цих проблем здійснювалось на другому
історичному етапі розвитку переписів населення (друга половина XIХ ст. –
перша половина ХХ ст.) Рішучий крок до їх вирішення зробив видатний бельгієць Адольф Кетле (1796-1874).
Сформульовані ним принципи проведення загальних переписів населення були
обговорені на першій сесії Міжнародних статистичних конгресів у 1853 році, які
почали скликатися з його ініціативи, згодом на четвертій – у 1860 році і
зведені воєдино на восьмій сесії у 1872 році. Так був здійснений перехід до
переписів населення у сучасному їх розумінні. Рекомендовані програми переписів
населення і порядок їх організації не залишаються незмінними, залежно від
потреб часу вони продовжують удосконалюватись, хоч основні принципи їх
проведення не втрачають актуальності й досі [1].
Із
залученням все більшої кількості країн світу до системи міжнародного поділу
праці виникла потреба проведення Всесвітнього перепису населення, який являє
собою сукупність переписів населення окремих держав і територій світу, що
проводяться приблизно в один час і за єдиним принципом. Схвалена 1897 року на
Санкт-Петербурзькій сесії Міжнародного статистичного інституту пропозиція
провести Всесвітній перепис населення у 1900 році не була реалізована, як і
пропозиція про Всесвітній перепис 1940 року.
Проведення
Всесвітнього перепису населення стало можливим із створенням Організації
Об’єднаних Націй та її статистичного апарату, з утворенням якого починається третій історичний етап розвитку
переписів населення.
Література:
2.
Новий Завіт, Євангеліє
від Луки, гл.2