Богатчук Д.В.

Студент Вінницького державного агарного університету

Економічні проблеми розвитку АПК в умовах ринкових відносин

 

Історичний досвід свідчить, що без створення високоефективної економіки, зорієнтованої на задоволення потреб широких народних мас, неможливе утвердження політичної незалежності; що погіршення економічного становища людей неминуче ставить під загрозу державну самостійність.

Так, у результаті реформування велика частина сільськогосподарських угідь і ріллі були розпайовані та передані за державними актами землевласникам, що мають право на одержання земельних ділянок. Основна частина паїв землі передана в оренду новоствореним сільськогосподарським підприємствам.

При створенні нових формувань відбувся процес розукрупнення господарств, чим порушена цілісність виробничо-господарського комплексу, що існувала в минулому, і це б значною мірою вплинуло на результати й ефективність виробництва.

Нездатність сільськогосподарських підприємств забезпечити раціональну економічну поведінку в постійно мінливих соціально-економічних умовах означає, що необхідні радикальні зміни в організаційно-правових основах їх функціонування. Прийняття низки законодавчих актів щодо їх удосконалення не дозволило розв’язати проблему, оскільки більшість сільськогосподарських підприємств країни поки що не демонструють високих адаптаційних можливостей в умовах переходу до ринкової економіки.. Подальші наукові дослідження в даному напрямі повинні зосереджуватися на узагальненні емпіричного матеріалу й одержанні достовірної відповіді на запитання: чи здатні сучасні організаційно-правові форми сільськогосподарських підприємств забезпечити підвищення ефективності виробництва, чи потрібні їх подальші зміни?

Сільське господарство належить до галузей, які гірше від більшості інших галузей пристосовуються до мінливого зовнішнього соціально-економічного середовища свого функціонування. В умовах адміністративно-командної системи з впровадженням господарського розрахунку воно постійно потребувало додаткових коштів для свого розвитку, які виділялися з державного бюджету у дедалі більших обсягах. Сільсько­господарські підприємства реалізовували багато видів продукції за цінами, що пере­вищували роздрібні. Понад третина обсягу державних капітальних вкладень спрямовувалася на розвиток АПК, насамперед у сільське господарство. Однак очікуваних результатів не було досягнуто. Не демонструє високого рівня адаптованості до ринкових умов галузь сільського господарства і в умовах розвиненої ринкової економіки. В найбагатших країнах світу питома вага різноманітних бюджетних виплат у доходах фермерських господарств досягає 30—60%. Без допомоги з боку держави більшість фермерів США, Німеччини, Великобританії збанкрутували б.

Очевидно, є підстави для висновку про те, що низький рівень адаптованості сільського господарства до вимог економічного розвитку має універсальний і об’єктивний характер. В її основі лежать особливості виробничого процесу в галузі: довготривалий період виробництва, низькі можливості для маневрування ресурсами, орієнтація на традиційні ринки, неможливість створення таких нових видів продукції, які б дозволяли одержувати надприбутки тощо. Я вважаю, що не останню роль в цьому напрямку відіграє непрестижність роботи в сільському господарстві, внаслідок чого в галузі зайнята менш кваліфікована та не на достатньому рівні освічена частина працездатного населення. Крім цього випускники, які закінчили вищі навчальні заклади і були направлені на роботу в сферу АПК змушені розраховуватись з місцем призначення на роботу по тій причині, що держава не може їх забезпечити житлом на пільгових умовах, комунальними послугами, одноразовою фінансовою допомогою на господарське обзаведення, безвідсотковим кредитом для будівництва та створити інші сприятливі соціальні умови.

Ще гірша для сільського господарства ситуація створюється в умовах перехідної економіки. За калейдоскопічними змінами в ринковій ситуації не встигають більш динамічні, ніж сільське господарство, економічні системи. Воно потерпає від нестабільних цін на продукцію, ресурси тощо.

Виділяють різні причини аграрної кризи в нашій країні. Однією з основних є відсутність або неналежна відпрацьованість впливу держави на ринковий механізм. Поряд з цим, ситуацію, що склалася з аграрною кризою, можна визначити і зворотним чином: причиною кризи є недосконала адаптованість сільського господарства до функціонування в ринкових умовах. Про це свідчить багато фактів як у нашій країні, так і в економіці розвинених країн. Системна економічна криза, що виникла в перші роки розбудови незалежності держави, торкнулась усіх галузей, але найбільш руйнівних наслідків зазнало сільське господарство.

Перехід до ринкових відносин, формування багатоукладної економіки в агропромисловому комплексі та розвиток різних форм господарювання вимагають відповідного кадрового забезпечення і суттєвих змін у підготовці працівників для роботи в цих умовах.

Проте у формуванні кадрового потенціалу сільськогосподарського виробництва мають місце проблеми і суттєві прорахунки. Намітилась негативна тенденція відтоку фахівців із сільського господарства і тільки за останні 5 років їх кількість зменшилась на 100 тис, або на третину. Плинність кадрів серед зазначеної категорії працівників галузі сягнула 31 відсотка.

Особливого значення для формування кадрового потенціалу на селі на мій погляд має стан розвитку його соціальної сфери, але за останні роки він суттєво погіршився.

В економічній науці розрізняють конкурентні переваги двох порядків: перші до­зволяють зайняти нестабільну лідируючу позицію на ринку за рахунок використання дешевих ресурсів виробництва, другі забезпечують сталу конкурентоспроможність, зумовлену унікальною продукцією, сучасною технологією виробництва, працею ви­сококласних спеціалістів. Однак переваги нижчого порядку, як правило, несталі й неспроможні забезпечити стабільні успіхи в боротьбі з конкурентами.

Сільськогосподарські підприємства орієнтуються, головним чином, на використання переваг першого порядку. Вони не можуть наймати висококласних спеціалістів і виплачувати їм високу заробітну плату. В сучасних умовах вони, як правило, нездатні до інноваційного розвитку й орієнтуються на раціональне використання вже наявних технічних засобів та технологій.

Зростання адаптаційних можливостей сільського господарства можливе лише в умовах стабільної економіки, завершення процесу формування в ній цивілізованих ринкових відносин. На їх забезпечення повинна спрямовуватися як загальна еконо­мічна політика держави, так і її аграрна політика.

 

Література

1.     Наумов Ю.Ф. Про конкурентоспроможність аграрних підприємств у сучасних ринкових умовах // Економіка АПК. – 2003.- №8. – С.124.

2.     Онисько С.М. Адаптація сільськогосподарських товаровиробників до ринкового середовища. //Економіка АПК.- 2003. - №8. - С.128.

3.     Міщенко Н.М. Формування інфраструктури ринку сільськогосподарської продукції // Економіка АПК. – 2004. - №5. – С.115.

4.     Зубець М.Л. Про стратегію утвердження інноваційної моделі розвитку аграрної економіки. // Економіка АПК. – 2004. - №12. – С.23.